Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 грудня, 2013   ▪   Євгенія Шидловська   ▪   Версія для друку

Американська режисерка Роксі Топорович: На Майдані всі мають свій голос

Молода американська кінематографістка українського походження Роксі Топорович розповіла Тиждень.ua про свої враження від Євромайданів в Нью-Йорку та у Києві, а також поділилась порадами щодо майбутніх фільмів про український протест.
Американська режисерка Роксі Топорович: На Майдані всі мають свій голос
Марина Ляпіна

Тиждень.ua: Роксі, ви прилетіли до Києва з Нью-Йорку як програмний директор фестивалю американського кіно "Незалежність". Розкажіть, як ви потрапили в команду фестивалю та в чому особливість цьогорічної програми?

– Три роки тому посольство США, що заснувало та організовує фестиваль, запросило мене представити в Києві свій документальний фільм про українські народні танці. Наступного року я запропонувала свою допомогу в організації "Незалежності", оскільки окрім режисерського досвіду, я ще багато працювала на різних кінофестивалях. Так я долучилась до відбору програми.

Цього року для мене головною темою фестивалю була індивідуальності - незалежні фільми про незалежних людей. Кожне кіно в програмі – або художнє, або документальне, розповідало про важливу історію людини.

Тиждень.ua: Що вам особисто ближче до душі – художні чи документальні фільми?

–Я люблю документальне кіно, я його багато дивлюся. Я знаю, як важко його знімати та монтувати з власного досвіду. Мені подобаються якісні документальні фільми, бо я щоразу думаю –  вау!  – чи могла би я подібне зняти.

Водночас, мені подобаються художні фільми. Бо як працюєш з кіно, то забуваєш, що кінематограф може бути також розважальним. Художній фільм навіть з серйозною темою дозволяє відволіктись на декілька годин і забути про реальне життя та стреси.

Тиждень.ua:  Зараз у Києві багато людей знімають хроніки Майдану. Яку пораду ви дали би молодим режисерам, що потрібно зробити, щоб документальне кіно про ці події вийшло якісним та цікавим?

– Я думаю, що кращі документальні фільми ті, в яких люди поводяться вільно, не зважаючи на камери. Якщо люди, які є на Майдані, справді відкрито говорять з режисерами, довіряють їм. Там так багато історій! Як вони тобі їх розкажуть – можеш щось з того зробити.  Як ти зостаєшся здалека – не в фізичному розумінні, а емоційно закритим, – таке кіно не буде цікавим.

Я думаю, багато людей вперше знімають саме на Майдані, і вони зроблять хороші фільми.  Нехай буде якомога більше фільмів про Майдан! 

Я до речі теж  пробувала знімати Майдан. Мені пощастило познайомитись з талановитими операторами – Мариною та Сашею Рощиними.

Також у Києві я познайомилась з групою "Вавилон13" – це колектив режисерів, які знімають короткі історії – я вражена тим, що вони роблять! Їх відео легко поширити в мережі, і так люди бачать Майдан. Вони передають інформацію, яка гарно виглядає, є цікавою. Це документальні відео дуже професійно зроблено.

Майдан також знімав молодий студент з Чикаго Юліан Гайда. Він тут був тиждень, побачимо, що в нього вийде.  

Майдан же починали студенти, і може саме вони можуть розказати його історію краще.

Тиждень.ua: Ви працювали у відборі програми для багатьох кіноконкурсів, зокрема на фестивалі незалежного кіно Санденс. Як ви вважаєте, які шанси в фільмів про Майдан здобути визнання на фестивалях?

 – Як на мене, Майдан – це цілий світ, це унікальне явище. Всі на нього зараз дивляться безперестанку. Я думаю, що 100% кіно про Майдан, і не одне, буде на всіх фестивалях. Бо на площі всі мають свій голос та своє бачення. Я би була здивована, якби таке кіно не взяли на фестивалі.

Тиждень.ua: Ваш документальний фільм  "Фольк" сповнений гумором. Зокрема, я згадую, як хвилю сміху в залі викликало розчарування представниці діаспори, котра приїжджає в Україну з упевненістю, що всі тут танцюють народні танці. Як на вашу думку, в кіно про Майдан є місце подібній самоіронії?

– Думаю, там є місце для сміху, але в правильній точці. Бо якщо люди побачать, що над ними сміються – їх зачепить…Майдан – це є серйозна справа, в душі я це відчуваю.  

Читайте також: Гінтаутас Мажейкіс: В Україні поруч з "великим слоном" революції з’явилася "маленька собачка" громадянського суспільства

Тиждень.ua: Чи Майдан у Києві згуртував діаспору, коли в багатьох столиця світу українці вийшли на свої Євромайдани?

– О, так! Я була чотири рази на Євромайдані в Нью-Йорку. Все відбувається так само, як  і тут – говоримо, співаємо пісень, хтось вірш скаже, маємо плакати.  Перші два рази ми збирались біля українського консульства, а потім  студенти вирішили йти до центру. І півтисячі людей зібрались в Таймс-сквер, всі з прапорами. Ми стояли і просто співали, і поліцейські нас не зачіпали. Це навіть не був мирний протест, ми просто хотіли показати, що ми з Майданом.

Тиждень.ua: Чим це зібрання відрізнялось від традиційних акцій діаспори в Нью-Йорку?  

Ми кожного року в Нью-Йорку ходою вшановуємо жертв Голодомору, а також маємо український парад в Клівленді та інші події.

Різниця, як на мене,була в тому, що Євромайдан – це не ми в діаспорі вирішили, що хочемо або світ знав про українську проблему. Це в Україні вирішили встати та заявити, а ми були з вами.

Я горда за українців. Я горда бути українкою. Всі наші родини  зараз дивляться на цей Майдан. Це є мрія. Це тепер наш голос, тепер люди знають, що ми є.

Я на Майдані в Києві бачила – це голос всіх українців. Я бачу, як люди справді люблять цю країну, і вони дуже хочуть мати, як кажуть, нормальне життя, нормальні закони. Це йде від душі.

Часом приходиш на нашу традиційну подію в діаспорі  - декілька годин говоримо англійською і розходимось. А в цей раз ніхто не хотів додому -  от  в чому різниця була. Ми тепер всі ночі проводимо в мережі.

Читайте також: Територія Майдану – вся Україна

Тиждень.ua: Ви приїхали до Києва вже у розпал протесту на Майдані. Яке було ваше перше враження?

 Як я летіла, я була впевнена, що весь Київ стоїть на Майдані. Я не думала, що хтось ходить на роботу, за покупками,  в кафе.

Мені подобається, що на Майдані я могла познайомитись з багатьма різними людьми.  Було дуже цікаво говорити з ветеранами. Я також вперше познайомилась з закарпатцями – я їх не розуміла через діалект, але ми разом чай пили, сміялись. Я танцювала зі старим чоловіком з золотими зубами з Дніпропетровська, який хотів, щоб я його оженила.

Такі різні незнайомі люди разом можуть жити – це прекрасно.

Я би жила на Майдані цілий рік. Він мені так подобається! Там є і вояки, і бабці, і молоді, все таке димне, таке божевілля!

Читайте також Світ про Україну: сербський сценарій, Янукович на двох стільцях і митці на барикадах

Тиждень.ua: Наскільки відрізняється реальний Майдан від уявлення про нього закордоном?

 Я знаю, як приїду назад, мене будуть це ж питати. Ми дізнаємось багато інформації з  інтернету, але не бачимо деталей. Ти  не можеш  знати, як працювати в кухні на Майдані, коли ти дивишся протест по телебаченню. Мої двоюрідні родичі на Майдані поставили намет та роздавали їжу, і я до них приєдналась. Ми разом варили кашу. Я справді взяла участь у Майдані, а не лише сфотографувалась.

Українці в діаспорі хочуть знати, чим можуть допомогти. Так я могла запитати в людей на Майдані і одразу написати на Facebook – потрібні ліхтарики, наприклад.

Мені шкода, що мої українські друзі з Нью-Йорка не могли бути тут зі мною. Я пообіцяла їм привезти стрічечки.

Роксі Топорович народилась у місті Парма, штат Огайо, США.  Її батьки емігрували з України  до США після Другої світової війни.

Роксі розповідає, що з 13 років почала фільмувати різні події життя на відеокамеру.  Здобувши освіту в школі мистецтв Нью- Йоркського університету, працювала в телепроектах  Saturday Night Live та "Закон і порядок", а також над фільмам  "Закони привабливості", "Учень чародія", "Людина на межі", "Я, Алекс Кросс", "Таємниці минулого". Режисер останнього фільму Девід Духовний запропонував Роксі зіграти в одній з епізодичних ролей.

Також вона працював на низці кінофестивалів, серед них Sundance і Tribeca, який відбувається у Нью-Йорку.

У 2011 році Роксі Топорович дебютувала як кінорежисер, знявши повнометражний документальний фільм про українські народні танці «Фольк!». Стрічка демонструвалась у різних містах США, Канади, Європи та в Україні. Зараз кінематографістка працює над другим докфільмом «Подорож на схід», а також над комедійним веб-серіалом “2nd and 9th”, який розповідає про українців у Нью-Йорку.

Заснувала власну кінокомпанію KinoRox Productions,  входить до Гільдії письменників Америки.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено