Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 листопада, 2013   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Зривач покровів

Фотограф Борис Михайлов про вміння відсікати красу, порожність піару та жерців мистецтва
Матеріал друкованого видання
№ 47 (315)
від 21 листопада, 2013
Зривач покровів

Серед митців завжди дуже важко визначити того, хто відповідав би статусу «номер один». І коли це вдається, такій людині напрочуд важко постійно виправдовувати це «звання». Харківський фотограф Борис Михайлов є найвідомішим в Україні й у всьому світі майстром соціальної арт-фотографії, але в жодному разі не бронзовіє і далі дивує глядачів екстравагантними світлинами, попри свої 75 років. Його роботи є в більшості провідних музеїв Нью-Йорка, Лондона, Москви, Токіо, Берліна тощо, його серії виставлялися в найпрестижніших галереях світу, таких як Saatchi Gallery (Лондон), Institute of Contemporary Art (Бостон), Pace/MacGill Gallery (Нью-Йорк) тощо. «Боб» Михайлов є єдиним українським лауреатом міжнародної премії «Хассельблад» – еквівалента Нобелівської премії в царині фотографії. У своїх роботах він як ніхто вміє зривати покрови міщанської краси та благопристойності, показуючи життя у всій його непривабливості. Тиждень поспілкувався з фотометром під час відкриття його персональної виставки «UNRESPECTABLE» в харківській галереї «ЄрміловЦентр».

ПРО ФОТОГРАФІЮ

Успіх фотографа зумовлюється не талантом і не працелюбністю. А насамперед здатністю розуміти важливість моменту чи події, що відбувається в тебе на очах, відбирати надважливе навіть із важливого. Ремісницькі, тобто суто технологічні, моменти також не є дуже визначальними. Адже навіть мавпу можна навчити щось робити з погляду простої сукупності дій, але вона не здатне народити ідею їх бачення, хоч би скільки ті дії повторювала та працювала. Фотограф повинен мати позицію і постійно робити вибір – у цьому вся сіль. Вибір навіть з-поміж того, що ти сам відзняв.

Коли я щось роблю, то звертаюся до свого внутрішнього критика-споживача. Він живе всередині в кожного художника, і до нього таки варто прислухатися. Зрозуміло, що не можна спрогнозувати, сподобається щось чи ні, – інтерес глядачів нагадує платформи, що рухаються. І ніхто не знає, чи зійдуться вони колись у потрібний час у потрібному місці.
Є фотографи-ремісники, а є художники, які використовують фотографію. Ремісники прекрасно почуваються: знімають весілля, роблять світлини для паспорта, тобто виконують свої професійні функції. Натомість для художника головне – вплести фотографії у власну душу та бачення. Себе зараховую до другої категорії.

Фотографію не варто поділяти на документальну та мистецьку. Нерідко суто інформаційне зображення реальності на світлині є іншим боком мистецтва, виворотом і саме тому є його частиною. Кожен елемент дуже важливий. Наприклад, ти свідомо прибираєш із фотографії її чисто актуальний зміст і натомість починаєш працювати із тим, що залишилося.

Зараз у нібито вільному суспільстві знімати набагато важче, ніж у тоталітарному Радянському Союзі. Адже там було чітко зрозуміло, де ворог, заради чого ти все робиш, кому наперекір, зрештою, усе й знімаєш. А нині невтямки, хто твій супротивник і як із ним боротися. До того ж сучасне різнобарв’я дуже ускладнює роботу художника, адже вибирати важко. Коли є обмеження вибору, то зробити його дуже просто. А цілковита свобода – досить непростий елемент у пазлі створення художнього твору. Її надмір – це також проблема, бо тобі ж ніби ніхто не заважає робити все, що тільки хочеш. Постає питання: навіщо ж тоді робити?

ПРО МИСТЕЦТВО

У своїх роботах я відсікаю красу. Просто мені важливо, щоб люди побачили інше, а краса, естетика в її банальному розумінні затуляє його, тому все це для мене зайве.

Я не думаю про потрапляння в загальний тренд. Я навіть його не знаю. Це просто продовження мого розуміння. Хоча, звісно, цікавлюся контекстом: що знімають мої колеги, у якій канві, де, до кого, у чому й завдяки чому прийшов успіх. Але не розумію, що таке піар, і не користуюся ним, бо то пустопорожня, спеціально вигадана мильна бульбашка. За ним немає правди. І водночас, приміром, навколо відомості харківської школи фотографії багато піару, але позитивного. За великим рахунком, це просто збіг обставин. Плюс коли мені вдалося досягти певних вершин, то я всім став розповідати про харківську школу, а критики й журналісти копати й відшуковувати якісь зв’язки, підводити теорії тощо. Тобто почалася певна дія піару. Але ж й справді існували люди, робили справи, була віра в себе. Тож тут усе не на порожньому місці.

Деякі слова для художників перестали бути актуальними. Взагалі певні хороші слова нині дуже рідко використовуються: правда, обов’язок, важливість. Однак художник і досі винен самому собі: якщо він поставив перед собою якесь завдання, то має його виконати. Якщо він вважає за потрібне своїми роботами щось пояснювати людям, отже, мусить так чинити, якщо ні – значить ні. Адже дуже часто картина чи знімок говорить сам за себе. Але коли потрібно коментувати й розтлумачувати, то це теж непогано.

Мені смішно, коли кажуть: «Ти це робиш заради грошей». Узагалі всі розмови про заробляння грошей художниками мені здаються порожніми. Наприклад, Рембрандт тільки й говорив про гроші і всі свої найкращі твори створив саме на замовлення. Це нормально. Адже кожна людина хоче, щоб її робота була відповідно оцінена. Коли художник займається своєю справою, то що, він має живитися Божим духом? У принципі гроші – мірило професіоналізму, вміння нормально піднести людям те, що ти робиш. Маєш стільки, скільки заробив.

Конкретну точку, де починається мистецтво, неможливо визначити. Але взагалі воно починається там, де є ідея. Саме тому більшість звичайних людей не розуміють, що це в біса таке. Натомість мистецтво функціонує, розвивається в багатошаровій культурній спільноті та поступово формує якусь цінність, яка потім уже екстраполюється й на згаданих обивателів. На шляху до цінності воно неодмінно має пройти через певні перепони – одразу потрапити в її розряд ще нікому не вдавалося.

Нудні часи вимагають шокування публіки. Наприклад, мене проста провокація вже не цікавить – тягне до заглиб­лення, намагання зрозуміти інший бік метафізики тощо. Однак час сам дає зрозуміти художникові, коли й що варто робити, головне тільки питати й шукати. Приміром, наша група в Харкові свого часу відчула, що шокування необхідне для радянської публіки. Але якщо повторити те, що ми робили тоді, то сьогодні це буде просто вульгарним кічем.

Мистецтво не помре ніколи. Хіба що якісь технології його створення, але не самі жанри. Навіть ті його складові частини, що, здається, відійшли в минуле, утім, час від часу знову виринають на поверхню, нагадують про себе як про оживлену історію. Ніщо не вмерло навіть із того, що зараз здається не в моді: ні грецька трагедія, ні балет, ні фрески. Мистецтво чимось нагадує релігію – хоча б у тому сенсі, що в нього є жерці, тобто музейні працівники. Вони тримають візуальне знання про життя для прийдешніх поколінь. І допоки існуватиме розумне людство, доти все мистецтво буде на часі.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено