Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 листопада, 2013   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Іншими словами. Українці в чужих літературах

Юрій Шевельов влучно зазначав: діаспорність – не просто типове для української літератури явище, не просто ще один (зазвичай заключний) розділ зі шкільної хрестоматії, десь на одному рівні з феноменом «письменника рідного краю». Саме українське письменство виникло рівною мірою в Україні та за її межами
Іншими словами. Українці в чужих літературах

Побутування поза географічною домівкою – один із його «природних» феноменів.

Проте крім тих, хто, живучи з тих чи інших причин за кордоном, писав українською, завжди була і є чимала група авторів, які, живучи в іншій реальності, входили в іншу літературу. За давніх часів ці межі ще розмиті. Нормою є радше гібридність авторів, які порівняно вільно кочували з мови в мову, з літератури в літературу – їхні межі не були чітко усталені. Барокові автори без будь-яких докорів сумління писали, крім давньоукраїнської та церковнослов’янщини, латинською й польською мовами, закладаючи підвалини одразу кількох культур. Так, Мануїл Козачинський, залишаючись українським діячем, написав першу сербську національну драму «Трагедія про Уроша V» (1736). Та поява національних проектів у ХІХ ст. накладає межі і починає ставити авторів у ситуацію вибору, часом драматичного та екзистенційного: з-за спини Шевченка починає хитро мружитися Гоголь. Власне, у їхньому випадку межі ще були доволі плиткі, про що свідчить, зокрема, і «незакінчена війна» щодо належності автора «Мертвих душ» і «Миргорода».

По-справжньому «гоголівські» складнощі постають зі спробами ідентифікувати «наших» у чужих літературах. І це складнощі, передусім пов’язані з визначенням українськості. Вузькоетнічне визначення обмежує її тільки до представників етносу і суттєво зменшує кількість імен світової культури, які можна пов’язати з Україною. Натомість широке визначення несе ще більші проблеми. Приміром, що робити з англійським класиком, етнічним поляком Джозефом Конрадом, який народився в Україні?

Ще одне непросте питання – ціла низка єврейських письменників, які вийшли зі східноєвропейських «штетлів». Житомирянин Хаїм-Нахман Бялик – нині ізраїльський класик, а харків’янин Юра Зойфер – найпопулярніший політичний памфлетист і автор кабаретових скетчів в Австрії 30-х років. Навіть батько бітника Алена Ґінзберґа народився у Львові. Єврейські автори часто-густо не тільки зазнавали на собі колосального впливу української народної і навіть високої культур, а й писали про життя в Україні. За такою логікою, наприклад, Шолом-Алейхема з більшими підставами можна вважати представником України, аніж бразильского класика Кларису Ліспектер, яка напряму відхрещувалася від східноєвропейської спадщини.

Читайте також: Винахідник фатальної жінки

Українці Америки

Серед сучасних авторів-українців, які пишуть чужими мовами, панує англійська. Цьому сприяли патерни української еміграції в ХХ ст., хоча варто відзначити привілейоване становище англомовних книжок на глобальних видавничих ринках.

Радше винятком є учасник Нью-Йоркської групи Юрій Тарнавський, відомий як автор модерністської поезії, прози і драматургії українською. З 1978 року він видає й англомовні тексти, такі як романи «Менінгіт», «Три блондинки і смерть» і збірку малої прози з наскрізним сюжетом «Короткі хвости». Спершу не дуже успішні, його англійські тексти згодом здобули певне визнання; так, міні-роман «Кричання» отримав чотири роки тому премію авангардистського фестивалю &NOW.

Незрідка українці Америки тематизують власне походження, як це робить Аскольд Мельничук, одна з найпомітніших постатей українсько-американської літературної сцени і справжній медіатор двох культур. Автор складних, вишуканих комбінаційно й стилево романів «Дім удів», «Що сказано» і «Посол мертвих», які по-фолкнерівському в’яжуть плетиво історії кількох поколінь, перетворює «пригоди українців в Америці» на психологічно складні шукання себе. Хоча й не бестселери, його романи не раз здобували призи та увагу американської преси. Мельничук також активно діє як культуртреґер. Письменник заснував літературний журнал «Agni», фокус якого – на східноєвропейських літературах.

Шукання себе і конфлікт із середовищем «автохтонів» характерні й для прози інших українців Америки. Ірена Забитко з Чикаго пише про драму зростання чужинця в англомовному середовищі; відомі її новели про Чорнобиль після катастрофи. Журналістка і письменниця Мирослава Косташ мала певний успіх у канадської критики, отримала низку місцевих нагород і навіть була головою канадської спілки письменників. Ще одна помітна постать серед канадських українців – Моріс Панич з Едмонтона. Він став доволі успішним актором, режисером і драматургом, у п’єсах якого своєрідно заломилися і властиві іншим українським авторам риси: гротесковість, чорний гумор, мовні ігри.

Читайте також: Павло Іванович Джонс

Серед британців і німців

Поряд із зануреними в проблеми ідентичностей американцями є підстави говорити про «українську британську школу» в англомовній літературі. Авторка гостросюжетних політично-історичних детективів, зокрема про скарби гетьмана Полуботка, Анна Шевченко та, певне, найпопулярніший нині у світі англомовний автор українського походження Марина Левицька не цураються легкого, майже жанрового письма, насичують твори гумором та іронією, грають на стереотипах поп-культури – словом, роблять усе, щоб бути запитаними в сучасного читача. Легка подача серйозних соціальних і історичних проблем – певне, найхарактерніша спільна риса «українських британців».

А ось у німецькій літературі недавно з’явилося нове ім’я – Мар’яна Гапоненко. 2013 року народжена в Одесі письменниця отримала за свій другий роман «Хто така Марта?» премію Адальберта фон Шаміссо, якою нагороджують авторів ненімецького походження, які пишуть німецькою мовою (Шаміссо сам був французом). У романі 96-річний орнітолог Левадський із Галичини приїжджає помирати до Відня, міста свого дитинства, щоб зрозуміти марноту пройденого життя. Від України до Швеції тема «ровесника століття», несподівано активного сторічного персонажа і його меланхолійного відходу останнім часом перебуває у фокусі різних європейських літератур.

Мар’яні простіше говорити російською, аніж українською, а професійний вибір вона зробила на користь німецької мови, однак своєї українськості також не зрікається: «Найімовірніше, я українська письменниця німецької мови», – визначає себе Гапоненко, майже повторюючи формулу XVI ст. Письменницю мало цікавлять кордони, сучасні чи минулі, і вона каже, що в наступній книжці не конкретизуватиме батьківщини персонажів: «Тільки за деякими атрибутами читач зможе відчути, що вони з України, з Польщі, з Франції. Але у словах я не торкаюся теми батьківщини. Хто нашорошить вуха, той відчує, хто звідки».

Письменниця стежить за українськими книжковими новинками, однак намагається їх не читати. «Я ще в 90-х роках читала дуже багато російських класиків, у школі – українських. А тепер я уникаю їх. Щоб не заразитися їхнім духом, думкою чи стилем. Я купую книжки наших українських сучасників, вони в мене на полиці, українською, німецькою; але я все це накопичую до пенсії, коли буде порожнеча в голові і я не збиратимуся писати далі книжки. Я сяду і буду перечитувати те, що накупила».

І все-таки український переклад власної книжки став би для Гапоненко за неабиякий подарунок і логічне завершення роману. «Левадський тоді справді повернувся б на батьківщину. У книжці він не повертається, а помирає, але я весь час думаю: чому він вирішив померти далеко від батьківщини, чому він поїхав? Чому не повернувся?».

Звичайно, крім цих авторів можна згадати і номінально напівукраїнця Чака Палагнюка, який не виявляє прагнення бути українцем, і нащадка українських євреїв Джонатана Сафрана Фоера, який великою мірою успішно стартував завдяки тій самій східній екзотиці та «укрсплуатації» у своєму романі «Все ясно». Можна говорити й про українське коріння надзвичайно цікавої й успішної польської письменниці Ольги Токарчук. Та тут ми ступаємо на територію, яку з найменшими підставами можемо називати своєю.

 

 

Ненаші класики. Вихідці з України – класики іноземних літератур

Марія Башкирцева

Оригінальна художниця й авторка 16-томового щоденника французькою мовою. У Франції він залишається актуальною класикою: найповніше видання завершилося 2005 року; у своїх творах його цитують такі автори, як Фредерік Беґбеде.

Ірен Немировськи

Донька київського банкіра, яка з родиною покинула Україну 1917 року, стала однією з найпопулярніших французьких романісток 30-х років, загинула в Освенцимі, а на початку ХХІ ст. зазнала повторного відкриття.

Джордж Риґа

Народження в родині злиденних емігрантів з України не завадило йому стати відомим поетом і драматургом, чиї твори називають чи не найважливішим внеском Канади в англомовну літературу. Його ім’ям названо важливу премію, а будинок став мистецьким центром.

Клариса Ліспектор

Найважливіший, за визначенням критиків, єврейський письменник після Кафки і сучасний класик бразильської літератури, народилася на Вінниччині під час втечі її батьків з охопленої громадянської війною України. Здобула славу завдяки технічно складним модерністським романам у манері «потоку свідомості».

Джорджо Щербаненко

Син українця та італійки втратив батька під час визвольних змагань і змушений був емігрувати з Києва до Італії, де став національною версією Жоржа Сіменона. Хоча полум’яний антикомунізм завадив йому зажити успіху в переважно лівих критиків, його детективи у стилі «нуар» били рекорди накладів в Італії 60-х років.

Марія Затуренська

Народилася в Києві, але у вісім років виїхала з батьками до США, де заробляла на життя працею на текстильній фабриці, а у вільний час створила вісім книжок англійської поезії, за дві з яких отримала 1938 року найпрестижнішу в Америці Пулітцерівську премію.

Шмуель Йосеф Аґнон

Лауреат Нобелівської премії 1966 року писав на їдиш та івриті і більшу частину життя провів у Західній Європі та Ізраїлі, проте народився, виріс і опублікував перші твори в Галичині. У його творах відчутний вплив української літературної традиції.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
  • Африка — це не тільки величезний материк, а й острови довкола нього. Занзібар, як і решта Чорного континенту, є результатом перетину різних культур, торговельних шляхів і цивілізацій
    26 червня, Ростислав Панічев
  • Президент Обама та віце-президент Байден заявили, що «поважають вибір британців». Однак медіа, що не скуті законами дипломатії, нещадно критикують Brexit
    26 червня, Віталій Рибак
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено