Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 листопада, 2013   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Іншими словами. Українці в чужих літературах

Юрій Шевельов влучно зазначав: діаспорність – не просто типове для української літератури явище, не просто ще один (зазвичай заключний) розділ зі шкільної хрестоматії, десь на одному рівні з феноменом «письменника рідного краю». Саме українське письменство виникло рівною мірою в Україні та за її межами
Іншими словами. Українці в чужих літературах

Побутування поза географічною домівкою – один із його «природних» феноменів.

Проте крім тих, хто, живучи з тих чи інших причин за кордоном, писав українською, завжди була і є чимала група авторів, які, живучи в іншій реальності, входили в іншу літературу. За давніх часів ці межі ще розмиті. Нормою є радше гібридність авторів, які порівняно вільно кочували з мови в мову, з літератури в літературу – їхні межі не були чітко усталені. Барокові автори без будь-яких докорів сумління писали, крім давньоукраїнської та церковнослов’янщини, латинською й польською мовами, закладаючи підвалини одразу кількох культур. Так, Мануїл Козачинський, залишаючись українським діячем, написав першу сербську національну драму «Трагедія про Уроша V» (1736). Та поява національних проектів у ХІХ ст. накладає межі і починає ставити авторів у ситуацію вибору, часом драматичного та екзистенційного: з-за спини Шевченка починає хитро мружитися Гоголь. Власне, у їхньому випадку межі ще були доволі плиткі, про що свідчить, зокрема, і «незакінчена війна» щодо належності автора «Мертвих душ» і «Миргорода».

По-справжньому «гоголівські» складнощі постають зі спробами ідентифікувати «наших» у чужих літературах. І це складнощі, передусім пов’язані з визначенням українськості. Вузькоетнічне визначення обмежує її тільки до представників етносу і суттєво зменшує кількість імен світової культури, які можна пов’язати з Україною. Натомість широке визначення несе ще більші проблеми. Приміром, що робити з англійським класиком, етнічним поляком Джозефом Конрадом, який народився в Україні?

Ще одне непросте питання – ціла низка єврейських письменників, які вийшли зі східноєвропейських «штетлів». Житомирянин Хаїм-Нахман Бялик – нині ізраїльський класик, а харків’янин Юра Зойфер – найпопулярніший політичний памфлетист і автор кабаретових скетчів в Австрії 30-х років. Навіть батько бітника Алена Ґінзберґа народився у Львові. Єврейські автори часто-густо не тільки зазнавали на собі колосального впливу української народної і навіть високої культур, а й писали про життя в Україні. За такою логікою, наприклад, Шолом-Алейхема з більшими підставами можна вважати представником України, аніж бразильского класика Кларису Ліспектер, яка напряму відхрещувалася від східноєвропейської спадщини.

Читайте також: Винахідник фатальної жінки

Українці Америки

Серед сучасних авторів-українців, які пишуть чужими мовами, панує англійська. Цьому сприяли патерни української еміграції в ХХ ст., хоча варто відзначити привілейоване становище англомовних книжок на глобальних видавничих ринках.

Радше винятком є учасник Нью-Йоркської групи Юрій Тарнавський, відомий як автор модерністської поезії, прози і драматургії українською. З 1978 року він видає й англомовні тексти, такі як романи «Менінгіт», «Три блондинки і смерть» і збірку малої прози з наскрізним сюжетом «Короткі хвости». Спершу не дуже успішні, його англійські тексти згодом здобули певне визнання; так, міні-роман «Кричання» отримав чотири роки тому премію авангардистського фестивалю &NOW.

Незрідка українці Америки тематизують власне походження, як це робить Аскольд Мельничук, одна з найпомітніших постатей українсько-американської літературної сцени і справжній медіатор двох культур. Автор складних, вишуканих комбінаційно й стилево романів «Дім удів», «Що сказано» і «Посол мертвих», які по-фолкнерівському в’яжуть плетиво історії кількох поколінь, перетворює «пригоди українців в Америці» на психологічно складні шукання себе. Хоча й не бестселери, його романи не раз здобували призи та увагу американської преси. Мельничук також активно діє як культуртреґер. Письменник заснував літературний журнал «Agni», фокус якого – на східноєвропейських літературах.

Шукання себе і конфлікт із середовищем «автохтонів» характерні й для прози інших українців Америки. Ірена Забитко з Чикаго пише про драму зростання чужинця в англомовному середовищі; відомі її новели про Чорнобиль після катастрофи. Журналістка і письменниця Мирослава Косташ мала певний успіх у канадської критики, отримала низку місцевих нагород і навіть була головою канадської спілки письменників. Ще одна помітна постать серед канадських українців – Моріс Панич з Едмонтона. Він став доволі успішним актором, режисером і драматургом, у п’єсах якого своєрідно заломилися і властиві іншим українським авторам риси: гротесковість, чорний гумор, мовні ігри.

Читайте також: Павло Іванович Джонс

Серед британців і німців

Поряд із зануреними в проблеми ідентичностей американцями є підстави говорити про «українську британську школу» в англомовній літературі. Авторка гостросюжетних політично-історичних детективів, зокрема про скарби гетьмана Полуботка, Анна Шевченко та, певне, найпопулярніший нині у світі англомовний автор українського походження Марина Левицька не цураються легкого, майже жанрового письма, насичують твори гумором та іронією, грають на стереотипах поп-культури – словом, роблять усе, щоб бути запитаними в сучасного читача. Легка подача серйозних соціальних і історичних проблем – певне, найхарактерніша спільна риса «українських британців».

А ось у німецькій літературі недавно з’явилося нове ім’я – Мар’яна Гапоненко. 2013 року народжена в Одесі письменниця отримала за свій другий роман «Хто така Марта?» премію Адальберта фон Шаміссо, якою нагороджують авторів ненімецького походження, які пишуть німецькою мовою (Шаміссо сам був французом). У романі 96-річний орнітолог Левадський із Галичини приїжджає помирати до Відня, міста свого дитинства, щоб зрозуміти марноту пройденого життя. Від України до Швеції тема «ровесника століття», несподівано активного сторічного персонажа і його меланхолійного відходу останнім часом перебуває у фокусі різних європейських літератур.

Мар’яні простіше говорити російською, аніж українською, а професійний вибір вона зробила на користь німецької мови, однак своєї українськості також не зрікається: «Найімовірніше, я українська письменниця німецької мови», – визначає себе Гапоненко, майже повторюючи формулу XVI ст. Письменницю мало цікавлять кордони, сучасні чи минулі, і вона каже, що в наступній книжці не конкретизуватиме батьківщини персонажів: «Тільки за деякими атрибутами читач зможе відчути, що вони з України, з Польщі, з Франції. Але у словах я не торкаюся теми батьківщини. Хто нашорошить вуха, той відчує, хто звідки».

Письменниця стежить за українськими книжковими новинками, однак намагається їх не читати. «Я ще в 90-х роках читала дуже багато російських класиків, у школі – українських. А тепер я уникаю їх. Щоб не заразитися їхнім духом, думкою чи стилем. Я купую книжки наших українських сучасників, вони в мене на полиці, українською, німецькою; але я все це накопичую до пенсії, коли буде порожнеча в голові і я не збиратимуся писати далі книжки. Я сяду і буду перечитувати те, що накупила».

І все-таки український переклад власної книжки став би для Гапоненко за неабиякий подарунок і логічне завершення роману. «Левадський тоді справді повернувся б на батьківщину. У книжці він не повертається, а помирає, але я весь час думаю: чому він вирішив померти далеко від батьківщини, чому він поїхав? Чому не повернувся?».

Звичайно, крім цих авторів можна згадати і номінально напівукраїнця Чака Палагнюка, який не виявляє прагнення бути українцем, і нащадка українських євреїв Джонатана Сафрана Фоера, який великою мірою успішно стартував завдяки тій самій східній екзотиці та «укрсплуатації» у своєму романі «Все ясно». Можна говорити й про українське коріння надзвичайно цікавої й успішної польської письменниці Ольги Токарчук. Та тут ми ступаємо на територію, яку з найменшими підставами можемо називати своєю.

 

 

Ненаші класики. Вихідці з України – класики іноземних літератур

Марія Башкирцева

Оригінальна художниця й авторка 16-томового щоденника французькою мовою. У Франції він залишається актуальною класикою: найповніше видання завершилося 2005 року; у своїх творах його цитують такі автори, як Фредерік Беґбеде.

Ірен Немировськи

Донька київського банкіра, яка з родиною покинула Україну 1917 року, стала однією з найпопулярніших французьких романісток 30-х років, загинула в Освенцимі, а на початку ХХІ ст. зазнала повторного відкриття.

Джордж Риґа

Народження в родині злиденних емігрантів з України не завадило йому стати відомим поетом і драматургом, чиї твори називають чи не найважливішим внеском Канади в англомовну літературу. Його ім’ям названо важливу премію, а будинок став мистецьким центром.

Клариса Ліспектор

Найважливіший, за визначенням критиків, єврейський письменник після Кафки і сучасний класик бразильської літератури, народилася на Вінниччині під час втечі її батьків з охопленої громадянської війною України. Здобула славу завдяки технічно складним модерністським романам у манері «потоку свідомості».

Джорджо Щербаненко

Син українця та італійки втратив батька під час визвольних змагань і змушений був емігрувати з Києва до Італії, де став національною версією Жоржа Сіменона. Хоча полум’яний антикомунізм завадив йому зажити успіху в переважно лівих критиків, його детективи у стилі «нуар» били рекорди накладів в Італії 60-х років.

Марія Затуренська

Народилася в Києві, але у вісім років виїхала з батьками до США, де заробляла на життя працею на текстильній фабриці, а у вільний час створила вісім книжок англійської поезії, за дві з яких отримала 1938 року найпрестижнішу в Америці Пулітцерівську премію.

Шмуель Йосеф Аґнон

Лауреат Нобелівської премії 1966 року писав на їдиш та івриті і більшу частину життя провів у Західній Європі та Ізраїлі, проте народився, виріс і опублікував перші твори в Галичині. У його творах відчутний вплив української літературної традиції.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено