Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 листопада, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Без вішалки й оплесків

Панна в чорному стоїть поміж м’ясних рядів супермаркету й, зазираючи в очі, звертається до кожного, хто проходить: «Я м’ясо!» Він такого проникливого признання розгублюєшся, аж мурахи біжать по тілу. Це елемент документального театру, що в межах фестивалю «Документ» переніс сцену і глядацьку залу в один зі столичних торговельних центрів.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (314)
від 14 листопада, 2013
Без вішалки й оплесків

Від 27 жовтня до 6 листопада жителі Львова, Харкова, Одеси, Херсона та Києва мали нагоду ознайомитися з документальними виставами, створеними в Україні, й відвідати тематичні семінари. Важливо зауважити, що частково фінансування цього мистецького форуму відбувалось об’єднаними зусиллями через так званий спільнокошт платформи «Велика Ідея». Інакше кажучи, 12 тис. грн зібрали небайдужі на справу значною мірою авантюрну, адже явище документального театру відносно нове, та й розраховане на досить вузьку аудиторію. «Фестиваль у нас не глядацький, – каже організатор «Документа» Катерина Бабкіна. – Він орієнтований на формування професійного середовища, на розуміння методу і явища документального театру як такого. Поки що ми й не думаємо про продукт, головне – працювати. Але зали в усіх містах тріщали. Не останньою чергою, завдяки новизні й невідомості».

Якщо традиційний театр починається з вішалки, то документальний відповідно до назви – з документа. В основі матеріалу для вистави можуть бути суха статистика, історії з життя звичайних людей або будь-який факт, що мав місце в історії. Документальний театр гостросоціальний, тут немає рампи, лаштунків, дистанції. Глядач утягнутий у процес і якогось моменту стає учасником вистави; сценою може послужити вулиця, телефонна буда, ринок тощо. Причому місцевість і оточення матимуть не менше значення, ніж актори. Київ побачив виставу «лЕ29 дЕ31 нЕ30ц, 90 хв споживацького простору». Над кожною із трьох частин реаліті-дійства працювали інші майстри. Так, Е29 є результатом роботи драматурга Тетяни Киценко та режисера Тамари Трунової, Е31 – Дена Гуменного й Олени Роман, Е30 – Оксани Савченко та Андрія Мая. Серед неонових вогнів та прилизаних бутиків торговельного центру сновигали три групи диваків, що навряд чи могли претендувати на роль покупців. Збоку це нагадувало зібрання якоїсь секти або ж флешмоб. «Мені здається, нині мистецтво й культура прямують до тіснішого контакту із глядачем, – міркує актор Іван Федоров. – Мистецтво у якийсь момент поставило себе на п’єдестал. До того ж настільки високо, що розгледіти його стало дуже важко. Приміщення театру здатне створити абстрактний простір, який існує десь у всесвіті або у вакуумі.

А для мене важливо, що ті речі, про які ми говоримо, відбуваються тут, між нами». Гра акторів документального театру – це не стільки виконання діалогів та монологів (яких узагалі може не бути), скільки надтонка маніпуляція людською психікою, різновид сугестії. То глядачів уводять у стан анабіозу, коли вони розслабляються, «на автопілоті» сновигаючи торговельними залами, то «вмикають», змушуючи щосили бігти, то несподівано в замкненому просторі ліфта звучить короткий, влучний і пронизливий монолог. Людям дають завдання, на перший погляд, абсурдні й дивакуваті, приміром, просять піти й поговорити з дорогою річчю, яку вони ніколи не наважаться собі купити, й розповісти їй найсокровенніше. А потім одним останнім штрихом увесь півторагодинний хаос упорядковується в єдину, до болю чітку і структуровану картину. Момент прозріння – суть пережитого понад словами. Інших способів донести до свідомості цю дійсність просто не буває.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено