Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 листопада, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Уміння давати поради

Майкл Фассбендер про колективний досвід створення фільму, справжнє пекло для актора й шосте чуття
Матеріал друкованого видання
№ 46 (314)
від 14 листопада, 2013
Уміння давати поради

14 листопада в український прокат виходить кримінальний трилер Рідлі Скотта «Радник». Режисер зняв фільм за сценарієм лауреата Пулітцерівської премії, сучасного американського класика Кормака МакКарті. У цій стрічці актору Майклові Фассбендеру, який раніше знімався в іншому проекті Скотта («Прометей», що здобув чималий касовий успіх) дісталася головна роль: адвоката, котрий береться перевозити наркотики, спокусившись на швидку й щедру наживу.

У. Т.: Ваша роль – просто подарунок долі. Сценарій Кормака МакКарті, режисура Рідлі Скотта й дивовижні діалоги – це, мабуть, величезне задоволення для актора?

– Звісно, хоча Радник не говорить багато. Більше скидається на те, що не він, а йому всі щось радять. У цьому сценарії невідомо, що станеться за мить, у який бік розвиватимуться персонажі, що з ними буде. Кормак МакКарті вельми вдало збалансував те, що він каже аудиторії, і те, що доведеться розгадувати самому глядачеві (або актору). Він майстер у цьому, небагато кому таке вдається. У третій частині все зводиться докупи й стає зрозумілим.

У. Т.: Ви знали твори Кормака МакКарті, окрім його книжок, адаптованих до фільмів? Читали його романи?

– Читав «Кривавий меридіан» і «Дорогу». Звісно, знав його роман «Старим тут не місце» (екранізація братів Коен здобула чотирьох «Оскарів». – Ред.), але «Радник» – це перший створений ним сценарій для повно­мет­­раж­ного фільму, тому, думаю, всі в очікуванні, й він теж. МакКарті щодня був на майданчику, тож став невід’ємною частиною команди.

У. Т.: Він сказав, що це фільм про людину, яка робить невдалий вибір. Ви згодні?

– Так, і проблема Радника в тому, що він вважає себе розумнішим, ніж є насправді. Але ця зверхність дорого йому коштуватиме. Кіногерой іде на ризик, не усвідомлюючи повністю наслідки, а відтак опиняється не на своїй глибині.

Радник мусить віддавати борги, тож ув’язується в наркоторгівлю, вирішивши зробити це один раз. Але ж ми знаємо, що в тому середовищі все інакше, там одноразових справ не буває. Наївно думати, ніби в такий бізнес зайдеш і спокійно собі вийдеш: за прибутки, які він пропонує, доводиться платити чимось іншим. Утягнуті в нього люди живуть вельми розкішно, бо знають: їх не­одмінно чекає або в’язниця, або смерть.

У. Т.: Це ваша друга кінокартина з Рідлі Скоттом. Цього разу було простіше братися до зйомок?

– Однозначно. Я постійно нервую на старті фільмування. Першого тижня мусиш починати ходити й говорити в образі свого героя на очах у знімальної команди (по суті, аудиторії), тому завжди метелики в животі. Але після «Прометея» вже легше. Пам’ятаю свій перший день на його зйомках. Думалося: «Боже, як воно буде?» Але ми з Рідлі чудово дійшли згоди.

У. Т.: У сценарії є трохи гумору. Наскільки важлива ця складова?

– Коли маєш справу з такою брутальністю й жорстокістю, він потрібен обов’язково, адже відволікає аудиторію. А якщо розсмішити глядачів, а потім ударити їх чимось шокуючим, гострим або сумним, вони будуть значно відкритіші до цих емоцій, ніж коли цілу стрічку виливати на них тільки журбу. Та й узагалі, роблячи будь-що, я намагаюся знаходити щось веселе.

У. Т.: Чи не збираєтеся самі продюсувати якийсь фільм?

– Нещодавно я брав відпустку для цього. Працював зі сценаристами. Це наступний етап для мене – він цікавий і приносить задоволення, але й розчаровує неабияк. Утім, мова про справжній труд любові. Про дуже насичену роботу, яка поглинає, бо якщо не зробиш сам, то нічого не буде. Тепер я дуже поважаю хороших продюсерів і сценаристів. Було цікаво працювати з авторами сценаріїв від самого початку, спостерігати за всією їхньої «подорожжю», а не просто прийти й побачити готовий текст. Раніше зйомки для мене як для актора були індивідуальним процесом. А торік я дійшов до певної точки, подумавши, що відтепер прагнутиму зосередитися на колективному досвіді створення фільму.

У. Т.: Певно, приємно мати вибір, де зніматись. А бувало, що відмовлялися від зйомок, бо не встигали?

– Ну, це хороші проблеми (сміється). Краще відмовлятися, ніж сидіти й чекати на телефонний дзвінок або сценарій; то справжнє пекло. І воно є реальністю для багатьох акторів, особливо останніми роками, коли роботи суттєво поменшало. Тож мати змогу вибирати – значно краще. Найчастіше артисти кіно або зривають куш, або сидять голодні.

У. Т.: Коли вибираєте сценарій, керуєтеся інстинктами?

– Цілком. Якраз цього мені не бракує – шостого чуття. Звісно, спрацьовує воно не завжди, доводиться покладатися на долю. Але я особисто не проти ризиків. Хочу вчитись і ставити перед собою виклики, тобто бути готовим і до невдач. Це нормально, бо ж вони збагачують досвідом, навчають і, сподіваюся, надають нового виміру роботі. Нове треба пробувати. Якогось моменту, мабуть, варто зіграти в комедії. Може, так воно й буде.

У. Т.: Після «Безславних виродків» хотіли б іще попрацювати із Квентіном Тарантіно?

– Сподіваюся, що це станеться. У Тарантіно потрібно абсолютно коритися сценарієві: тебе повністю контролюють, самому робити нічого не доводиться. І дурень той, хто спробує переписати його сценарій, бо ж там уся сіль у ритмах. Я тільки нещодавно це зрозумів. Люблю музику, і його фільми для мене – ритм. Це відчутно. Та й сам цей режисер увесь такий. Він скаже, якщо ти не вписуєшся в його «музику».

У. Т.: Складно знайти більш різних постановників, ніж Тарантіно і Стів МакКвін, який вас «відкрив». А ось чи є в них щось спільне?

– Спільне в тому, що вони живуть своєю роботою, а ще дуже впевнені в собі й завжди чітко висловлюються. На зйомки до таких режисерів приходиш підготовленим. І не дай Боже інакше! Вони очікують від людей найкращого. Тож місця для ліні не залишається. А я ненавиджу лінь у будь-якій роботі: вона заразна й дуже швидко поширюється. Працюючи з Рідлі Скоттом, наприклад, відчуваєш енергію, яку він генерує. Його команда робить усе дуже оперативно. Вони знають, що працювати в такому комфортному середовищі на чолі зі справжнім майстром – то велика рідкість. Це мотивує людей виконувати свої завдання якнайкраще, але спокійно.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Майкл Фассбендер (нині йому 36 років) ріс у Кілларні, містечку на південному заході Ірландії. Батько – німець, мати – ірландка. Після навчання в лондонській школі драматургії Drama Centre грав у різних телепроектах, зокрема серіалах «Брати по зброї», «Серця і кістки» та «Відьма». Прорив у його акторській кар’єрі стався після фільму «Голод» Стіва МакКвіна, де Фассбендер утілив Боббі Сендса – ірландського республіканця, який помер після голодування у в’язниці «Мейз» у Белфасті. Блискуча гра принесла Майклові кілька нагород, зокрема Премію британського незалежного кіно і «Срібного Г’юґо» на Чиказькому міжнародному кінофестивалі за найкращу акторську гру, а також премію Ірландської кіноакадемії в номінації «Найкращий актор». Фассбендер знімався у стрічках «300 спартанців», «Безславні виродки», «Джейн Ейр», «Люди Х: Перший клас», «Нокаут» і «Прометей». Нещодавно закінчив зйомки у ще не названому фільмі Терренса Маліка, а ще зіграв у новій стрічці Стіва МакКвіна «12 років рабства».

 

ПОГЛЯД ТИЖНЯ  

Операція МакКарті

«Радник» Рідлі Скотта – дуже дивне кіно, яке аж ніяк не очікуєш від творця напруженого й сюжетно доволі чіткого «Чужого» чи детективного і також розбірливого «Гангстера». Вочевидь, уся справа в сценаристі Кормаку МакКарті – за оцінками багатьох критиків, він є найбільшим американським письменником сучасності, а відтак може диктувати умови в екранізаціях своїх книжок чи сценаріїв. Те, що «Радник» – фільм МакКарті, не викликає сумнівів. Понад те, вперше у своїй кар’єрі класик написав сценарій з нуля, не адаптуючи для екрана свої романи. Тож «Радник» – це не зовсім кіно, радше література. Тут глядач спостерігає не за подіями, які трапляються з героями, а за героями, які оповідають про події. Їх зіграли четверо акторів-«зірок»: Хав’єр Бардем і Кемерон Діас, Майкл Фассбендер і Пенелопа Крус. Головними виступають чоловічі персонажі, які задумують якусь операцію (що до чого глядач так і не дізнається) й протягом фільму описують її в дуже умовних межах, здебільшого торкаючись непростих питань ставлення до життя, жінок і насильства. У певний момент з’являється п’ятий герой (Бред Пітт) – лише в епізодах, але ключових, саме він і розповідає про можливі наслідки зриву операції. «Пам’ятаєш, – каже він героєві Фассбендера, – як у Мексиці через якісь проблеми повбивали три тисячі людей? Так от, тут ніякого свідомого насильства чи садизму немає, це лише бізнес». Поширений вислів it nothing personal, it just a business набуває в стрічці глобального розмаху. І саме цей акцент є центральним у фільмі – вочевидь, метою і сценариста, і режисера було показати насильство, що стало абстрактним, вийшло за межі людськості. Тягуча, повільна, завуальована історія є лише тлом для кількох сказаних слів, сцен і сенсів. До головного, вербального додаються візуалізовані наслідки, тобто глядачеві показують, що може статися, якщо ти приймеш неправильне рішення. І вороття назад більше не буде. Тільки біль… Загалом «Радник» видається парадоксальним і навіть дуже ризикованим для Голлівуда продуктом. Це не те кіно, яке збере повні зали й великі гроші. Тут є філософія життя, яка, якщо її зрозуміти, влучає в ціль, як куля в голову. Літературність фільму не є недоліком, просто така форма дуже незвична для більшості глядачів, бо нетрадиційним для кіно способом порушує фундаментальні проблеми.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено