Культура

Звучання сповідей

Дарина Казмерук Дайнеко
31 жовтня в київській Національній філармонії французи Соня Відер-Атертон і Брюно Фонтен виконували глибоко особистісну музику... Таку інтимну, що в колонній залі нарешті погасили світло. Жодного лоску та гучних слів – лише музика і тиша. Вечір сповідей: історій єврейського народу та прихованих переживань Дмітрія Шостаковіча.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (313)
від 7 листопада, 2013

Соня Відер-Атертон – вишукано-лірична віолончелістка, чуйна композиторка, яка не розподіляє музику на народну і класичну, вони для неї – Інь і Ян. Брюно Фонтен – аранжувальник, піаніст, композитор і диригент. У його музичному портфелі класична музика, джаз, музика до вистав і кінофільмів. Він співпрацював зі співаком Паоло Конте, поп-рок-гуртом Les Rita Mitsuoko, Мішелем Порталем, Рішаром Ґальяно, Луї Склавісом та багатьма іншими. Брюно Фонтен такий надзвичайний, що його гру навіть не помічаєш – він просто природний.

Традиційні єврейські мотиви Соні Відер-Атертон – це не «гоп-ца-ца», не «7:40» і не «Хава Нагіла». Це музика, що сягає корінням давніх-давен. Терпкий багатостолітній сплав гірко-солодкого фольк­лору – сумних чи веселих пісень, повільних чи бадьорих танців – та релігійної музики – експресивних молитов і псалмів канторів (хазанів). Потім був Шостаковіч… Чому саме він? Композитор вижив у часи сталінського режиму, репресій, наклепів, а його музика говорить за тих, кому це не вдалося. «Шостаковіч був частиною того, що відбувалося в його країні, з його народом, із людьми, з якими був близький. Немає іншої причини, чому він, живучи там, був такий чутливий до всього, що відбувається», – каже Соня. Прелюдії № 10, 8 і 17 із циклу 24-х оp. 34 та Соната для віолончелі ре мінор op. 40 – зовсім не той масштабний, жорстко-гротесковий чи скорботний Шостаковіч, а лише його «ембріон». Однак це не завадило смичку Соні Відер-Атертон втрачати волос – майже кожної паузи вона відривала пошкоджені волосинки, кидаючи їх на підлогу поряд із хаотичною грудкою вже «зіграних» нот. Романтична й надто відверта, як для Шостаковіча, Соната ре мінор у руках Відер-Атертон і Фонтена... вибухнула. Музиканти немов вирішили, попри все, донести до слухача всі градації його щирої, юнацької сповіді.

На тлі емоційності й напруження на сцені впадала в око розгубленість частини публіки, яка часто не вгадувала часу для оплесків. Утім, музиканти поблажливі до слухачів: «Те, що ми робимо, вільне. Тут немає категорій правильно/неправильно. Це не спорт, а мистецтво. Просто дайте цьому моменту бути...»