Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 листопада, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Ритм життя та смерті

2 листопада до Києва знову приїздив басист Маркус Міллер зі своїм секстетом, зібравши (майже) повний зал Жовтневого палацу.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (313)
від 7 листопада, 2013
Ритм життя та смерті

Оцінювати музику цього бас-гітариста – розвага для дітей, адже дорослі знають: Міллер – то як в анекдоті про Мону Лізу, котра «вразила стількох, що тепер сама обирає, кого вражати». Цей чоловік уже давно видовбав власну нішу на планеті своїм басовим слепом. Хоча навіть не ним, а музичністю та подачею. Взагалі-то він мультиінструменталіст і музикант у найширшому розумінні. Один із найвиразніших партнерів Майлза Девіса по сцені та студії.

Не дуже важливо, що саме він виконує (звісно, Міллер грав кілька композицій із нового альбому Renaissanse), адже наша публіка буває дивною: у нас вона часом така... пеньки й опеньки. Натовп помітно кайфував, але не впізнав навіть медлі з пісень Боба Марлі. Усі неабияк пожвавилися, коли Міллер на біс заграв вічну в його репертуарі бітлівську «Come Together», утім, навіть не відтворили елементарного заспіву, який увесь світ знає з колиски. Подейкують, концерти Міллера в Європі та Штатах «якісніші», валять краще. Чому? Публіка – такий самий учасник концерту. А що питати, коли люди не знають тексту класичної «Камтугези»?

Так ось, майже всі виступи Міллера – то не просто нагода «впізнати» пісню, а можливість відчути грув, рух. Він не перший, хто став грати слепом на басі, втім, найвідоміший. В Америці є категорія стильних басистів, які зневажають цей метод гри. Однак ті, хто ним користується, заробляють краще. Серед нас більшість вважає, що саме слеп – ознака фанковості. Ні. Фанк – це метод руху і пульсу, невід’ємна частина великої чорної культури, котру, як виявила практика, українцям не так легко зрозуміти. Чорні музиканти (вони недолюблюють політкоректне «афроамериканець») не надто воліють говорити про це з білими. Утім, Міллер порушив традицію: «Щоб пояснити фанк, треба поставити людям Джеймса Брауна, Вілсона Пікетта, Арету Франклін... Або станцювати. Фанк – це fun. Я ріс у поганому чорному районі Нью-Йорка. Коли ми були малими, на вечірці сидіти й пити пиво було не круто. Ти не міг «зняти» дів­чину, якщо не вмів танцювати». Посеред концерту Міллер відклав басуху і почав танцювати кілька хвилин. Утім, хореографічні вихиляси видатного майстра жодним чином не подіяли на київську публіку. Певно, щоб збагнути чорну культуру, треба не лише забити свій айпод купою відповідної музики, а подивитися, скажімо, баскетбол або бокс: бій Могаммеда Алі та Джо Фрейзера – це не спорт, а мистецтво про ритм життя і смерті. У чорній музиці не буває кольору шкіри, а буває грув. Міллер звучав не те щоб гучніше (хоча сорочку трусило), але енергійніше за якусь знану хард-кор-банду. За його версією, ця незбагненна сила є рисою культур, що були пригнічені століттями.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено