Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 листопада, 2013   ▪   Таша Карлюка   ▪   Версія для друку

Дорости до книжки. Людміла Уліцкая про гідність дисидентів і зниження рівня культури в Росії з одночасним зростанням амбіцій

Твори російської письменниці Людміли Уліцкой перекладені 25 мовами. Вона стала першою жінкою – лауреатом премії «Російський Букер».
Матеріал друкованого видання
№ 45 (313)
від 7 листопада, 2013
Дорости до книжки. Людміла Уліцкая про гідність дисидентів і зниження рівня культури в Росії з одночасним зростанням амбіцій

Біолог за фахом, Уліцкая почала писати у зрілому віці (дебютна книжка авторки вийшла, коли їй було 50 років), вочевидь, тому її роботи вирізняються глибоким психологізмом і життєвою мудрістю. До того ж вона є активною в громадському житті – відкрито критикує російську владу й опікується зростанням рівня освіченості в країні. У 2007-му заснувала «Фонд Людмилы Улицкой» задля підтримки гуманітарних ініціатив. Одним із його напрямів є проект «Хороші книги», у межах якого письменниця сама обирає книжки російських видавництв і надсилає їх у бібліотеки.

У. Т.: Є стереотип, що написання текстів, картин, музики – ознака дивацтва, мовляв «нормальна» людина такими речами не займається. Ви з цим згодні?

– Я дотримуюся протилежної думки: людина – творча істота. Це нормально, природно і правильно. У будь-якій роботі є місце для вияву того дивовижного дару. Є лікарі, педагоги, інженери, що показують себе як люди творчі, про це відомо. Але творчим заняттям може стати будь-що: праця людини на зем­­лі, очищення від бруду будинку, вулиці, планети. Треба тільки це усвідомити і захотіти жити творчо.

У. Т.: Нерідко хороша книжка розповідає про речі, про які автор навіть не здогадувався. Ви на собі такий ефект відчули?

– Так. Із подачі одного мого близького друга, який, прочитавши роман «Даніель Штайн, перекладач», сказав мені: «Твої книжки розумніші за тебе». І я не знала, як реагувати, радіти чи засмучуватися. Потім вирішила, що коли мої книжки розумніші за мене, отже, треба до них доростати.

У. Т.: Складається враження, що багато чого в житті відбувається з вами саме по собі, тобто ви для цього зусиль не докладаєте. Це свідома позиція?

– Це влучне спостереження. Я досить рано усвідомила, що життя – потік, який тебе несе. І в моєму випадку краще в тому потоці вчитися плавати, а не намагатися йому протидіяти. Насправді життя вкрай рідко пропонує ситуації вибору. Зазвичай це тільки здається, що ти щось вирішуєш. Минає час – і усвідомлюєш, що велика частина тих рішень насправді була єдиною можливістю.

У. Т.: Ви завжди тісно спілкувалися з дисидентами. Чи заздрили Наталії Ґорбанєвской, Міхаілу Ходорковскому за їхній пасіонарний досвід боротьби?

– Про заздрість узагалі не йдеться. Наталію Ґорбанєвскую я дуже любила з юності (російська поетеса, перекладачка, правозахисниця, учасниця дисидентського руху в СРСР, учасниця демонстрації 25 серпня 1968 року проти введення радянських вій­­ськ до Чехословаччини. – Ред.). Ми й досі дружимо. Що стосується Міхаіла Ходорковского, то я з ним особисто не знайома. Його унікальна біографія, яка твориться у всіх на очах, його мужність і почуття власної гідності – це уроки всім, хто готовий їх приймати. Я знаю батьків Міхаіла – вони прекрасні люди.
У своєму інтерв’ю (Уліцкая вела листування з Ходорковскім із середини жовтня 2008-го по липень 2009-го, яке згодом вийшло під назвою «Діалоги». – Ред.) запитала його: а як так вийшло, що ви, син людей, які добре усвідомлювали радянську дійсність, пішли в комсомольські керівни­­ки? Запитання саме тим і було продиктоване, що мені вони здавалися набагато кращими, ніж їхній син, якщо ми взагалі в цих категоріях оцінюватимемо людей. А тепер можу з упевненістю сказати: так, Ходорковскій – гідний син своїх чудових батьків.

У. Т.: Ґорбанєвская якось сказала: «Понад 20 років тому держава переймалася тим, що люди говорять і думають. А тепер радше байдужа до цього, головне, аби вони не діяли». Яка ситуація гірша?

– А навіщо порівнювати? І те, і те погано, але кожна ситуація має свої наслідки. Вони різні. У першому випадку в людях жив страх, а він деформує душу. У другому має місце корисливість. Нинішня російська влада пропонує з нею співпрацювати («не діяти») всім охочим і дає можливість збагачуватися будь-якими способами тим, у кого немає сумління. І це також деформує людину. Раніше було більше донощиків, тепер більше злодіїв.

У. Т.: Таємниця російської душі – потужна цільова настанова за цілковитої відсутності здорового глузду, якось заявили ви. А чим ще росіяни відрізняються від інших націй?

– Це лишень гостра фраза, сказана в запалі полеміки. Росія­­ни різні. Насправді я не вважаю, що за цими кліше про національні особливості стоїть якась реальність. Радше психологічна гра. Відомі кліше – це усереднене і заяложене судження. Не всі італійці люблять макарони, не всі французи жадібні, не всі англійці манірні. Боюся, що в наш час росіян вирізняє дуже погана динаміка: знижується рівень культури та освіти й водночас зростають амбіції. Це важка ситуація, і перш ніж вона буде усвідомлена, відбуватиметься той процес деградації, який нині можна спостерігати.

У. Т.: 28 (!) ваших родичів загинули в Бабиному Яру. Ваше єврейство вам колись заважало?

– Ні. Мені набагато більше заважали деякі риси мого характеру. Але єврейство – це сильна генетика, я його дуже ціную. Стародавній народ за чотири з половиною тисячі років свого існування накопичив багато цінностей. Днями мій онук запитав у мене, як так вийшло, що в нього три крові: єврейська, російська й українська. Він не знав ще про четверту – фінську... Я йому пояснила, як так виходить, і додала, що це дуже добре, оскільки в його крові досвід чотирьох народів.

У. Т.: Що то за історія з вашим дідом, якого ув’язнили в 1948 році буцімто за зв’язок зі світовим сіонізмом?

– Сиділи обидва мої діди: Боріс Ґінзбурґ і Яков Уліцкій. У родині ніколи про це не говорили. Певно, від дітей приховували. Матеріали справи Якова Уліцкого потрапили мені до рук зовсім недавно, як і його архів. Він був чудовою людиною – високоосвіченою, високоморальною, прекрасним фахівцем.

У. Т.: Старість ви порівнюєте з тривалою хронічною хворобою. Але чи є якісь її переваги над молодістю?

– Єдина перевага в тому, що ти бодай якось вчишся поводитися. Ти не стаєш ні кращим, ні гіршим, ні розумнішим (радше дурнішим), але терпимішим до тих, хто тебе оточує. Зараз у моєї подруги важко хвора 95-річна мати. В них усе життя були погані стосунки, мати була вимоглива й егоїстична. І от, уявіть, нині вона раптом цілковито змінила ставлення до доньки – стала жалісливою, турботливою. Я думаю, чи не для того їй дане таке довге життя, щоб у самому його кінці відчути любов до дочки? Може, старість – це шанс встигнути самому змінитися?

У. Т.: А як щодо ваших старших подруг, яких ви охрестили «великими старухами»?

– Вони були найзначнішими, яскравими, освіченими людьми, і я це з дитинства відчувала. Спочатку несвідомо, а потім цілком усвідомлено. То було покоління, що сформувалося до революції, і його вирізняли незнищенне почуття власної гідності, чіткі моральні установки, хороше виховання. Сьогодні всі мої подруги з цієї генерації, зрозуміло, пішли, останньою була Іріна Еренбурґ, та вона й наймолодша – 1911 року народження (російська перекладачка французької прози. – Ред.). І тепер я сама стою на місці, яке посідали вони, й, звісно, відчуваю, як мало можу відповідати тій ролі, котру відігравали вони по відношенню до нас, тогочасної молоді.

У. Т.: Ви називаєте себе фахівцем із похорону. Що для вас ідеальний похорон?

– 19 серпня я була на такому похороні. Помер приятель Михась. Він був людиною маргінальною, з хіпі, жив вічно у знайомих, бо свого житла не мав. Був нахлібником, водив чужих дітей до школи, був у всіх на побігеньках. Абсолютно безвідмовний. Старенькі, хворі діти і тварини були його полем діяльності. А коли Михась помер, усі зрозуміли, що він був святий. Його відспівували в церкві Косми і Даміана – це два святих лікарі, і було свято Преображення, і була така краса і в його обличчі, і в обличчях тих, хто проводжав Михася, і в природі, що просто подих від щастя зупинявся.

Біографічна нота
Народилася 1943-го в Башкирії, де її сім’я перебувала в евакуації. У 1944-му родина повернулася до Москви. За освітою генетик. Два роки пропрацювала в Інституті загальної генетики АН СРСР, звідки її звільнили в 1970-му. Відтоді Уліцкая назавжди покинула державну службу й протягом 10 років не працювала. У 1979–1982-му – завліт у Камерному єврейському музичному театрі. У цей час займалася літературною роботою: писала п’єси для дитячого та лялькового театрів, сценарії мультфільмів. У 1996-му ви­йшов роман Уліцкой «Медея та її діти» (шортліст Букерівської премії), потім повість «Веселі похорони», а 2001 року – роман «Казус Кукоцького». Роман «Даніель Штайн, перекладач» (2006) здобув статус бестселера. З 2007-го по 2010-й була організатором серії книжок різних авторів із культурної антропології для дітей «Інший, інші, про інших». Людміла Уліцкая є володарем багатьох міжнародних літературних нагород. У 2011 році письменниця представила роман «Зелений намет», який розповідає про дисидентів та життя людей покоління шістдесятників.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено