Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 жовтня, 2013   ▪   Оксана Хмельовська   ▪   Версія для друку

Нобелівська лауреатка Еліс Мунро реабілітувала жанр коротких історій

Цього року Нобелівський комітет вирішив присудити премію не заполітизованим авторам, як це спостерігалось упродовж останніх років, а письменниці, проза якої відтворює долю і глибини переживань маленьких героїв, точніше героїнь.
Нобелівська лауреатка Еліс Мунро реабілітувала жанр коротких історій

Еліс Мунро, яку журі нарекло «майстром сучасної короткої прози», стала 13 жінкою, що отримала Нобелівку з літератури, другим лауреатом із Канади і нарешті вперше за багато років – не романісткою.

Так їй вдалось залишити позаду 195 цьогорічних номінантів (саме стільки було у лонг-листі), серед яких такі розкручені зірки й лідери за накладами, як Мілан Кундера, Умберто Еко, Філіп Рот, Томас Пінчон, Боб Ділан, Джойс Керол Оутс тощо. Письменниці вдалось обійти й головного фаворита премії – Харукі Муракамі, адже саме йому букмекери пророчили перемогу. Щоправда, Нобеля японському письменнику, якого жартома називають «вічним претендентом», передрікають вже десятий рік поспіль.

Що ж до самої Мунро, то, якщо вірити канадським ЗМІ, перемога для неї – цілковита несподіванка. «Я знала, що мене номінували, але ніколи й не думала, що її отримаю», – заявила письменниця в одному з інтерв’ю. А за словами її доньки, Мунро навіть забула дату оголошення лауреата.

Проте, зважаючи на солідну добірку найпрестижніших премій, якими була удостоєна канадська письменниця раніше й позитивні відгуки найзубатіших критиків про майже всі її збірки, важко повірити, у такого неждано-негаданого Нобеля. Адже вже за першу книжку оповідань «Танець щасливих тіней», опубліковану 1968 року, письменниця отримала найвищу літературну нагороду Канади – премію генерал-губернатора. Далі – ще раз найвища премія Канади, «Marian Engel Award», британський приз WH Smith Literary Award, премія американських критиків (National Book Critics Circle Award), і зрештою – Міжнародна Букерівська премія. Та й журнали, де публікувались її тексти, зайвих тлумачень не потребують: «The New Yorker», «The Paris Review» й «Atlantic Monthly» тощо.

Вагомим аргументом на користь розквіту письменницького таланту Мунро була підтримка держави: з 1980 року вона – на посаді письменника-резидента в Університеті Британської Колумбії та Квінслендському університеті. Відтоді кожні чотири роки в авторки з’являлось по одній збірці, щоправда, загалом вийшло не так багато – два десятки.

І попри складнощі у сімейному житті (смерть доньки, розлучення із першим чоловіком), Мунро можна назвати авторкою із цілком успішною письменницькою кар’єрою і всесвітнім визнанням.

Тож, невідомо, чи перемога канадійки була справді несподіванкою для неї самої, проте для українських читачів, навіть найдосвідченіших – таки стала.

«Україна вже не вперше і точно не востаннє виявляє своє здивування нобелівським вибором. Наскільки я знаю, кілька оповідань Еліс Мунро друкувалися російською, вони є на «журнальному залі», але я їх поки що не читала, тому не маю жодних підстав погоджуватися чи ні з вибором журі”, – зазначає у коментарі Тиждень.ua письменниця Яна Дубинянська.

На думку письменника, публіциста й літературознавця Андрія Бондаря, Україна кепсько знайома з цією письменницею, якщо не сказати зовсім, але «це свідчить погано не про Еліс Мунро, а про українських перекладачів і видавців, які досі не звернули на неї увагу».

«Я познайомився з її прозою випадково. 1996 року Соломія Павличко подарувала мені збірку її оповідань "Friend of My Youth", де головна героїня, точніше, оповідачка, за якою вгадується реальна авторка, описує вигадану історію своєї матері. Весь світ цінує Мунро за особливо уважний підхід до жіночої душі, тонкий психологізм і літературну майстерність. Я не претендую на оцінку рішення журі, але погоджуюся з вердиктом: Мунро – письменниця з "вищої ліги" світової літератури», – наголошує у коментарі Тиждень.ua Андрій Бондар.

Попри те, що премія дозволяє отримати переможцям шалені наклади і переклади всіма мовами світу, на думку Дубинянської, «українські видавці не пам’ятають про нобеліатів довше, ніж поки оголошення премії є новиною». Тож, сподіватися на те, що жіночі історії Мунро вийдуть українською найближчим часом не варто. Зрештою, для таких випадків існують електронні книгарні, на яких творчість канадійки, зокрема англійською, представлена сповна.

Інший момент – заслуга Мунро у реабілітації короткого жанру.

«Оповідання в усьому світі є незаслужено занедбаним жанром. Автори оповідань і новел зазвичай таких почесних нагород не отримують з причини цілковитого засилля жанру роману, складають певну субкультуру, умовно кажучи, літературних невдах. Видавці часто-густо відмовляються від видання збірок оповідань лише через неформатність. Тому оповідання парадоксальним чином виявляється викинутим на марґінес літературних процесів, в яких навіть поезія отримує прихильнішу оцінку. А це несправедливо”, – зазначає Бондар.

Тож, хоч 82-річна письменниця заявила, що більше не писатиме, завдяки своєму нобелівському визнанню вона реабілітувала короткий жанр і підбадьорила авторів оповідань-новел з усього світу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено