Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 вересня, 2013   ▪   Версія для друку

Розхристаний гротеск

«Саломея» в постановці театру Володимира Завальнюка «Перетворення» – саме той випадок, коли за деревами не видно лісу. Чистота гри акторів загубилася за підкреслено кустарною бутафорією
Матеріал друкованого видання
№ 38 (306)
від 19 вересня, 2013
Розхристаний гротеск

А дарма, адже саме акторська гра – найцінніша частина Завальнюкової постановки, і без бутафорії вона тільки увиразнилася б.

Манірну «Саломею» Оскара Вайльда любили всі театрали початку минулого століття. Передчуття нещастя, що пронизує цю історію, і дияволічний образ маленької принцеси резонували з похмуро-містичним настроєм того часу. Вона пережила сотні постановок, а в царській Росії була заборонена.

Сьогодні Завальнюк убрав канонічну п’єсу в карнавальну стилістику вертепу, театру тіней і масок. За задумом режисера, класичний і народний театри мали поєднатися. Утім, народні витребеньки виправдані тоді, коли актори грають спрощено і пласко, втілюючи деякий умовний характер, як, власне, і працював майданний театр у давнину. Такими є нині видовищні постановки Андрія Приходька та Влада Троїцького.

А ось у Завальнюка персонажі зовсім не пласкі. Їхній психологізм руйнує ритуальність і виводить драму із зони маскараду. Тому примху­ваті, яскраві декорації й костюми в дусі авангардиста Фрипульї більше пасували б до абсурдного перформансу, аніж до психологічно напруженої інтерпретації Вайльда. Коли принцеса Саломея надривно зізнається в любові до вуст і волосся Йоканаана, сховавшись за біле рядно, у поле уваги глядача потрапляє те, що мало би лишитися прихованим: рядно висить криво й повсякчас відхиляється, являючи пуб­ліці її ноги. Відеопроектор (так, ця вистава мультимедійна) стоїть у самому кутку залу, через що актор «ловить» зображення полотном, замість того щоб зображення знаходило актора. Тетрарх Ірод, якого грає сам Володимир Завальнюк, з’являється на сцені вичепурений, як джазмен Сан Ра, несучи гігантську бутафорську руку, що ледь не падає. Акторам незручно в цих декораціях, вони випадають із образу, щоб щось посунути, поправити, перетягти. Постає питання: навіщо? Бо, як знаємо з народної мудрості, щось бездоганне не тоді, коли нічого додати, а коли нічого забрати. У класичному фільмі Тома Стоппарда «Розенкранц і Гільденстерн мертві» герої шекспірівської п’єси імітують морські хвилі, катаючись по підлозі, й гинуть, випускаючи замість крові червоні хустки. Ці дії підкреслено умовні, але вони захоп­люють своїм лаконізмом, тоді як умовність «Саломеї» радше заплутує сприйняття. Коли принцесі вреш­ті приносять жадану голову Йоканаана, то лише… ліхтарик, затулений папером. Безперечно, справжньої голови ніхто не чекав, але після вибухової кульмінації та довгого, переповненого болем погляду роз’юшеної Саломеї така «голова» здається ледь не ошуканством. Загалом замість гіпнотичного дійства в Завальнюка вийшов якийсь розхристаний гротеск.

Якщо ви любите радикальний театральний експеримент і зі смаком відстежуєте «розриви» театральної умовності, можете сміливо брати квитки на «Саломею». Та якщо є прихильником занурення і чистої емоції, найімовірніше, будете розчаровані. На жаль, видовищність і психологізм надзвичайно складно поєднати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено