Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 вересня, 2013   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Тяжкий випадок Бертолуччі

Розподіл призів 70-го Венеційського кінофестивалю багатьох залишив спантеличеними
Матеріал друкованого видання
№ 37 (305)
від 12 вересня, 2013
Тяжкий випадок Бертолуччі

«Бертолуччі, go home!» – кричали особливо емоційні у відповідь на оголошення очільником журі головного лауреата 70-го Венеційського кінофестивалю. Ним став, несподівано навіть для нього самого (що й казати про спостерігачів), відомий італійський документаліст Джанфранко Розі із фільмом «Священна кільцева». Приблизно так можна перекласти назву його кінороботи «Sacro GRA», що буквально означає «священна римська кільцева автодорога». Стрічка розповідає про колоритних римлян, які живуть уздовж цього асфальтованого монстра. Тут і бригада швидкої допомоги, яка зажартовує своїх пацієнтів із притаманною італійцям наполегливістю; тут і останній ловець вугрів у Тибрі – балакучий рибалка з його товстою дружиною; а ще є пара трансвеститів; старий із бородою до підлоги та його зашугана дочка; вчений-ботанік, що намагається врятувати останні здорові дерева в околицях… Опис натури, не обтяжений надмірним соціальним пафосом, нав’язливою мораллю, але й видатними художніми досягненнями – теж. Міцне, добре документальне кіно, якому дорога в італійський прокат гарантована.

Старий хитрий Бертолуччі, для котрого вигуки «go home» мають подвійний образливий сенс (він давно пересувається тільки в інвалідному візку), спробував перехитрувати всіх. Класик вирішив бути радикальним і консервативним нараз: уперше в історії Венеційського фестивалю дати «Золотого лева» документальному фільмові, але водночас такому, в якому прості людські проблеми й сенси були б викладені найпростішою, зрозумілою навіть найменш вибагливому глядачеві мовою. Ну і, звісно ж, догодити добряче зношеному кінематографу своєї країни, що готовий оголосити класиками режисерів середньої руки на кшталт Торнаторе й Соррентіно. «Священна кільцева» тут згодилася якнайліпше.

Читайте також: Вирок порожнечі життя

Слід сказати, що гостро зреагували на таке рішення не тільки іноземці, а й принаймні половина італійців, яка начхала на власні патріотичні почуття. І це зайвий раз доказує, що жодні прогнози, жодна інтуїція тут не спрацьовує: ніколи не знаєш, яку саме політику підказало керівництво фестивалю міжнародному журі і яке підґрунтя матиме його рішення.

Кіно Сполучених Штатів, представлене на нинішній Мострі достатньою і навіть задостатньою мірою, залишилось без нагород, якщо не враховувати призу імені Мастроянні: він дістався юному американцю Таєві Шерідану, який зіграв одну з головних ролей (другу – Ніколас Кейдж) у картині Девіда Ґордона Ґріна «Джо». Решта стрічок («Паркленд» Пітера Лендсмена, про вбивство Джона Кеннеді, «Невідоме відоме» Еррола Морріса, документальний фільм про колишнього міністра США Дональда Рамсфелда, який мало не приніс самому Рамсфелдові приз за найкращу чоловічу роль) продемонстрували абсолютно пристойне в усіх відношеннях, але вкрай стандартне видовище. Чи були вони, чи й не було їх. Зрештою, майже всі автори фільмів, що брали участь у конкурсі, вкотре потопталися на застовпованому в кінематографі місці, ще раз доказали, що займають його не дарма, – і не більше. Кінопрориви за рідкісними винятками, про які йдеться нижче, цього разу залишилися поза межами Мостри. Із найяскравіших фільмів, що взагалі не дочекалися нагород, варто згадати фентезі «Під шкірою» британця Джонатана Ґлейзера. У головній ролі тут з’явилася перефарбована на брюнетку Скарлетт Йоганссон. Її героїня, інопланетянка, чорний згусток хаосу, що вбрався в людську шкіру, ганяє дорогами Англії, заманюючи і знищуючи чоловіків. Наш звичний світ подано крізь призму позаземного розуму, і він викликає менше симпатії, ніж прибула з чужих світів убивця.

Несподівано яскравою подією стала прем’єра у Венеції документальної стрічки австралійки Кітті Ґрін «Україна не бордель» про активісток руху FEMEN. Провівши рік поруч із дівчатами, режисерка зняла дуже вишукане й лукаве кіно. По-перше, багато для кого було відкриттям, що за ними стоїть бородатий дядько на ім’я Віктор Святський, який буквально загіпнотизував їх своїми псевдоінтелектуальними просторікуваннями. «Я патріарх руху, що бореться з патріархатом», – запевняє він – і зала хапається за животи, перекреслюючи його й без того зведену нанівець політичну кар’єру. Розмови з героїнями сюжету, що цікаво, відбуваються тільки в їхніх винайнятих квартирах, таких примітивно-вбогих, що закрадається підозра: «А ці дівчата, вони і справді щось там захищають чи просто хочуть більше грошей на ліпше помешкання? На прес-конференцію, всупереч сподіванням журналістів клацнути голі груди, активістки прийшли строго причесані і в національних вінках. Розмовляли тільки англійською, дехто живе у Франції, стверджували, що в Європі відкрилися 10 офісів FEMEN. Метаморфози. Іноземна публіка, слід сказати, дивилася як на фільм, так і на дівчат невідривно й реагувала дуже жваво. А на прес-конференції і взагалі влаштувала овацію після емоційного й добре відрепетируваного виступу Олександри Шевченко у відповідь на гнівний монолог українського журналіста. Той цікавився, яким чином оголені частини тіла можуть стати провідниками політичної ідеї, – і почув таку саму гостро-пасіонарну промову.

Читайте також: Оригінальне обличчя ірландського кіно

Венеційський фестиваль явно стомився: він вимотаний кризою. Цього року тут було люду помітно менше, ніж зазвичай, на будь-який сеанс за акредитацією можна було потрапити без проблем, і після зоряно-парадних Канн та зосереджено-дощового Берліна відчуття міжнародного міжсобойчика ні-ні, та й з’являлося. Водночас, усупереч очікуванням, Римський кінофорум, заснований кілька років тому в піку Мострі й у надії відродити фестивальний рух в Італії, так і не став поки що серйозним конкурентом Венеції, хоча в нього було вгепано чималі державні гроші. Кажуть, після 70 іноді настає третя молодість. Давня Венеція переживала не один приплив юності – то, може, вона поділиться секретом зі своїм дітищем?

 

«Священна кільцева», Джанфранко Розі «Золотий лев»

Рішення журі, зустрінуте, м’яко кажучи, без захвату, попри те, показало явну тенденцію останніх років – входження документального кіно в царину ігрового та об’єднання з ним в один спільний соціально-художній простір. Може, не кожен помітив, але Розі вибудував свій фільм за оригінальним принципом: усі його герої – реальні живі персонажі, одначе їхнє існування в кадрі зумисне стилізовано під акторську гру. Зазвичай документалісти прагнуть протилежного. У цьому сенсі італієць виявився стовідсотково самобутнім.

«Міс Жорстокість», Александрос Авранос – «Срібний лев» за режисуру й Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль Фемісові Пану

Очільникові журі Бертолуччі напевне пробачили б недоречного «Золотого лева», якби дві важливі нагороди – «Срібний лев» за режисуру й Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль – не дісталися нудотній у своєму безглузді грецькій стрічці «Міс Жорстокість». Суть фільму в тому, що глава родини намагається боротися з економічною кризою, здаючи в оренду своїх зовсім юних дочок, для яких він є заодно й дідом. Тобто інцест процвітає. Стомившися терпіти татуся-дідуся, жіноча частина сімейства улаштовує йому криваву розправу, чим викликає радісні аплодисменти в залі. Оплески означали «собаці – собача смерть», а зовсім не оцінку мистецьких досягнень фільму. Млява, незграбна режисура, невиразні акторські роботи, незрозумілі емоційні та смислові меседжі – куди із цим усім у призери? Гуманне бажання підтримати грецький кінематограф у скрутний для нього час похвальне, та все-таки вимагає певних розумних обмежень.

«Дружина поліцейського», Філіп Ґренінґ – спецприз журі

Спецприз журі – заохочувальна нагорода, аж ніяк не зіставна з розмахом і несподіваністю художнього рішення. Драма, в якій за картинкою ідилічного буття сім’ї провінційного поліціянта поволі вимальовується жах – поступово, як синяки на тілі його половинки, знята неймовірно розумною і сміливою камерою, котра тут, здається, і є мало не головним героєм.

 

«Приблудні пси», Цай Мінлян, Гран-прі

Тайванський класик Цай Мінлян, володар Гран-прі нинішньої Мостри, їхав із неї вочевидь розгубленим: захоплені відгуки на його «Приблудних псів» давали надію здобути друге золото (1994 року він одержав тут «Золотого лева» за стрічку «Хай живе кохання!»). Але неперекладна для будь-якої іншої мови кіномова тайванця цього року не вписалася в концепцію нагород: схоже, для синьйора Бертолуччі вона виявилася не тільки неіталійською, а й заскладною. Чимало хто, щоправда, потрактував нову картину Цай Мінляна як вторинну й занадто мальовничу на шкоду змістові, але тут можна лише виправдатися тим, що самоповтори часом цінніші за нове, але нудне й невиразне слово. Поетична, красива, трагічна історія безпритульного батька-одинака із двома дітьми, його відчай, туга за коханням, яке втілюють три жінки-фантоми, нескінченні виходи із цієї зажури в паралельну дійсність: іноді картина грішить занадто тривалими планами, затягнутостями, зашироким полем для трактувань. І все-таки її внутрішня енергетика вражаюче потужна.

«Філомена», Стівен Фрірз, приз за сценарій

Історія літньої жінки Філомени Лі така зворушлива й незвичайна, що могла б послужити основою для пристойного серіалу BBC, якби не сталася насправді. Півстоліття тому під тиском ірландської релігійної громади молоденьке дівча віддало дитину черницям, а ті, своєю чергою, продали її американській родині й таємницю всиновлення тримали за сімома печатками. Усі 50 років Філомена шукала сина, але безуспішно – аж доки їй на голову звалився журналіст, що полював за неймовірними бувальщинами. Далі – відмінне роуд-муві із блискучою Джуді Денч та чудовим Стівом Куґаном (він, до речі, є ще й одним із авторів сценарію, тож приз належить і йому). Шляхи до сина вимощені камінням відчаю та хмарами надії, і приводять вони не куди-інде, а в знайомий притулок святих сестер, де юна Лі 50 років тому розлучилася з малюком. Отут роуд-муві й виходить на рівень глобальних узагальнень про шкоду клерикальности, прощення, помсту. Простачка Філомена, любителька дамських романів, виявляється витонченішою і шляхетнішою за інтелектуала Мартіна (Куґан утілює журналіста, від імені якого ведеться розповідь і який потім напише про це книжку «Загублена дитина Філомени Лі»). Любов до втраченого сина, як виявляється, здатна поховати під собою і жадання помсти, й горе, і злість на лицемірних черниць, що прирекли героїню вічно страждати за «гріх». А ще, звичайно, настільки модний, актуальний нині антиклерикальний пафос додає фільмові пікантності, такої потрібної для підігрівання інтересу до Венеційського фестивалю, що почав злегка згасати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено