Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 серпня, 2013   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Самі про себе. Поради, сповіді й національний егоїзм домінують у європейській документальній літературі

«Література виникла тоді, коли за хлопчиком, що прибіг у селище з криком «вовки!», нікого не було, а не тоді, коли вовки справді за ним гналися», – писав у своїх лекціях з літератури Владімір Набоков. Можна додати: у день, коли хлопчик усе ж таки ще втікав від справжніх вовків, теж виникла література – документальна.
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Самі про себе. Поради, сповіді й національний егоїзм домінують у європейській документальній літературі

Нон-фікшн – як мінімум така сама давня частина письменства, як і художня оповідь. Найдавніші літературні форми ще не знають розділення на факт і вигадку. До замовлянь чи проклять цей розподіл годі застосувати. Синкретизм зберігається впродовж майже всієї історії людства. Значна частина літературних текстів мала водночас і практичний вимір – згадаймо хоча б сільськогосподарський шар поем Гесіода і Вергілія. У середньовіччі художні твори зберігають дидактичність і практичний вимір моралі, а нехудожня література послуговується поетичними формами. Фактично відокремлення вигадки від факту, а з ним й усталений у сучасній видавничій справі поділ літератури на «фікцію» і «нефікцію» є ще одним надбанням Нового часу.

Читайте також: Читацьке караоке. Фанфікшн - новий тренд

В Україні левова частка обігу на книжковому ринку належить якраз нехудожнім виданням: підручникам, посібникам, практичним порадникам і довідникам. Водночас нон-фікшн перебуває на периферії розмов про літературу. Прикметно, що й власного адекватного терміна, який охопив би все, що не стосується «художки», українська мова не виробила, і навіть у цій статті доводиться послуговуватися одразу кількома відповідниками містких слів із західноєвропейських мов.

Навіть якщо відкинути навчальну й довідкову книжку, «елітна» частина нехудожньої літератури – есеїстика та публіцистика – рідко набуває справжнього розголосу. Винятки є, але мало хто з українських авторів документальних книжок може похвалитися такою популярністю, як, приміром, Ліна Костенко, Оксана Забужко або Юрій Андрухович (хоч і вони, і їхні колеги-письменники самі активно «захоплюють» документальну територію). І все ж документалістика й в Україні знає непоодинокі історії успіху на кшталт відомих медичних і мо­ра­льно-етичних писань. Саме в ній час від часу вибухають гучні напів- і суто політичні скандали, серед яких усі літературні здобутки Віктора Януковича.

Тим часом на Заході документалістика і взагалі нехудожні книжки – це не просто легітимна частина книжкового ринку, а й не менш важлива за «художку», так само обговорювана, читана і люблена. Що ж пропонують своїм читачам європейські видавці цього літа і не тільки?

Німеччина: річ у собі

Німеччина може похвалитися розвиненою культурою читання. Німці читають багато і не цураються грубих томів. У книгарнях і книжкових оглядах не менше місце, ніж наративна проза, посідає добротна документалістика. Промовисто, що німецькою мовою нон-фікшн називають «Sach­bü­cher» (до­слів­но – кни-

жки про речі). Провідні тижневики друкують рецензії, огляди книжкової есеїстики й популярних наукових видань. З останніх прикладів – обговорення в пресі одразу двох біографій засновника кіностудії  Universal Карла Леммле, одного з перших «диктаторів» Голлівуда родом зі швабського містечка.

Німці взагалі люблять біографічні книжки. Торік часопис Spiegel, який публікує й один із головних національних списків бестселерів, виніс на обкладинку й присвятив значну частину номера проблемі реінтеграції інвалідів під приводом виходу автобіографій відомих людей в інвалідних візках.

Але на вершині піраміди – публіцистика з політичним, часто скандальним присмаком. Влітку минулого року в книгарнях стояли цілі стоси примірників видання «Європа не потребує євро» опального екс-члена правління Бундесбанку Тіло Сарраціна, який мусив піти з посади через власні расистські заяви. Найпопулярніший автор не­художньої книжки в Німеччині останніх десятиліть хизується півторамільйонними накладами, а його бестселери «Німеччина руйнує себе» і «Європа не потребує євро», зміст яких чудово передають самі назви, стали культовими в неоконсервативних колах.

Однак, поки Саррацін працює над третьою книжкою, цього літа першість у продажу утримує його ідеологічний опонент, активіст-еколог і рятівник орангутангів Ганнес Єніке, назву роботи якого можна перекласти як «Великий лохотрон». Актор і режисер документальних фільмів створив щось на кшталт путівника для споживача, підказуючи шляхи до осмисленого вибору й уникнення проблемних товарів чи не в усіх сферах. Ця книжка – цілий зріз свідомості зрілого й відповідального консюмеристського суспільства. Запорука її успіху – вдалий маркетинг. Так, видавці створили під неї окремий сайт із корисними порадами для споживачів від автора.

На другому місці книжка зов­сім іншого плану: ще від зими у списку бестселерів надійно закріпився Флоріан Ілліс із його «1913: літо століття». Журналіст та історик культури майстерно відтворює плетиво мистецьких, загальнокультурних і почасти політичних подій останнього року перед Першою світовою вій­ною, з якого, на думку автора, і постала наша сучасність. У цій мережі поєднані тонкими зв’язками випадку і закономірності сучасники Малевич, Стравінскій, Кафка, Фройд, Рільке, Гітлер та багато інших. Письмо Ілліса, яке критики рекомендують як надзвичайно приємне для читання, водночас є своєрідним метафоричним попередженням про нетривкість будь-якого розквіту.

Серед інших лідерів продажу, за версією Spiegel, також книжка Ріхарда Давіда Прехта «Анна, школа і Боженька», у якій він засуджує освітню систему за пригнічення особистості й надмір непотрібних знань (хоча саму книжку також гостро критикували за примітивізм аргументів), і новий бестселер гумориста Дітера Нура «Секрет досконалого дня» – типовий зразок німецького Kleinkunst (дослівно – маленьке мистецтво), відносно якісної й популярної розважалівки в напіваматорському дусі, до якої німці ставляться з винятковою любов’ю та серйозністю. Книжка «Повний вперед» журналістки Майке Віннемут в інтимно-особистому тоні розповідає про те, як, вигравши €500 тис. у телегрі, авторка провела рік у мандрах, проживши в 12 різних містах по місяцю.

Залишається на перших позиціях і ще позаторішній світовий бестселер Рольфа Добеллі «Мистецтво ясного мислення», у якому швейцарський письменник і тренінговий гуру пояснює, чому люди роблять логічні помилки, тримаються очевидно хибних теорій і вважають інших дурнішими за себе. Книжка радить також, як цього позбутися.

Франція: у здоровому тілі здоровий дух

Серпень у Франції – традиційна мертва пора, сезон відпусток. Але книжковий ринок не дрімає на пляжному осонні: для пересічного француза не є дивиною проводити вакації з книжкою. Газети, журнали й інтернет-видання започатковують розділи на кшталт «Бібліотеки на літо», де вибирають із тисяч новинок найбільш варте для пляжного читання. І хоча художня література привабливіша, документалістика не пасе задніх.

У рейтингу національних бестселерів від «Le Nouvel Observateur» та GfK лідирує практичний порадник «Найкращі ліки – це ви самі», у якому кардіолог і дієтолог, а ще медіа-персонаж Фредерік Сальдман описує способи поліпшення здоров’я за допомогою лише мобілізації ресурсів організму. Друге місце теж належить лікареві, хоча тема і жанр кардинально відмінні. Жан-Крістоф Руфен є кимось на кшталт французького Миколи Амосова: медик, романіст, один із засновників «Лікарів без кордонів» та наймолодший член Французької академії. Його остання книжка «Довіку пішки: Компостела всупереч мені» про нещодавню пішу подорож автора до Піренеїв впевнено тримається в рейтингу. Адже Руфена знають у Франції ще й як любителя піших мандрівок.

У спину академікові-пішо­хо­до­ві дихає «Словник Лорана Баффі». Популярний гуморист дає понад 500 визначень найрізноманітніших понять, сіючи французьким жартом в афоризмах на кшталт «Старанність – це ідіотська практика, яка полягає в тому, щоб працювати більше, заробляючи так само». Вочевидь, надихнувся тим висловом журналіст Рено Ревель – його «Амазонки республіки: секс і журналістки Єлисейського палацу» хоч і претендують на звання неформальної історії президентського пулу журналістів у П’ятій республіці, утім, є радше збіркою чуток, припущень та анекдотів, які складно відділити від фактів. Але секс, як завжди, продається, надто як пляжне чтиво і вкупі з політикою.

Замикають список два дуже відмінні видання. Це книжка авантюриста, колишнього бізнесмена і політика Бернара Тапі « Державний скандал, так! Але не той, про який ви говорите», що розкриває подробиці чергового фінансово-політичного скандалу за його участю, і праця бельгійського філолога та письменника Антуана Компаньйона «Літо з Монтенем», у якій автор пояснює й інтерпретує уславлені «Спроби» класика французького Ренесансу для сучасного читача, робить його ближчим, зрозумілішим і навіть придатним для використання літа Божого 2013-го.

Велика Британія: інтимний щоденник

Британці не належать до націй-книголюбів: 40% мешканців Сполученого Королівства не читають книжок. До речі, подібно до України, де літератури цурається половина населення. Але давні традиції, розвинений і заможний ринок разом зі статусом англійської мови як світової сприяють насиченню країни документальною літературою, на яку є реальний попит. Чи не тому одні з найпрестижніших літературних премій у галузі нон-фікшн саме британські. Лауреатами головної з них – Премії Семюела Джонсона – в останні роки ставали такі різні книжки, як розвідка про повсякденне життя в Північній Кореї та історичний нарис підкорення Евересту. Завжди популярний жанр біографії серед переможців представляли праці про Берліоза, Шекспіра та Пушкіна.

Британські читачі вельми прихильні до автобіографічно-сповідальних історій, принаймні інших в останньому недільному рейтингу бестселерів від The Times украй мало. Лідером продажу є автобіографія акторки Міранди Гарт, у якій вона згадує свої підліткові й молоді роки і дає поради двадцятирічній собі, як подолати несподівані перешкоди та труднощі. Добре продаються автобіографія рок-зірки Рода Стюарта, мемуари телеведучих і перекладна сповідь японського хлопчика-аутиста «Ось чому я стрибаю».

Автобіографічна книжка-сповідь Емілі Маккензі «Втікачка», поза сумнівом, складає документальну конкуренцію слізливим історіям завдяки правдивості, з якою авторка ділиться важким життєвим досвідом. У дитинстві її били батьки, а коли дівчинку взяли під свою опіку соціальні служби, вона стала жертвою групового зґвалтування й мусила робити аборт у 13 років. Серед лідерів і книжка телезірки Карла Пілкінґтона «Дальші пригоди ідіота за кордоном», у якій він описує свої мандри й пригоди від Сибіру до Аляски, зустрічі з Папою і королями, втечу від биків у Памплоні та багато іншого.

До смаку британцям цього літа й невигадані історії про тварин. У центрі ще одного бестселера «Вся річ у Тео» життя і пригоди пса з найбільшою у світі кількістю військових нагород, який разом із господарем шукає вибухівку в Афганістані. «Кіт, якого звали Боб» Джеймса Бовена розповідає реальну історію безпритульного, якого прихистив і вивів у люди звичайнісінький кіт.

Врешті-решт, може здатися, що списки бестселерів нон-фікшн найбільше розповідають про стереотипні смакові загальники кожного із суспільств. Якщо німці зорієнтовані на серйозну дискусію і практичні проблеми, французи більше цінують розвагу й дотеп, то ключ до успіху у Великій Британії – індивідуалізм. Але не менш цікаве інше спостереження: якщо ринок художньої літератури в Європі доволі інтернаціональний і лідери продажу часто однакові в різних країнах, невигадані історії цікаві насамперед тому, що розповідають читачам про самих себе і свою країну або принаймні показують чуже очима співвітчизника. Серед успіхів європейських рейтингів нон-фікшн майже немає перекладних книжок, і це, можливо, є найкращим свідченням співвідношення локального і глобального в дедалі меншому світі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено