Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 серпня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Гра в піжмурки на арені

«Краща пропозиція» Джузеппе Торнаторе – це найліпша робота живого італійського класика, але лише формально. Режисер подарував глядачеві зразок чудового жанрового кіно – кримінальний фільм з елементами драми і з лоскотною, збудливою атмосферою романтики.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (300)
від 8 серпня, 2013
Гра в піжмурки на арені

 У нього є все, що потрібно для синефілів зі смаком, особливо тих, хто полюбляє таємницю в сюжеті. У плані форми Торнаторе можна лише плескати в долоні й захоплено кричати «бравісимо» – так він чітко, винахідливо й динамічно збудував світ аукціоніста, перфекціонізм та снобізм якого є його силою і водночас слабкістю. Розповідаючи як сценарист історію про героя, італійський кінематографіст паралельно вводить глядача у світ мистецтва, краси і величності минулого. Та головний герой закриває цей світ у потаємній кімнаті з доступом лише для себе. Він має вишуканий смак, є високим поціновувачем мистецтва, розуміється на ньому. Водночас це мізантроп, який через огиду торкатися до інших людей носить рукавички. Ось у цьому моменті – вихолощеності персонажа – дуже допомагає виконавець ролі Джеффрі Раш. Власне, саме його манера рухатися, міміка і, звісно, здатність досконало вимовляти слова, вочевидь, підмічені режисером у попередній роботі актора – стрічці «Король говорить», підняли формально досконалий фільм на ще одну сходинку вище. Раш говорить, як соловей співає, створюючи вербальним чином музику, якою неможливо не захоплюватися.

Далі сюжет бачиться ще цікавішим, адже цей аристократичного ґатунку чоловік, який дістає задоволення через очі, споглядаючи свої кімнатні перли, знайомиться з хворобливою жінкою (Сільвія Гукс), котру й побачити не може, бо вона через власні психологічні проблеми зачинилася в кімнаті свого старого будинку. Бачить – не бачить, любить – не любить – Торнаторе грається з глядачем, заманюючи його в інтригу, як і сам герой ловиться на неї. Однак фінал, із легкістю передбачений ще посередині стрічки, розчаровує. Хоча він оптимальний у межах жанру кримінальної драми, утім, його прогнозованість псує загальне враження. Особливо коли йдеться про Джузеппе Торнаторе, на рахунку якого щонайменше один унікальний, абсолютно оригінальний сюжет, втілений у фільмі 1994 року «Проста формальність» із Жераром Депардьє і Романом Полянським у голов­них ролях… Операторська майстерність (танцюючий рух камери, близькі плани) і кольорокорекція зображення, детективна складова й фантастичні зйомки в Римі, Празі та Відні, сильна акторська гра – усе в «…пропозиції» є, все на місцях, та не вистачає простору, об’єму, повітря, певної загадковості, над якою хочеться подумати і по закінченні стрічки, як це було після «Простої формальності». Торнаторе спромігся створити досконалу форму, висловити цікаву думку, але проблема в тому, що вона вичерпна й тому програшна. 


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено