Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 серпня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Реальність майбутнього. Режисер «Елізі­­ума» Ніл Бломкамп про наукову фантастику та погляд на Землю через 150 років

Ніл Бломкамп ріс у Йоганнесбурзі й завжди захоп­лювався науковою фантастикою, хоча ніколи не був типовим зацикленим на ній заучкою – сам 33-річ­­ний південноафриканець називає себе в ми­­нулому розумником-спорт­­сме­­ном. Любов Бломкампа до наукової фантастики не полишала його в роки юно­сті, коли він із батьками у 18 років переїхав до Ванкувера (Канада).
Матеріал друкованого видання
№ 32 (300)
від 8 серпня, 2013
Реальність майбутнього. Режисер «Елізі­­ума» Ніл Бломкамп про наукову фантастику та погляд на Землю через 150 років

Кар’єру починав як художник візуальних ефектів. Працював у кіно і на телебаченні. Коли йому був 21, номінувався на «Еммі» за візуальні ефек­­ти, зняв чимало короткометражок. Вперше привернув увагу світу 2009-го, коли вийшла його дебютна повнометражна стрічка – науково-фан­тас­­тичний «Район № 9», що заробив $200 млн у прокаті, а ще чотири номінації на «Оскар», зокрема в категоріях «Найкращий фільм» і «Най­кра­­щий сценарій». Тепер він повертається на широкі екрани зі ще однією кінокартиною, теж науково-фанта­стич­­­ною, хоча з більшим розмахом. Події в «Елізіумі» відбуваються у 2154 році. На той час на Землі є два класи людей: дуже заможні, які мешкають на бездоганній космічній станції «Елізіум», і ті, що виживають на перенаселеній та виснаженій планеті.

Попри величезний масштаб дійства, на комп’ютері монтували близько 900 кадрів, що напрочуд мало для фантастичного екшна з таким бюджетом. Натомість режисер вирішив зні­­мати все вживу, де тільки можливо, підбираючи найяскраві­­ші локації в Мексиці. 

У. Т.: Чи перегукується тематично «Елізіум» із «Районом № 9»? Який меседж ви в нього заклали?

– Взагалі-то я не намагався зняти щось схоже на мій поперед­ній фільм. Для мене «Елізі­­ум» – інший погляд на жит­­­тя на Землі з перспективи 2013 ро­­ку. У ньому є картини сьогодення. Наприклад, зараз багаті замовляють усю му­­зику, а результату чи розв’я­­зан­­ня проб­­ле­­ми масової бідності немає. Ніхто не знає, як це зробити. А якщо рішення неможливе, то й меседжу немає – просто даєш можливість інакше подивитися на світ, у якому ми живемо.

У. Т.: Чому, на вашу думку, наукова фантастика часто змальовує таке темне майбутнє?

– Я не можу говорити за інших людей, які знімають таке кіно. Моя версія майбутнього темна, недобра. Тому просто філь­­мую стрічку, яка вербалізує те, куди, на мій погляд, ми рухаємося. Думаю, якщо роботи інших режисерів аналогічно антиутопічні, то і в них такий самий образ майбутнього.

Читайте також: Рідлі Скотт про наукову фантастику та новий фільм «Прометей»

У. Т.: У «Районі № 9» було чимало насильства. Певно, у новій стрічці воно теж буде. Звідки такий потяг до жорстоких сцен? 

– Мені подобаються фільми, де чимало насильства, – чи то наукова фантастика 1980-х, чи екш­­ни, чи стрічки 1970-х. Наприк­лад, одна з моїх улюблених стрічок такого штибу – «Робокоп» Пауля Вергувена. Мені до вподоби сатира в ній. Там немає поняття насильства як рішення або як меседжу. Просто таке собі візуальне, «попсове» насилля: вибухи, стрілянина.

У. Т.: Багато найвідоміших екш­нів чи фантастичних блокбастерів створюються за франшизою. «Елізіум» – виняток. Чому?

– Мушу сказати одне: я дуже відірваний від решти Голлівуда. Просто працюю над своїм і гадки не маю, що там думають чи роб­лять. А що стосується «Елізіума», то його не так і важко було зробити, бо спонсор повірив в успіх. Я описав, як бачу фільм, і йому дуже сподобалося.

У. Т.: Ви спеціально набрали багато латиноамериканських акторів?

– Дія відбувається в майбутньому – у спустошеній Північній Америці. Я хотів показати міграцію між двома Америками, те, що Південна мігрувала до Північної, ніби кордони стерлися. Коли шукав акторів, мені сподобалися кілька мексиканців і бразильців. Найкраще, що вони з країн, які варяться в цьому. Там величезний розрив між бідними і багатими, а ця тема якраз порушується у фільмі. Особисто я вважаю, що розрив поглиблюватиметься. Хоч би як ми старалися змінити це зараз, така, мабуть, людська природа.

У. Т.: Одна з найяскравіших локацій фільму – величезний і повний нечистот смітник у Мехіко. Наскільки було складно отримати дозволи знімати там?

– Це не була проблема. Ми просто спитали, чи можемо знімати на сміттєзвалищі, і нам дозволили. Найскладніше було з тамтешніми профспілками, бо 50% акторського складу – з Канади, плюс кілька американців. Раптом, коли втрутилися ці профспілки, нам довелося робити тести бактеріологічні й на токсичність землі. Вони не хотіли, щоб знімальна група й актори потрапляли під інфекційні ризики. Тому були змушені привезти землю і засипати нею сміття, хоча збоку наче нічого й не змінилося. Загалом у Мехіко можна знімати що завгодно.

У. Т.: Ви обрали такі локації, щоб не знімати на зеленому тлі?

– Я ж родом зі світу візуальних ефектів, а там зйомки на зеленому тлі – це найгірше, що може бути. Результат виходить жахливий. Завжди хочеться біль­­ше реалістичності, тому намагаєшся максимально наблизити актора до середовища фільму, щоб і він, і ти сам повірив, що все насправді. У цій стрічці багато персонажів-робо­­тів. У давніших фільмах артисти розмовляють із тенісним м’ячи­­ком або вудкою, на якій що-небудь висить. Це погано. Кра­­ще, коли один актор зображує робота, а потім його просто вирізати з кадру й замінити намальованим. Ми намагалися, щоб усе було як насправді, як у житті. Спеціально шукали для зйомок найгірші райони Мехіко.

У. Т.: Ви провели колосальну візуальну підготовку перед зйомками?

– Так, довелося чимало попрацювати над візуальними ефек­­тами, щоб показати акторам те, що бачив. Якщо зробити так і добре аргументувати свою позицію, обґрунтувати, що ідея хоро­­ша, а ще підкріпити все це реальними образами та концепція­­ми, з тобою всі погодяться. Так і зробили, коли знімали на сміттєзвалищі.

У. Т.: Звідки брали натхнення для світу в «Елізіумі»?

– Будь-який вплив на образи підсвідомий. З усвідомлених рішень – космічна станція «Елізіум». Якщо вона матиме вигадану структуру, без прив’язки до дійсності, то буде неправильно, бо все це матиме вигляд науково-фантастичного трешу. А якщо показати аудиторії щось на кшталт дамби на річці Янцзи чи іншу інженерську мегаконструкцію, лю­ди повірять. Усе має відчуватися якомога реальніше. Дія у стрічці відбувається в майбутньому, через 150 ро­­ків, а до того часу наша планета буде спустошена, абсолютно всі ресурси виснажені. Вона буде такою, якими є на сьогодні найбідніші закутки Африки. Тож я свідомо зобразив Землю в майбутньому і створив «Елізіум».

фото та інтерв’ю надані Sony pictures releasing international


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено