Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 липня, 2013   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Скандал в Мистецькому Арсеналі. Новітні традиції «аполітичного мистецтва»

Виставка «Велике і Величне», що почалася 26 липня в Мистецькому Арсеналі, за задумом організаторів мала вшанувати річницю хрещення Русі, хоча натомість «прославилася» скандальним знищенням настінного розпису Володимира Кузнєцова «Коліївщина: Страшний суд».
Матеріал друкованого видання
№ 31 (299)
від 1 серпня, 2013
Скандал в Мистецькому Арсеналі. Новітні традиції «аполітичного мистецтва»

За словами директора Мистецького Арсеналу Наталії Заболотної, робота не відповідала концепції виставки через «чорнушність». Монументальний твір, написаний саме для цього заходу, де було зображено пекельні муки нечистих на руку чиновників, священнослужителів і «мажорів», директор власноруч замалювала чорною фарбою. Цей дивний імпульсивний жест швидко отримав пояснення: 27 липня виставку мали відвідати «поціновувачі прекрасного» від церкви та влади на чолі з гарантом.

Реакція на дії Заболотної не забарилася – куратор виставки Олександр Соловйов, а також редактор журналу ART UKRAINE Катерина Стукалова написали заяви про звільнення. Групу художників, що стояла на знак протесту проти цензури та клерикалізації з відповідними плакатами напередодні офіційного відкриття, хутко запакували в міліцейський автобус, щоб не псувала урочистої атмосфери (щоправда, ті з митців, хто уникнув цієї долі, продовжили пікет усередині, на місці знищеної роботи). До слова, офіційного відкриття виставки, обіцяного у програмі, так і не відбулося: певно, для уникнення незручних запитань і дискусій.

Там, де мала бути робота Кузнєцова, – величезне полотно з рекламою виставки. Під ним вишикувалися в ряд художники, прикриваючи обличчя чорними картонками. «Мене привело сюди кілька подій, основна з них – злиття держави та релігії, інша – протест проти цензури, виявом якої стала замальована робота, – каже перформер Лариса Венедиктова. – Ця тенденція зумовлена страхом перед волевиявленням свободи – художньої та людської». «Сьогодні заборонили одного митця, завтра – другого, післязавтра прийдуть до мене: я теж маю роботи, які можуть піддати цензурі!» – мотивує свій протест художник Олег Харченко.

Оцінюючи вандалізм Заболотної, мистецьке середовище розділилося на два табори: тих, хто назвав її вчинок актом самоцензури, і тих, хто обстоював версію втручання згори. «Мені здається, це передусім проблема людей, які закривають такі експозиції, тому що нічого аж надто політично некоректного там не було. Те, що цей випадок не перший, говорить про тенденцію: естетика сучасного мистецтва для деяких неприйнятна, і переступити через себе Заболотна не змогла. Це, мабуть, така собі самоцензура. Окрім роботи Кузнєцова з експозиції була вилучена картина Василя Цаголова «Коктейль Молотова», – каже арт-критик Вікторія Бурлака.

Офіційне звинувачення в «невідповідності концепції виставки» видається трохи притягнутим за вуха, якщо пройтися залами, де представлені не лише сучасні митці. Скажімо, графічна робота Анатоля Петрицького «Ескіз костюмів до балету Р. Глієра «Червоний мак», попри художню цікавість і непересічність, вельми складно вписується в тематику хрещення, та й канонічних християнських чеснот узагалі.

«Я бачила «Страшний суд» незадовго перед знищенням і вважаю, що це була найпотужніша з усіх сучасних робіт, представлених на виставці, – каже Катерина Стукалова, (поки ще) редактор журналу ART UKRAINE. – Не розумію, як вона могла не вписатися в концепцію проекту, що мав відобразити вплив християнської іконографії на мистецтво й представити історію українського мистецтва як певну тяглість. Кузнєцов написав доволі класичну композицію «Страшного суду», у якій не було жодного епатажу, насильства, трансгресії, а тільки типова надія народу: нехай зараз провладні свавільники й знущаються з простих людей, і немає для них жодного покарання в сучасній українській реальності, але в перспективі на них чекає вища кара. Це був розпис дуже гуманістичний, і він цілком укладався в загальний життєствердний контекст українського мистецтва, представленого в межах проекту. Куди він точно не вписався, то це в картину світу, яку малюють собі ті, хто відвідав виставку в п’ятницю зранку, – високопосадовці, вищі церковні чини тощо».

«Можливо, Наталія Заболотна погано знайома з іконографією Страшного суду, – припускає художник Микита Кадан. – Може, мало знає про сучасне мистецтво, яке програмно працює в зонах суспільних суперечностей. Так чи інакше, «Велике і Величне» намагалося створити «аполітичну» історію мистецтва, глибоко фальшиву, і зіткнулося з тим, що реальність мистецтва несумісна з такою історією. Питання не в тому, чи відповідали цензуровані роботи концепції виставки, а в тому, чи була ця концепція адекватною справжньому стану мистецтва».

розпис Володимира Кузнєцова «Коліївщина: Страшний суд»

Акт цензури на виставці «Велике і Величне» – не єдиний замах на сучасне українське мистецтво. Схожі випадки трапляються раз у раз. Так зі скандалом була закрита виставка «Українське тіло» в Центрі сучасного мистецтва адміністрацією Києво-Могилянської академії.  «Ще раніше, у 1990-ті, були прецеденти зняття національними гвардійцями робіт Дюрича й Подольчака на виставці в Українському домі, заборона виставки Бориса Михайлова в харківському музеї тощо, – згадує Стукалова. – Тобто тенденція не нова. Вважаю, що залишки радянського «худсовєтного» мислення, коли чиновники вважали себе важливішими за фахівців у питанні, що можна дозволити та яке мистецтво потрібне народові, плюс низький рівень загальної гуманітарної освіти в країні плюс розквіт неофеодальних відносин дорівнює тому, що таких скандалів, на жаль, не поменшає».

Можна припустити, що держава, інвестуючи в мистецтво як у найбільш безпечну, нейтральну галузь, недооцінює медійні функції, які воно останнім часом перебирає на себе, дедалі частіше апелюючи до актуальних соціальних проблем. «Можновладці потрапили в пастку, підтримуючи мистецтво, яке зрештою обернулося проти них, – підсумовує Венедиктова. – Основна проблема в тому, що вони не вміють думати».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено