Культура

  ▪   Тиждень

Зворотний бік американської мрії

Порожнеча життя – вирок, який уже вдруге поспіль Софія Коппола виносить голлівудському та загалом американському істеблішменту.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (298)
від 25 липня, 2013

Хоча на цьогорічному Каннському кінофестивалі своїми висновками режисерка нікого не вразила і заслужила доволі прохолодні рецензії критиків. Утім, треба знати Канни, щоб виявити причину снобізму кінофахівців: там цінують формальні експерименти, жорстке викриття, величну красу та шокуюче потворство. Новий фільм Копполи «Елітне суспільство» не такий. Авторка зробила досить просту за формою стрічку, де все максимально зрозуміло. Та саме це і було метою. Герої фільму – один хлопець і четверо дівчат із коледжу. Їхній вигляд – маскування в середовищі собі подібних або мавпування вищих світу, так званих зірок. Їхні розмови і думки тільки про них. Однак, попри це, молоді особи не хочуть самі досягати вершин, їм зручніше уподібнитися до своїх кумирів. Тож, наважившись на легкий кримінал, починають полювати на порожні зіркові будинки, залізаючи чи до Періс Гілтон, чи Меґан Фокс, чи Ліндсі Логан. Причому п’ятірка шукачів скарбів забирає лише брендовий одяг, щоб наступного дня козирнути ним перед однолітками.

Входячи в раж, вони з чергового набігу приносять уже коштовності та дорогі годинники. І все одно лише заради веселощів. Щоб підсилити свій кайф від безтурботного життя, герої крадуть машини, п’ють коктейлі, вживають наркотики, утім, чомусь не займаються сексом. За якийсь час це починає справді дивувати: підлітки стають асексуальними, таким чином віддзеркалюючи ситуацію поміж своїх дорослих кумирів, які нечасто мають довгі (не кажучи про постійні) стосунки з протилежною статтю і так само рідко народжують дітей. Врешті їх затримують, судять і відправляють до в’язниці, та одна з дівчат перетворює свою поразку на перемогу, даючи інтерв’ю модним журналам про початок нового життя, про благодійність і мир у всьому світі... Коппола просто-таки дала ляпасу світу веселощів без меж та чистого лицемірства і водночас вказала на колосальну проблему покоління, яке, ніби не бідуючи, є чи не втраченим. Адже ця генерація божком вважає матеріальні блага, а Бога не має взагалі. І цей вирок режисерка навмисно не вкладала в мистецьку форму, зосереджено підкреслюючи реалістичність ситуацій, які, власне, ґрунтуються на справжній історії крадіжок кількома підлітками у лос-анджелеських будинках відомих представників кіно та шоу-бізнесу. Понад те, правдиве зображення подій у фільмі дивовижно підкреслила сама реальність, чим додала йому певної містичності: під час світової прем’єри «Елітного суспільства» на Каннському кінофестивалі зловмисники пограбували один із готельних номерів і винесли дорогоцінностей на суму $1 млн. Цей випадок засвідчив, що тепер не кіно підтверджує життя, а життя – кіно.