Культура

  ▪   Віра Булах

Струни титанів. Виступ Kronos Quartet претендує на звання концерту року в Києві

Спека, що 5 липня виснажувала киян, жодним чином не завадила американському камерному ансамблю за участю Мар’яни Садовської зібрати повнісінький зал у театрі ім. Івана Франка.

Kronos Quartet грають майже будь-яку музику ХХ століття, від нововіденців Берґа та Веберна, мінімалістів, композиторів сучасної академічної музики, таких як Джон Крам, Арво Пярт, Джон Адамс, Гія Канчелі, до Джимі Гендрікса, Орнета Коулмана, співпраці з Томом Вейтсом і Бйорк та музики до кінофільмів. На рахунку музикантів – премії Греммі (2004) за запис «Ліричної сюїти» Берґа разом зі співачкою Дон Апшоу, Polar Music Prize (2011) від шведського короля та інші. Квартет, заснований скрипалем Девідом Гаррінґтоном, цього року святкує 40-річний ювілей. Якщо обидва скрипалі й альтист – справжні «зубри» та довгожителі колективу, то віолончелісти змінювалися тричі. У червні цього року квартет залишив Джефрі Зіглер, якого заступила кореянка Санні Ян.

Сторона А

Твір Aheym («Додому») композитора та рок-гітариста Брайса Десснера, що розпочав концерт, присвячено його бабусі, яка разом з іншими єврейськими еміґрантами опинилася в Америці. Активні, драматичні унісони струнних змусили особливо балакучих умить стулити пельку та припинити гиготіння. Потужний вступ композиції змінився канонічними нашаруваннями теми в стилі Стіва Райха: Aheym одразу визначила серйозний настрій концерту.

«Кроноси» знаються на контрастах: після «емоційно-людського» Десснера прозвучала «космічна» Death to Kosmische американської композиторки, піаністки та саунд-артистки Ніколь Лізе. Музиканти по черзі гралися із застарілими електроінструментами: альтист Генк Датт і віолончелістка Санні Ян зі стилофоном і омнікордом, а Девід Гаррінґтон демонстративно згинав дріт електронної музичної скриньки (підсилювача). А щодо другого скрипаля, то Джон Щерба на скрипці передражнював електронні пристрої.

Лише дві наступні композиції було написано не для Kronos Quartet. Хвацький сирійський танець «Я не дам мисливцям вполювати тебе» Омара Сулеймана раптово повернув слухачів з міжгалактичного польоту, а перекладена «Рага Мішра Бхаїраві» індійського музиканта Рама Нараяна з грою Джона Щерби на сітарі ледь не занурила в медитативний сон.

Проте виявилося, що справжня медитація та «дихальні вправи» були попереду – коли «Кроноси» взялися за Валентина Сильвестрова. Багато говорити про цього композитора – марна справа. Він – Сильвестров. Крапка. Затамувавши подих та іноді хапаючи ротом повітря, ти боїшся. Кожен акорд, звук і паузи, багато пауз, тяжко дихали, мов викинуті на берег морські істоти. Чисті стрункі акорди, немов вишукані перлини, поступово народжувалися через тортури, дисонанси хаотично-імпровізаційних арпеджіо: Струнний квартет № 3 Валентина Сильвестрова увійшов у постійну концертну програму Kronos Quartet. Два роки тому композитор створив його саме для них. Він давно залишив аванґардні експерименти й терпкі гармонії, його серце належить ліричним, неземним мелодіям. Однак, незважаючи на всю красу та філософську піднесеність його музики, він не ліпить із себе буддійського монаха: може не вагаючись і не добираючи висловів «наваляти» музикантам.

Композитор був у залі. Після двох хвилин звучання у голові засіла тільки одна думка: або він зараз же влаштує Kronos Quartet скандал, або ж піде обійматися на сцені. Він не пішов. Він побіг!

Сторона В

Друге відділення концерту почала композиція WTC 9/11 Стіва Райха, учня Даріуса Мійо та Лучано Беріо, фактичного батька сучасного мінімалізму, автора жанру «ансамбль з плівкою» та сучасного діджейства. Тут – як у 60-х: хоч і не плівка, але зациклений запис голосів свідків, телефонних диспетчерів та очевидців трагедії 11 вересня, волонтерів, що стерегли тіла загиблих, і кантора, який співав над ними частини псалмів і Тору. На тлі єврейських наспівів мелодику мовлення наляканого люду дублював лемент «Кроносів».

На концерті відбулася прем’єра реквієму Мар’яни Садовської «Чорнобиль. Жнива». Використані у творі плач, голосіння, колискова та колядка у виконанні експресивно-надламаного голосу співачки ворушили волосся. Експресивні, автентичні інтонації Садовської, немов співчуваючи, з філігранною точністю повторювала віолончель. Її страшна «розповідь» із ручною індійською гармонією у моторошному супроводі KQ, намертво... Нагадала про, те що таке «намертво».

Це був влучний фінал концерту. Однак п’ять композицій на біс залишили невеличкий осад. Циганщина та показова театральність після Сильвестрова, Райха та Садовської виглядали як поганий жарт. Навіть така приємність, як композиція Вікторії Польової, сприймалася недоречно. Останньою краплею був саундтрек із фільму Даррена Аронофскі «Фонтан», плейбеки до якого звучали вдвічі голосніше за музикантів (це вам не ансамбль з «плівкою» Стіва Райха).

Утім, це все дрібниці. Для того, щоб привезти «Кроносів», організатори аґенції «Ухо» вочевидь довелося виконати «сальто мортале». І воно було того варте: Kronos Quartet подарували публіці відчуття катарсису.