Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 липня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Квітка зла

За два роки до того, як Микола Куліш створив свою «Маклену Ґрасу», Джеймсу Джойсу запропонували заново написати для оперного лібрето текст однієї Байронової поеми. Той відповів: «Мої манери ніколи не були такі погані, щоб переписувати великого англійського поета». Та Джойс кокетував: без поганих манер, а надто без уміння завжди казати правду жодне мистецтво неможливе.
Квітка зла

Українського драматурга Наталію Ворожбит дотепер більше ставили в Росії та Великій Британії. І ось 29 червня на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка відбувся допрем’єрний показ її п’єси «Квітка Будяк», написаної за мотивами саме «Маклени Ґраси». Перетворювати текст під нову постановку – норма сучасного театру. Тут маємо радше новий твір, хоч і написаний із глибоким знанням уртексту, – на порівнянні двох п’єс можна захищати дисертації. Тематично-мелодичному матеріалу Куліша Ворожбит дала свою фактуру і гармонізацію, кажучи мовою музики.

Юрій Шевельов вважав, що «Маклена Ґраса» була найкращою п’єсою автора, бо, написана не про Україну, не затуляла побутом концептуальної проблематики самотності закиненої у світ людини. Наталія Ворожбит пішла водночас уперед і назад: у «Квітці Будяк» до останку вилущено архаїку побуту умовної Польщі 1930-х і на кістяк епізодів нарощено сире м’ясо сучасної української дійсності. Вистава починається зі слайдів і цитат у стилі німого кіно з Курбасової постановки 1928 року іншої п'єси Куліша «Народний Малахій». Вони ніби натякають: ось і результат «реформи людини» – уся так звана наша сучасність з аутизмом замкненої на собі політичної демагогії, засудженими політиками, невиплаченими кредитами, краденими смартфонами, проституцією, ґвалтом, сваволею колекторів і кишеньковим Богом, від якого українець вимагає вирішити найдріб’язковіші проблеми.

Власне, все те, чого український театр досі сахається та що глядач у глибині душі жадає бачити: себе, виписаного з любов’ю і ненавистю, десь посередині між гоголівськими плачем та сльозами. Україна цього глядача виникає між текстами Куліша і Ворожбит як нескінченність між паралельними дзеркалами. Першорядний акторський склад переконливо робить її реальною.

Рівно 80 років тому Курбасова «Маклена Ґраса» була мінімалістичним експериментом, побудованим на інверсіях акторських амплуа й підкресленні загальнолюдської ситуації. Постановка Станіслава Мойсеєва – це, навпаки, «багатий театр», у якому, щоправда, і Єжи Ґротовський знайшов би для себе точку опори: до брутальності близький контакт із глядачем та невідпорний катарсис. Зовсім різні прийоми працюють на остаточний результат: і «академічна» основа, і гротескна умовність, і, можливо передусім, роман із брехтівським театром, де припанковані «зонґи», звернені до глядача монологи й виразна деталь промовляють із чіткої етичної (політичної?) позиції.

Звичайно, постановка не без провисань: після радості упізнання тексту в тексті, а в них і живої сучасності, на початку другої дії темп спадає й дещо відпускає глядача перед фіналом. Але пронизлива, без сентиментів щирість лишається. Моторошна м’ясорубка, крізь яку творці вистави проганяють персонажів, і є ми з вами, а «Квітка» насправді виявляється медитацією про невлаштованість та неминучу поразку людини в будь-якому суспільстві, яке автори, утім, не хочуть ані приймати, ані гучно судити. Квітка Будяк – це справді і квітка, і будяк. І, на відміну від Кулішевої Маклени, вона вже не обіцяє повернутися. То справжнє беззмістовне, непотрібне існування, як і активіст-ескапіст із соцмережі, як і жалюгідний діляга Магар, котрий насправді не менше за інших шукає внутрішньої самоонови.

Коли Станіслава Мойсеєва рік тому призначили на місце Богдана Ступки, однією з найбільших інтриг було те, у якому напрямку рухатиметься театр. Новому керівникові потрібен був сильний жест, і «Квітка» стала ним – свідомим естетичним маніфестом: цей театр хоче сучасною мовою говорити про найважчі для кожного речі в діалозі із забутою, а насправді живою класикою. Ті бажання, мова і діалог не просто цілком європейські – «Квітка Будяк» перевершує середній рівень того, що можна побачити, приміром, на сцені «Дойчес театр» чи «Фольксбюне». А постріл у лектора, який у «нульовій» сцені намагається нудьгарити про Куліша і Курбаса, – це постріл в український провінціалізм, у заскорузлість академізму. Постріл у труп, який український театр нарешті має скинути зі своїх плечей.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено