Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 червня, 2013   ▪   Олег Коцарев   ▪   Версія для друку

Боротьба за аудиторію. Які музеї України впроваджують нові форми роботи

У Харківському літературному музеї молоді поети читають свої вірші, здершись на драбину або з балкона. На сусідній вулиці Художній музей проводить конкурс фотографій старих двориків.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (288)
від 23 травня, 2013
Боротьба за аудиторію. Які музеї України впроваджують нові форми роботи

У Національному художньому музеї, що в Києві на Грушевського, виставка графіки Сер­­гія Конончука супроводжується майстер-класом з експериментальної каліграфії та лекцією мистецтвознавця Дмитра Горбачова. А в день народження Пав­­ла Тичини у його Музеї-квартирі письменники, діячі мистецтва та інші відвідувачі декламують тексти ювіляра…  як відбувається модернізація цих музеїв Тиждень дізнавався в безпосередніх учасників процесу.

Привабити відвідувача

«Під модернізацією ми розуміємо акцент на потребах відвідувача. Необхідні і якісно оформлені, читабельні тексти (що в пострадянських музеях слід шукати вдень зі свічкою), і візуально-про­с­­торове рішення, і легкість маршруту та не перевантажені експонатами сучасні вітрини, і спеціально розроблені путівни­­ки, і технічні засоби. Ми прагнемо багаторівневих експозицій, які спонукають до запитань і роздумів. Розроблено інтерактивні музейні заняття для цільових груп, у яких від­­відувачі беруть безпосередню участь: збирання пазлів із поетичних текстів, квести, гра «Флірт», гра-відгаду­вання характеру письменника за його портретом, пошук експонатів за фрагментом тощо. Також маємо безліч різних зустрічей із молодими літераторами, кіноклуб, працюємо з волонтерами, яких залучаємо до різних масових акцій» – каже завідувачка освітнього відділу Харківського літературного музею Ольга Черемська.

в усіх музеях, які мають модернізаційні практики, констатують: відвідувачів побільшало

«На кожній нашій виставці має щось відбуватися. Відвідувачі вже встигли звикнути до різноманітних дитячих програм, просвітницьких, але з елементами ігор для розвитку. Ще ми проводимо круглі столи, лекції, май­стер-кла­­си й навіть пленери. Звісно, щоб втілити всі наші ідеї та проекти, нам бракує простору, потрібно розширювати територію музею, але 10 років тому тут не було навіть лекційної зали», – розповідає Марина Скирда, заступниця генерального директора Національного художнього музею України з науково-про­­світницької роботи. Є тут також «ігри в музей», коли відвідувачі приміряють на себе різні музейні професії.

Музей-квартира Павла Тичи­­ни організовує літературні читання, марафони, регулярно відбувається екскурсія-моновистава «Сріблясті голуби у небесах». «Ми створили також спеціальні формати екскурсій для різних категорій відвідувачів. Наприклад, із молодшими школярами проводимо ігри, зі старшими під час екскурсій акцентуємо на Тичині як людині, це особливо виграшно в інтер’єрі його помешкання. І трохи «хитруємо» – при цьому нібито непомітно в кожній кімнаті цитуємо вірші. До­сяг­­ли того, що після екскурсії діти не поспішають із музею, в них є запитання. Бувають у нас і специфічні музейні «мультиуроки» для учнів, у яких поєднуються поезія, музика, малюван­­ня… А загалом ключовий елемент нашої модернізації – відмова від менторства», – каже директорка закладу Тетяна Сосновська. У Музеї Тичини також передбачені буккросинг, короткі зустрічі з відомими людьми. За зразком більших музеїв тут створили відділ, який займається піаром. Без особливих витрат на афіші й рекламу заклад збирає чимало людей на свої заходи передусім завдяки соціальним мережам в інтернеті, активній роботі досить якісного сайта.

Читайте також: Українські музеї поза Європою?

«Свою перебудову ми розпочали власними силами наприкінці 2009-го – на початку 2010-го, коли наш музей хотіли знищити, – згадує Тетяна Сосновська. – Просто спрацювала «про­­фесійна злість»: хотіли показати результат і гідно відзначити ювілей Павла Тичини. Помітивши перші результати, ми зрозуміли, що можемо робити, куди треба рухатися. Іноді нам допомагають меценати. Перевага таких перебудов – максимум незалежності, мінімум обмежень і доступність методу». Тетяна Сосновська переконана, що цей вид модернізації до снаги всім музеям, особливо сільським, бо в них, на відміну від закладів у великих містах, немає конкурентів. Недолік очевидний – скромні матеріальні можливості.

Модернізація за рахунок грантів, навпаки, має міцний фінансовий фундамент. У 2006–2009-му працював україн­­­­сько-нідер­­ландський проект «Матра/Музеї України» – він втілив у життя чимало освітніх програм. Нинішнього року стартував також проект «ProMu­seum» від амери­­­канського Open Society Insti­­tute, Міжнародного фонду «Відрод­жен­­ня» та фонду «Україна 3000» зі своїми грантовими програмами. Коли запитуєш музейників про недоліки грантів, практично всі кажуть те саме: оскільки музеї підпорядковують­­ся державі, грантові гроші мають проходити через державні рахунки. Їх часто затримує казначейство, особливо якщо заклад має борги, що створює ризик зриву усього проекту. У таких випадках вибивати кошти доводиться в ручному режимі, через особисті контакти. Ще один неоднозначний уже етичний момент грантів – імідж засновників фондів, який вони намагаються відбілити не в останню чергу через мистецькі проекти. Приміром, Музей Івана Гончара отримав цьогоріч 500 тис. грн від фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» в межах проекту «Динамічний музей».

А що ж із модернізацією за участю держави? «Зовсім без держави в серйозному, масштабному розвитку музеям не обійтися. Гранти – важлива річ, найчастіше їх дають на виставкові проекти чи поїздки, обмін досвідом, – каже заступниця директора НХМУ Юлія Ваганова, – але вкрай рідко – на якісь великі інституційні про­­екти. Розширення музею, ремонт фасаду на кілька мільйонів гривень, оновлення внутрішніх комунікацій – тут ми сподіваємося на допомогу держави». Проте яскравих прикладів модернізації бюджетним коштом ніхто з музейників та експертів навести не зміг. А ось згадка про знамениту кітчеву реконструкцію «під євроремонт» Музею Тараса Шевченка в Каневі викликала в них нервові посмішки.

«Слід усвідомити, що держава об’єктивно вже ніколи не здатна буде фінансувати потреби музеїв на всі 100%, – каже Владислав Піоро, голова правління громадсь­­кої організації «Український цен­­тр розвитку музейної справи». – Якоюсь мірою то було характерно для радянського часу, але тоді вони виконували цілком конкрет­­ну ідеологічну функцію, за що їх держава й утримувала. Сьогодні вся ця розгалужена мережа є для неї радше тягарем, складається враження, що вона не знає, що з цим робити.  Музейники мають зрозуміти: бюджетних кош­тів, принаймні найближчим часом, більше не стане. Треба вчитися виходити за межі виключно державного фінансування й залучати позабюджетні ресурси».

У такій ситуації виходом можуть бути цільові програми, але, по-перше, їх лобіювання – не така й проста річ, а по-друге, результати навіть добре профінансованої програми часом буває важко передбачити, як-от у канівському випадку. Натомість держава й без витрат здатна вирішити деякі елементарні технічні питання. Приміром, запровадити єдиний режим роботи музеїв, щоб вони не мали безглуздих вихідних у неділю та не зачинялися надто рано.

Результати й масштаби

Спроби вийти з (пост)радянсь­кого контексту розпочалися нещодавно, тому про якісь істотні результати поки що не йдеться. Проте в усіх музеях, які мають модернізаційні практики, пере­­ко­­на­­ні: відвідувачів побільшало (щоправда, офіційним даним відвідуваності «не під запис» закликає не вірити й дехто із самих музейників, мовляв, від них вимагають красивої статистики для звітів, а якщо її не дають, у директорів починаються проблеми, тому статистику масово «домальовують» – мила радянська практика на тлі тренінгів й інтерактивних виставок, чи не так?), співробітники активізувались і посилилася співпраця між різними сферами культурного середовища. Ці твердження хоч і не позбавлені самореклами, проте особливих сумнівів не викликають: достатньо відвідати прогресивні музеї та відчути атмосферу. Не можна не погодитись і з думкою, що навряд чи відбулася б активізація структур на кшталт Асоціації музеїв і галерей, Українського центру розвитку музейної справи без «пробудження» середовища.

Інше питання – наскільки все це масово? Музейники вважають, що критична кількість ініціативних людей, які прагнуть змін, уже є. Але чимало закладів ще не «розворушилися». Криза, зменшення фінансування, на їхню думку, мають визначити долю багатьох українських музеїв: чи зможуть вони знайти нові способи роботи, домогтися від держави бодай мінімальних гарантій, налагодити контакт і з відвідувачами, і з громадою, і з меценатами, тобто вижити й змінитися, чи в пасивному очікуванні допомоги ззовні тихо згаснуть. Щоправда, є один нюанс: масштаби кризи, скорочень і «компетентних» дій наших можновладців можуть виявитися такими, що навіть найконцептуальніша модернізація мало кому допоможе.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це може тривати безкінечно. Врадіївка-1, -2, -3, -4, -100, -1000. Назву топоніма можна змінювати, так і робиться. Криве Озеро, Лощинівка, щось буде далі, але ж суть справи не міняється. Самосуд помалу стає чи не єдино можливим способом здобуття справедливості для маленьких українців. Ну або хоча б способом привернення уваги до проблеми й отримання хоч якоїсь сатисфакції після того, як та проблема вже перелилася за вінця кривавим місивом.
    31 серпня, Роман Малко
  • Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
    31 серпня, Маріанна Кіяновська
  • Тиждень.ua поговорив із двома узбецькими правозахисницями Надєждою Атаєвою та Умідою Ніязовою про можливість зміни еліт в Узбекистані, наступників Іслама Карімова та роль Кремля у цьому виборі
    31 серпня, Ольга Ворожбит
  • Хронічні екологічні проблеми Маріуполя вийшли на гора якраз напередодні візиту президента до міста
    31 серпня, Дарина Феденко
  • В ухвалених парламентом Республіки Польща постановах (Постанова Сенату від 7 липня 2016 р. та Постанова Сейму від 22 липня 2016 р.) польські парламентарі продовжили односторонній перегляд спільної політичної оцінки польсько-українського конфлікту під час Другої Світової війни, яку було раніше погоджено в низці важливих українсько-польських документів, зокрема таких як:
    30 серпня,
  • Завдяки чому модернізують Збройні сили. На що здатні вітчизняні виробники
    30 серпня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено