Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 травня, 2013   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Punk’s not dead! Ярослав Рудіш про те, чому досі актуальний бунт

Від середини ХХ століття протестні субкультури посідають помітне місце в історії. Зазвичай молодь бунтує, потім дорослішає, запал гасне, нонконформізм поглинає мейнстримна поп-культура. Наступне покоління придумує свій неформальний світ. І так далі.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (287)
від 16 травня, 2013
Punk’s not dead! Ярослав Рудіш про те, чому досі актуальний бунт

Чеський письменник Ярослав Рудіш у своєму найновішому романі «Останні дні панку в «Гельсінкі» тонко і влучно описав зміну генерацій. Одна тематична лінія – це панк у комуністичній Чехословаччині та НДР, друга – колишні його «адепти» в сучасному світі, яким уже за 40, та їхні діти. Книжка викликала резонанс у кількох європейських країнах. Тиждень поспілкувався з її автором незадовго перед промотуром українського перекладу.

У. Т.: Ви були коли-небудь панком? Чому змальовуєте саме цю субкультуру?

– Ні, не був. Я ріс вихованим, трохи нуднуватим хлопцем. Слухав багато The Cure та Joy Division. Хоча панк мені подобався й подобається. Мені до душі його протест і величезна прямолінійність. Я хотів написати історію про останню генерацію панків у Центральній Європі кінця 1980-х. Історію про те, що з тодішнього їхнього бунту, розпачу та енергії залишилося до наших днів.

У. Т.: Дія відбувається в Німеччині та Чехословаччині. Німецька сюжетна лінія не має виразної географічної локації. Яке саме місто ви описуєте? А чеська – розвивається в містечку Єсеник. Чому саме там?

– Я виріс недалеко від кордону, сьогодні живу між Чехією та Німеччиною. Мене захоплюють наші спільні (іноді досить драматичні й темні) сторінки історії. Дія інших моїх книжок також відбувається на цих теренах. Головний герой Оле мешкає у великому східнонімецькому місті. Мене надихав Лейпциг, я провів там чимало часу. Один із тамтешніх барів став прообразом «Гельсінкі». Біля нього справді їздять старі чехословацькі трамваї Tatra, які славляться в усьому колишньому Східному блоці. Оле має 40 років, це колишній панк, що веде дуже скромне життя. Його вже навіть не дуже приваблюють жінки, він дещо байдужий самітник. Єдине, що цікавить мого персонажа, і єдине, що він має, – це бар. Однак заклад хочуть конфіскувати, тому Оле мусить за нього поборотися. Окрім того, його переслідують спогади про Ненсі, молоденьку дівчину-панка з Чехословаччини. Увесь сюжет побудовано на пригодах дикого панківського триденного роману й на тому, що з цього вийшло. Двоє героїв провели разом тільки три дні у вересні 1987 року, але це повністю змінило їхні життя, абсолютно.

А чому Єсеник? Мені подобається ця відособлена територія. Східні Судети лежать посеред Європи, але вони трохи таємничі, справляють враження краю світу. Вони прекрасні.

У. Т.: Чим відрізняється німецький панк від чеського?

– Хоч би як це дивно звучало, але в них багато спільного. Панкувати в 1980-х роках, іще за комунізму, було сміливо. Цю субкультуру досить серйозно переслідували. Бути панком у ЧССР чи НДР – означало вповні реалізувати гасло NO FUTURE. На панків постійно чигав ризик. Хоча це була величезна свобода, острів відокремленої свободи.

У. Т.: Чи досі актуальна ця субкультура? Проти чого можуть бунтувати сучасні її носії?

– Звісно, вона актуальна. Думаю, одна з великих тем, які порушує книжка, – це зміна великих європейських міст. Останнім часом їх розкраюють девелопери, що скуповують будинки, змушують виселятися місцевих жителів і продають їх новим, багатшим. Хоча є люди, які намагаються бунтувати, які їм оголосили війну. Мені цікаво спостерігати за трендами, за цією великою соціальною трансформацією.

Прага – неймовірно гарне місто з багатою історією, яке, однак, віддали на поталу туристам. Центр належить виключно їм, старі будівлі стали пустими мальовничими історичними декораціями, у яких немає справжнього життя, тільки його ілюзія. Про таке явище я пишу в своєму третьому романі «Тихо». На перший погляд, це добре: туристи витрачають свої гроші, і коли за кордоном скажеш «Прага», люди відразу мають що уявити. Хтось згадає Кафку, хтось – Грабала, хтось – добре пиво і Празький Град. Хоча коли я в Америці кажу «Чехія», то мене іноді перепитують, чи не маю часом на увазі Чечню. Та водночас місто потерпає від масового напливу туристів.

У. Т.: У книжці відчутно критику здорового способу життя. Звідки така нелюбов?

– Я не критикую його як такий. Мені не до вподоби фетишизація екопродуктів і екожиття, що їх можуть собі дозволити тільки ті, хто чимало заробляє. Тепер це ознака неабияких статків так само, як великі дорогущі машини на вузеньких вулицях Праги.

У. Т.: Які відгуки зібрали «Останні дні панку в «Гельсінкі»? Чи перекладено їх німецькою?

– Книжка дістала значний розголос не тільки в Чехії, а й у Франції. Мені написали кілька старих чеських панків, які впізнали в романі себе. Це мене дуже втішило. Я боявся, чи не наб’ють мене за ту книжку, бо зобразив у ній представників субкультури, до якої ніколи не належав. Усе закінчилося добре, вони купилися. Поки що «Останні дні…» переклали французькою та фінською. Зараз виходить польський переклад. Наступного року буде німецький.

У. Т.: В одному телеінтерв’ю ви назвали себе радше стенографом, ніж письменником. Поділіться таємницею, як ви пишете? Який він, літературний метод Ярослава Рудіша?

– Багато слухаю людей. Краду чимало діалогів. Потім усе це розвиваю. Мабуть, кожен мій герой має реальний прототип. Коли я чую про якусь круту пригоду, то мушу її записати, привласнити.

У. Т.: На запитання Ґете-Інституту про культурну точку G ви сказали, що це подорожування поїздом та машиною між Німеччиною і Чехією. Які контрасти між цими двома культурами вас найбільше приваблюють?

– Найбільше мене захоплює саме мінімум цих контрастів. Ми хочемо сильно відрізнятися від німців – значно більше, ніж австрійці чи поляки. Чехи – малий народ, тому він прагне якось виділитися. Але я думаю, що нас відділяє від інших середньоєвропейських народів тільки мова. А щодо решти, то ми проживаємо подібні життя, нас переслідують схожі травми. Усі ми так чи так родичі. У нас спільні минуле, сучасне й майбутнє.

У. Т.: Чи не важко бути германофілом у Чехії?

– Цілком нормально. Я почав учити німецьку через одну вродливу дівчину з НДР. Мені тоді було 12, а їй близько 14. Крім того, це стало своєрідним бунтом і переворотом. Ми мусили вчити російську, а як другу іноземну всі брали собі англійську. Я тим часом закохався в німецьку, яка в Чехії не є аж такою популярною.

У. Т.: Ви були засновником десяти музичних гуртів. Чому вони провалилися? Нині у вас є якийсь музичний проект?

– Так, я заснував кілька гуртів, але, на жаль, у мене немає музичного таланту, інакше радо займався б музикою. Хоча завдяки цим спробам вона проникла в мої тексти. Я не полишаю їх і граю в тому чи тому гурті. Мої читання інколи проходять під акомпанемент гітари Петра Кружика з чудового гурту Priessnitz. Ми цей проект називаємо U-Bahn.

У. Т.: Окрім іншого, ви створюєте комікси. Цей жанр популярний у Чехії?

– Протагоніст комікса Алойз Небел – це, гадаю, мій найвідоміший літературний герой. Може, тому що він є таким собі звичайним чехом, трохи смішним, трохи сумним, має черевце й любить своє пиво та своє місто, звідки він і родом, – Єсеник. Комікс ми створили разом із художником Яромиром 99, потім його екранізували. Думаю, це суттєво допомогло популяризації. Комікс переклали німецькою та польською, готуються французьке та англійське видання.

У. Т.: Чи могли б ви коротко описати «Останні дні панку в «Гельсінкі» для українських читачів?

– Це меланхолійна книжка, де, однак, не бракує чеського гумору. Вірю, що читачі побачать у головних героях себе. Тому що бути панком, протестувати проти загальноприйнятих суспільних норм – це завжди і всюди цікаво, захопливо.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено