Культура

  ▪   Тиждень

Народжені літати

У столичному кінотеатрі «Київ» із 25 квітня по 1 травня відбуватиметься четвертий Фестиваль голландського кіно, названий на честь одного з найчарівніших фільмів світового кінематографа «Летючий голландець» Йоса Стеллінга.

У межах заходу буде показано п’ять фільмів: три ігрових і два документальних. Усі вони чудово вписуються в парадигму кіно Нідерландів, виявляючи знакові теми і моменти тамтешнього життя. Наприклад, вплив соціальних мереж на стосунки чоловіка і жінки, які в реальності є набагато складнішими, ніж в інтернеті («Лотос» Паскаля Сімонса). Або розвиток клубного життя, що, зокрема, відбувається в стінах колишньої дерелігізованої церкви. І вибір місця багато про що каже («Парадізо» Джероена Берквенса). Або значення і справжня сила голландської ліберальності, що дає можливість навіть повіям зорганізувати профспілку («Знайомство з Фоккенами» Габріель Проваас і Роба Шредера). Плюс просто значущі драматургічні зразки, що, як правило, випадають із системи визначення загальних обрисів кінематографії Нідерландів («Галченя» Боудевейна Кооле).

В Україні голландське кіно знане здебільшого за фільмами вже згадуваного Стеллінга – 2006 року він знімав свою чергову стрічку «Душка» в Україні за участю Серґєя Маковєцкого та Руслани Писанки. Ну і, звісно, за роботами Пауля Вергувена, експресивного і сміливого режисера, який свого часу відкрив для світу актора Рутгера Гауера і подарував епохальні «Турецькі фрукти» любителям еротичного кіно, а «Плоть і кров» – історичного. Хоча всесвітню популярність Вергувену забезпечили не ці стрічки, а голлівудська класика «Згадати все», «Основний інстинкт» та «Робокоп». Так само через Голлівуд на очі до широкого загалу потрапив Антон Корбейн, відомий фотограф і кліпмейкер, режисерському злету якого посприяв не так його дебютний повний метр «Контроль», як особисте запрошення Джорджа Клуні знімати фільм «Американець». Загалом список голландських кіноперсон, відомих у всьому світі, доволі скромний: після Фамке Янссен та Єруна Краббе назвати когось і не побачити запитання в очах «хто це?» важко. Та й перелік неординарних творців, зорієнтованих на пошуки нового, теж неширокий. Поціновувачі кіно як виду мистецтва точно знають маестро абсурду та чорної комедії Алекса ван Вармердама.

Не пам’ятати про Тео ван Гога теж не можна, причому, на жаль, не так завдяки його стрічкам, як через загибель від рук ісламського фундаменталіста, причиною якої стала 12-хвилинна короткометражка режисера. Решта – вижимки з понад півтисячі фільмів, коротко- і повнометражних, анімаційних та документальних, які щороку знімаються в Нідерландах і, що характерно, майже в повному обсязі демонструються, приміром, на кінофестивалі в Утрехті. Нідерландське кіно загалом вирізняється добре злагодженою системою ідея – фінансування – виробництво – показ. Цей підхід разом із максимальною демократичністю та багатою національною культурою робить країну такою комфортною для кінематографістів, що, скажімо, режисер Пітер Ґріневей, британець за народженням, переїхав на ПМЖ до Амстердама.