Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 квітня, 2013   ▪   Олена Корчова   ▪   музикознавець   ▪   Версія для друку

Міф Квітки. Як американська співачка стала «голосом України»

Цими днями світ згадує Квітку Цісик (народилася 4 квітня 1953 року), котра прожила лише неповних 45 років, але встигла зробити головне – «вплести радісні нот­­ки в розпатлане життям полот­­но, на якому вишита доля нашого народу» (так пояснила співачка ідею одного зі своїх дисків). Часто її називають «райським голосом України».
Матеріал друкованого видання
№ 15 (283)
від 11 квітня, 2013
Міф Квітки. Як американська співачка стала «голосом України»

Голос дочки емігрантів, колишніх львів’ян, справляв просто неймовірний, магічний вп­лив на аудиторію. Попри нестачу офіційної інформації, байдужість до постаті Квітки Цісик на рівні нашої держави, відсутність у продажу легальних записів, традицію медійної тиші, яку почали порушувати лише віднедавна, про неї все-таки багато говорять прості слухачі. Зайдіть на будь-який пошуковий портал – і переконаєтеся самі: те, як відгукуються про неї інтернет-користу­вачі, дивує силою реакції, глибиною емоцій. Слова бувають сьогодні прикро заяложеними й від того не завжди щирими, але тільки не тут. «Її неможливо слухати без сліз»; «Той, хто хоч раз почув її голос, не забуде ніколи»; «Вона змушує нас згадати, що ми українці», – злагодженим хором промовляють ті, хто знає і слухає Квітку Цісик.

Тож маємо певний, у хорошому сенсі, міф Квітки, в якому за відповідними художніми законами реальність множиться на фантазію, приватне переплітається із соціальним, а одиничний людський шлях стає символом нашої спільної історичної долі. Дитина з родини переселенців третьої, повоєнної хвилі, народжена вже в Америці, жителька сучасного Нью-Йорка з несучасною, «галицькою» вимовою, типова, на перший погляд, діаспорна українка з Манхеттена, яка вперто не бажає забувати, хто вона і якого роду. тому в розпал вдалої стовідсотково американської кар’єри вона робить нестандартний крок: власним коштом записує високопрофесійні некомерційні диски українських пісень, що стають невдовзі концентратом вітчизняної мелодійності й дивовижним чином розповсюджуються на межі 1980–1990-х в нашій країні, по суті, ще радянській, а тому позбавленій власного культурного звучання.

Першопричиною виникнен­­ня прекрасного міфу Квітки стало її дивне ім’я, котре випромінює потужну художню енергію. Ми не знаємо, що спонукало подружжя Цісиків назвати саме так свою молодшу дочку, адже ніхто інший із родини не міг похвалитися екзотичним найменням: ані старша сестра Марія, ані самі батьки Володимир та Іванна. Не всі знають, що у Квітки був іще й англомовний артистичний псевдонім Кейсі (Kаcеy), утворений від поєднання її українських ініціалів. Це друге ім’я ідеально доповнювало специфічний імідж студійної співачки, в репертуарі якої були рекламні ролики, демоверсії пісень композиторів-почат­ківців, різноманітні бек-партії (додаткова вокальна озвучка фонограм зіркових виконавців), вокальні саундтреки до кінофільмів. Порівняно із записами українських пісень такі форми музикування бачаться більш рутинними, але саме вони становили основу ділового життя Квітки, її «вокального бізнесу».

Міф Квітки не відбувся б, якби не його друга складова – роль родини, однієї зі згуртованих музичних династій, на котрі така щедра українська культура (згадаймо принаймні Сокальських, Лисенків, Стеценків). Сім’я Цісиків іще за львівських часів була знана й шанована в професійному музичному світі. Бать­­ко – скрипаль-віртуоз, сестра – блис­­куча піаністка, тож сама домашня атмосфера визначила майбутнє Квітки. Але дівчина таки підкоригувала родинну традицію – обрала професію популярної, а не академічної виконавиці. Втім, вона стала висококласним «синтетичним» музикантом, співачкою необмежених можливостей, шкала яких сягає від кантрі чи джазу до оперної колоратури. До музично-родин­­ного оточення, в якому «зростала» Квітка, належали і два її чоловіки. Перший – композитор і аранжувальник Джек Корнер, другий – звукорежисер, власник студії звукозапису Clinton Recor­ding Studio Ед Ракович. Показово, що обидва вони, як і сестра Марія, мають безпосереднє відношення до головної «справи родини» – створення сольних українських дисків співачки.

З усієї родини найбільшу роль у її мистецькому становленні відіграв батько. Саме йому дочка присвятила свій перший диск «Kvitka». Може, таким чином вона просила пробачення за те, що, попри його сподівання, так і не стала скрипалькою. Вона часто повторювала: «Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати й досі почуваюся винною, що покинула скрипку». Зрештою, інструментальне минуле виразно проступає в її творчому портреті: рідкісний вокальний тембр Цісик містить у собі очевидні скрипкові тони.

Професійне життя Квітки як студійної вокалістки, активне й напружене, складалося цілком успішно, зокрема, й завдяки розумному вибору спеціалізації. Вона не ставила собі за мету масштабну сольну діяльність, проте співпрацювала з багатьма великими бізнес-корпораціями і впродовж 16 років – від 1982-го й до останніх місяців життя – була «офіційним», єдиним голосом компанії Ford Motors. У цій діловій сфері Квітка мала вражаючі досягнення: за статистичними підрахунками, її голос звучав у світовому медійному просторі не менш ніж 22 млрд разів, що становить абсолютний рекорд серед рекламної музичної продукції. Відеоверсія її першого джинглу для Ford Motors «Have You Driven a Ford Late­­ly?» стала справжньою класикою жанру й показала світові Квітку такою, якою вона була: напрочуд органічною, з тендітною статурою та неймовірним вокальним тембром, у якому виділяється особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі. Родичі згадують, що в буденному житті вона любила sport life (спортивний стиль) і захоплювалась швидкісними авто-моделями.

Рекламна «спеціалізація» подарувала Квітці її третє, «титульне» ім’я Jingle-diva – Королева джинглів, яке вказує на винятковий професійний статус співачки й доводить, що Амери­­ка не тільки визнала, а й полюбила її як свою. Хоча так само легко зрадила в історії з «украденим» «Оскаром». 1977-го Квітка записала саундтрек до фільму «Ти світло мого життя» («Уou Light Up My Life») режисера Джозефа Брукса, де зіграла, крім того, епізодичну роль. Одноймен­­­на музична композиція із цієї стрічки здобула нагороду Американської кіноакадемії як «найкраща пісня для кіно». Але на оскарівській церемонії її представляла, а відтак і «привласнила» вже інша виконавиця, прагматична й не дуже перебірлива щодо професійної етики Дебі Бун. Квітка не подавала позову до суду. Як пояснив Ед Ракович, не хотіла порушувати власну внутрішню гармонію.

Матеріальним фундаментом Квітчиного міфу є два (більше вона не встигла) диски – «Kvitka. Пісні з України» (1980) і «Два кольори» (1989). Обидва свого часу номіновані на премію «Ґреммі» в категорії «сучасний фолк». В єдиному відеоінтерв’ю 1992 року, записаному нинішнім директором Національного симфонічного оркестру України Олександром Горностаєм у нью-йоркській сту­­дії, Квітка доклад­­но пояснює свою мотивацію щодо появи цих платівок: у відповідь на нескінченні розповіді колегам про Україну з її унікальною пісенною культурою завжди чула прохання «щось показати», але на гідному рівні продемонструвати було нічого, тому й виникла ідея сольного студійного проекту «найвищої професійної проби» (передусім це стосувалось якості аранжувань та відповідного виконавського інстру­­ментального колективу). Загаль­на сума, витрачена співачкою на запис, сягала $200 тис. – у 1980-х то був неабиякий статок. У результаті українська культура справді здобула неоціненний художній капітал у вигляді добірних мелодій і текстів, уперше записаних на світовому рівні. У цьому своєрідному Квітчиному «саду» представлено національний пісенний універсум: давні колискові («Ой, ходить сон»), фольклорні шедеври козацької доби («Верше, мій вер­­ше»), ліричні романси ХІХ століття («Ой, не світи місяченьку»), сучасні естрадні хіти («Черемшина» Михайлюка – Юрійчука), пісні, що стали музичними архетипами України («Два кольори» Білаша – Павличка). А над тим «садом» бринить мелодія Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори». Озвучити словами все, що є в тих Квітчиних «Горах», неможливо: у них блукає наша українська доля, «розпатлана життям», роздерта між Карпатами і Нью-Йорком, загублена між історією та сучасністю. Вона озивається до нас янгольським голосом – голосом Квітки Цісик.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено