Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 березня, 2013   ▪   Ірина Троскот   ▪   Версія для друку

Енергія пригод. Володимир Рутківський про психологію переможця, україномовну Одесу та власну премію для дитячих письменників

Дитячий прозаїк Володимир Рутківський відомий нинішнім дорослим і юним читачам завдяки своїм пригодницько-історич­­ним книжкам, зокрема дилогії «Сині води» й трилогії «Джури». Проте мало хто знає, що цей автор пише вже понад 50 років, що він мешканець Одеси і що терпіти не може «плаксивості» в літературі.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013
Енергія пригод. Володимир Рутківський про психологію переможця, україномовну Одесу та власну премію для дитячих письменників

У. Т.: У своїх книжках ви звертаєтеся до тем, мало опрацьованих вітчизняними істориками: зародження козацтва, битва на Синіх Водах, українські богатирі... Чи не боїтеся, будучи за освітою філологом, «схибити»?

– Коли починав писати, озвучувати ці теми було не дозволено, а мені дуже кортіло в усьо­­му розібратися. Інакше кажучи, письменник Рутківський творив виключно для читача Рутківського. А вперше захвилювався тоді, коли 2001 року видав власним коштом повість-легенду. Ну, думаю, зараз кваліфіковані історики дадуть мені чосу! Але обійшлося.

Читайте також: Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

Та найбільше потерпав за роман про битву на Синіх Водах, де, як відомо, об’єднане українсько-литовське військо розтрощило непереможну тоді Орду. Сталося це за 18 літ до Куликовської, про яку нам товкмачили, що вона була першою і єдиною переможною битвою в історії поневолених народів. Подробиць баталії на Синіх Водах було годі й шукати в публічних бібліотеках, тож я радше розробив логіч­­ну модель тих подій. Після цього деякі дослідники почали звертатися до «Синіх Вод» як до першоджерела. Звісно, були й негативні вигуки, про­­­те чомусь усі без винятку російсь­кою мовою і на рівні «какая-то фигня» чи «бред сумасшедшего». Проте доказів не наводили.

А в останній частині трилогії про джур «Джури і підводний човен» я відверто похуліганив. Там є епізод, коли кримський хан Менґлі-Ґірей під час відвідин московського війська, що стояло під обложеним Києвом, здивовано відзначив, що воно майже нічим не відрізняється від його власного. Такі самі шатра, такі самі монголо-татарські обличчя. Гадав, що прокремлівські історики здіймуть такий ґвалт! Але дивина: ніхто навіть не заїкнувся, що це не так. Тож тепер я інколи й сам думаю, що військо московітів і насправді не відрізнялося від татарських туманів.

У. Т.: Багато хто жаліється, що українська література, за винятком кількох творів, оспівує страждання, нещасну долю.

А ось ваші повісті й романи дуже оптимістичні, переможні. Чи свідомо намагаєтеся писати про героїчні сторінки, а не «плачі»?

– Так. Саме тому з безлічі сторінок нашого минулого вибрав три найбі­льш оптимістичні: про непереможного українського богати­­ря Іллю Муровця, про битву на Синіх Водах і про становлення світового феномену, названого запорізьким козацтвом. Переконаний, що кожна з цих сторінок прикрасила б будь-яку іншу історію. Проте ми чомусь віддаємо перевагу плачам: як нас зневажають, які ми упосліджені та нещасні. Тож і не дивно, що плаксивість стала мало не нашою національною рисою. Якщо ми хочемо вважати себе рівноцінною нацією з багатою історією, нам треба бути оптимістами й виробляти в собі психологію не жертви, а переможця. Взяти бодай битву під Берестечком. Дехто з письменників описує її так, ні­­би після неї і світ закінчився. Але ж самі бачи­­мо, що це не так.

Читайте також: Софі Жульєн: «Українська література заслуговує на популярність»

У. Т.: Історична проза для дітей була доволі популярною за радянських часів, одначе всуціль заідеологізованою. Нині література намагається відійти від тодішньої манери, тематики й проблематики письма. Які особливості притаманні сучасним дитячим письменникам?

– У радянські часи всі покоління людей виховувалися на історичній літературі, але за наперед визначеним ідеологічним вектором. І українська історич­­на проза не була винятком. Хоча твори Юрія Мушкетика, Романа Іваничука, Івана Білика, Олександра Ільченка, Раїси Іванченко були адресовані насамперед дорослому читачеві. А хто був у дитячій літературі? Хіба що Володимир Малик. А так – суцільні життєписи Алєксандра Суворова, Алєксандра Нєвского, Дмітрія Донского, подвиги Валі Котика, Володі Дубініна, Яші Гордієнка в перекладі з російської… Але щось я не пам’ятаю, аби в такому високому стилі писали про когось із тих, хто мав відношення до української ідеї. І заслуга нинішніх дитячих пи­сьменників у тому, що вони цю прогалину намагаються заповнити. Крім того, зростання цікавості юних читачів до історичної літератури, на мій погляд, викликане тим, що колеги намагаються писати якомога коротше, іронічніше і яскраві­­ше, ніж це було тоді. Ліричні відступи, авторські роздуми, опи­­си природи нині зведено до мінімуму. Тож дитяча література стала більш дієвою, енергійною та ігровою. Її подано в русі. А дітям ніщо так не імпонує, як рух чи гра.

У. Т.: Як ви ставитеся до моралізаторства у дитячій літературі?

– Повчання було притаманне їй в усі часи. Річ у тому, під яким соусом це подавали. Ми всі були дітьми й пам’ятаємо, які уроки пролітали повз наші вуха й увагу, а на яких ми сиділи, затамувавши подих. Так і в літературі. Якщо в книжці присутнє тупе повчання на кшталт «треба пристойно поводитися, гарно вчитись і бути слухняними», це неприйнятно для сучасної дитини, а от коли ці самі тенденції подати в захопливій формі пригоди чи гри – то геть інша річ. Література для дітей має насамперед достукуватися до серця та уяви, а тоді вже до розуму.

У. Т.: ЗМІ тиражували вашу заяву про бажання заснувати власну премію для дитячих письменників на кошти від Шевченківської, яку ви отримали торік. Чи не передумали? Що конкретно здійснено на нинішньому етапі?

– Ні, не передумав. Для мене це вирішено раз і назавжди. Хоча мороки значно побільшало. Чомусь усі, в кого я питав поради, пропонували чинити так, як мій гарний друг і наставник у цьому питанні Григорій Гусейнов: давати премію власного імені тим, кого він вважає найбільш гідним. Але в моєму віці… Ну, гаразд, іще два-три роки я попрацюю в «ручному» режимі, а що буде далі, коли мене не стане? Ось тут і починаються всілякі кляті запитання. Раніше я був переконаний, що достатньо певну суму поставити на вічний депозит – і все буде гаразд. Проте насправді все навпаки. Виявляється, відсоток на тривалий термін чи не вдвічі нижчий за короткотерміновий. Тож найдоцільніший вихід – щороку переоформлювати угоду з банком.

У. Т.: Як живеться україномовному письменнику в Одесі – місті, яке одним із перших прийняло статус російської мови як регіональної?

– Нормально. Є чимале коло людей, із якими можна спілкуватися своєю мовою. Я відвідую українську церкву Київського патріархату, що за кілька кварталів від мого житла. Є змо­­га посидіти в книгарні-кав’ярні Українського дому з філіжанкою доброї кави в одній руці й книжковою новинкою – в другій. На жаль, у 1980–1990-х роках на чудові землі Півдня України й насамперед в Одесу сунули десятки тисяч відставних замполітів, кагебістів, вертухаїв і сексотів, які після виходу на пенсію мали право селитися де захочуть. Нині близько третини населення міста складається з них та їхніх сімей. А що патологічна ненависть до всього українського була їхньою професійною звичкою, то й маємо те, що є. Самими революційними перетвореннями не обійтися, потрібні час і терпіння. А ще має бути усвідомлення, що все українське не тільки найрідніше, а й найкраще. Зокрема, й мова.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено