Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 березня, 2013   ▪   Ірина Троскот   ▪   Версія для друку

Енергія пригод. Володимир Рутківський про психологію переможця, україномовну Одесу та власну премію для дитячих письменників

Дитячий прозаїк Володимир Рутківський відомий нинішнім дорослим і юним читачам завдяки своїм пригодницько-історич­­ним книжкам, зокрема дилогії «Сині води» й трилогії «Джури». Проте мало хто знає, що цей автор пише вже понад 50 років, що він мешканець Одеси і що терпіти не може «плаксивості» в літературі.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013
Енергія пригод. Володимир Рутківський про психологію переможця, україномовну Одесу та власну премію для дитячих письменників

У. Т.: У своїх книжках ви звертаєтеся до тем, мало опрацьованих вітчизняними істориками: зародження козацтва, битва на Синіх Водах, українські богатирі... Чи не боїтеся, будучи за освітою філологом, «схибити»?

– Коли починав писати, озвучувати ці теми було не дозволено, а мені дуже кортіло в усьо­­му розібратися. Інакше кажучи, письменник Рутківський творив виключно для читача Рутківського. А вперше захвилювався тоді, коли 2001 року видав власним коштом повість-легенду. Ну, думаю, зараз кваліфіковані історики дадуть мені чосу! Але обійшлося.

Читайте також: Літературна Шевченківська премія цьогоріч обійшлась без скандалів

Та найбільше потерпав за роман про битву на Синіх Водах, де, як відомо, об’єднане українсько-литовське військо розтрощило непереможну тоді Орду. Сталося це за 18 літ до Куликовської, про яку нам товкмачили, що вона була першою і єдиною переможною битвою в історії поневолених народів. Подробиць баталії на Синіх Водах було годі й шукати в публічних бібліотеках, тож я радше розробив логіч­­ну модель тих подій. Після цього деякі дослідники почали звертатися до «Синіх Вод» як до першоджерела. Звісно, були й негативні вигуки, про­­­те чомусь усі без винятку російсь­кою мовою і на рівні «какая-то фигня» чи «бред сумасшедшего». Проте доказів не наводили.

А в останній частині трилогії про джур «Джури і підводний човен» я відверто похуліганив. Там є епізод, коли кримський хан Менґлі-Ґірей під час відвідин московського війська, що стояло під обложеним Києвом, здивовано відзначив, що воно майже нічим не відрізняється від його власного. Такі самі шатра, такі самі монголо-татарські обличчя. Гадав, що прокремлівські історики здіймуть такий ґвалт! Але дивина: ніхто навіть не заїкнувся, що це не так. Тож тепер я інколи й сам думаю, що військо московітів і насправді не відрізнялося від татарських туманів.

У. Т.: Багато хто жаліється, що українська література, за винятком кількох творів, оспівує страждання, нещасну долю.

А ось ваші повісті й романи дуже оптимістичні, переможні. Чи свідомо намагаєтеся писати про героїчні сторінки, а не «плачі»?

– Так. Саме тому з безлічі сторінок нашого минулого вибрав три найбі­льш оптимістичні: про непереможного українського богати­­ря Іллю Муровця, про битву на Синіх Водах і про становлення світового феномену, названого запорізьким козацтвом. Переконаний, що кожна з цих сторінок прикрасила б будь-яку іншу історію. Проте ми чомусь віддаємо перевагу плачам: як нас зневажають, які ми упосліджені та нещасні. Тож і не дивно, що плаксивість стала мало не нашою національною рисою. Якщо ми хочемо вважати себе рівноцінною нацією з багатою історією, нам треба бути оптимістами й виробляти в собі психологію не жертви, а переможця. Взяти бодай битву під Берестечком. Дехто з письменників описує її так, ні­­би після неї і світ закінчився. Але ж самі бачи­­мо, що це не так.

Читайте також: Софі Жульєн: «Українська література заслуговує на популярність»

У. Т.: Історична проза для дітей була доволі популярною за радянських часів, одначе всуціль заідеологізованою. Нині література намагається відійти від тодішньої манери, тематики й проблематики письма. Які особливості притаманні сучасним дитячим письменникам?

– У радянські часи всі покоління людей виховувалися на історичній літературі, але за наперед визначеним ідеологічним вектором. І українська історич­­на проза не була винятком. Хоча твори Юрія Мушкетика, Романа Іваничука, Івана Білика, Олександра Ільченка, Раїси Іванченко були адресовані насамперед дорослому читачеві. А хто був у дитячій літературі? Хіба що Володимир Малик. А так – суцільні життєписи Алєксандра Суворова, Алєксандра Нєвского, Дмітрія Донского, подвиги Валі Котика, Володі Дубініна, Яші Гордієнка в перекладі з російської… Але щось я не пам’ятаю, аби в такому високому стилі писали про когось із тих, хто мав відношення до української ідеї. І заслуга нинішніх дитячих пи­сьменників у тому, що вони цю прогалину намагаються заповнити. Крім того, зростання цікавості юних читачів до історичної літератури, на мій погляд, викликане тим, що колеги намагаються писати якомога коротше, іронічніше і яскраві­­ше, ніж це було тоді. Ліричні відступи, авторські роздуми, опи­­си природи нині зведено до мінімуму. Тож дитяча література стала більш дієвою, енергійною та ігровою. Її подано в русі. А дітям ніщо так не імпонує, як рух чи гра.

У. Т.: Як ви ставитеся до моралізаторства у дитячій літературі?

– Повчання було притаманне їй в усі часи. Річ у тому, під яким соусом це подавали. Ми всі були дітьми й пам’ятаємо, які уроки пролітали повз наші вуха й увагу, а на яких ми сиділи, затамувавши подих. Так і в літературі. Якщо в книжці присутнє тупе повчання на кшталт «треба пристойно поводитися, гарно вчитись і бути слухняними», це неприйнятно для сучасної дитини, а от коли ці самі тенденції подати в захопливій формі пригоди чи гри – то геть інша річ. Література для дітей має насамперед достукуватися до серця та уяви, а тоді вже до розуму.

У. Т.: ЗМІ тиражували вашу заяву про бажання заснувати власну премію для дитячих письменників на кошти від Шевченківської, яку ви отримали торік. Чи не передумали? Що конкретно здійснено на нинішньому етапі?

– Ні, не передумав. Для мене це вирішено раз і назавжди. Хоча мороки значно побільшало. Чомусь усі, в кого я питав поради, пропонували чинити так, як мій гарний друг і наставник у цьому питанні Григорій Гусейнов: давати премію власного імені тим, кого він вважає найбільш гідним. Але в моєму віці… Ну, гаразд, іще два-три роки я попрацюю в «ручному» режимі, а що буде далі, коли мене не стане? Ось тут і починаються всілякі кляті запитання. Раніше я був переконаний, що достатньо певну суму поставити на вічний депозит – і все буде гаразд. Проте насправді все навпаки. Виявляється, відсоток на тривалий термін чи не вдвічі нижчий за короткотерміновий. Тож найдоцільніший вихід – щороку переоформлювати угоду з банком.

У. Т.: Як живеться україномовному письменнику в Одесі – місті, яке одним із перших прийняло статус російської мови як регіональної?

– Нормально. Є чимале коло людей, із якими можна спілкуватися своєю мовою. Я відвідую українську церкву Київського патріархату, що за кілька кварталів від мого житла. Є змо­­га посидіти в книгарні-кав’ярні Українського дому з філіжанкою доброї кави в одній руці й книжковою новинкою – в другій. На жаль, у 1980–1990-х роках на чудові землі Півдня України й насамперед в Одесу сунули десятки тисяч відставних замполітів, кагебістів, вертухаїв і сексотів, які після виходу на пенсію мали право селитися де захочуть. Нині близько третини населення міста складається з них та їхніх сімей. А що патологічна ненависть до всього українського була їхньою професійною звичкою, то й маємо те, що є. Самими революційними перетвореннями не обійтися, потрібні час і терпіння. А ще має бути усвідомлення, що все українське не тільки найрідніше, а й найкраще. Зокрема, й мова.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено