Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 березня, 2013   ▪   Антон Санченко   ▪   Версія для друку

Троє IT-гуру і драматург

Загадка: що є спільного в чотирьох книжок нон-фікшн про двох дисидентів, трьох президентів, трьох айтішників і драматурга? Причому весь цей натовп представлено лише чотирма персонами, правдивими героями сучасності: Вацлавом Гавелом, Стівом Джобсом, Джуліаном Ассанжем і Марком Цукерберґом.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого, 2013
Троє IT-гуру і драматург

Насамперед усі згадані видання об’єднує те, що написані вони журналістами (навіть у випадку Ассанжа, який творив автобіографію, сидячи в англійській в’язниці). До того ж професіональними. Тож усі книжки не схожі ані на агіографію (житія святих), ані на бестіарій (оповіді про тварин), як це часто буває з вітчизняними виданнями такого жанру. До речі, в нашому книжковому просторі переважають біографії політиків, що і спричинює цю особливість. Натомість усі запропоновані тексти просто зображають життя людей, які змінили світ. Бо навіть книжка чеського медійника Даніела Кайзера «Дисидент Вацлав Гавел» уривається на моменті обрання героя президентом Чехословаччини.

Син буржуя

Даніел Кайзер почав збирати досьє на Гавела від самих витоків – родоводу свого героя, батько й дядько котрого були чеськими буржуями часів, як у них кажуть, Першої республіки. Причому дуже вдало один одного доповнювали: дядько володів першою в Чехії кіностудією, а батько був власником розважального комплексу Lucerna, в якому діяв і кінотеатр, тож брати можуть слугувати прикладом вертикально інтегрованої компанії поряд із Apple Джобса, дарма що на півстоліття раніше…

Цікаво, що навіть німці, які під час окупації планували знімати в «чеському Голлівуді» свої пропагандистські фільми, не відібрали кінофабрики повністю, а лише примусово випустили додаткові акції і тут-таки їх скупили. Гавел-дядько втратив одноосібний контроль над своєю студією, але залишався міноритарним співвласником і навіть спромігся за окупації зробити ще три чеські стрічки. Комуністична націоналізація виявилася послідовнішою, без реверансів законності. Після одержавлення комплексу Lucerna всі його працівники підписали листа з проханням залишити Гавела-батька на посаді директора, втім, безуспішно.

Сам Вацлав, як син буржуя, навіть не міг відтоді закінчити звичайну школу – тільки вечірню, після денної праці на виробництві. Так само невдачі зазнавали всі його спроби (аж п’ять!) вступити до університету, щоб вивчати літературу на філософському факультеті (в них чомусь так). Драматургом став під час служби в інженерних військах ЧССР, де як єдиний вид самодіяльності дозволено було армійські драмгуртки. Доти писав вірші, вважав себе поетом.

Тож біограф Гавела приділяє багато уваги його творчому зростанню, пов’язаним зі сценою історіям тощо, ретельно вказуючи у примітках, із розмови з ким саме довідався черговий театральний анекдот про майбутнього президента. Ну і таке інше. Зайве переказувати всю книжку. Хоча варто відзначити бажання автора зрозуміти всі двозначні ситуації, в яких опинявся його герой, надаючи слово різним мовцям, а не обмежитися кількома інтерв’ю з Гавелом уже за часів його президентства. Текст вимагав від перекладачки Тетяни Окіпної, окрім усього іншого, вміння розібратися у складних стосунках кількох сотень чеських культурних діячів повоєнного періоду й подати щодо кожного інформацію, котра, якби її було зведено докупи наприкінці видання, могла б стати для українського читача словничком богемістики, хоч і в підвалі сторінок справляє непересічне враження.

Яблучний сік

Наступний томик присвячено революції вже іншій, але таки справжній – інформаційній. Книжка Адама Лашинськи «Apple зсередини» – біографія начебто не людини, а фірми. Та з огляду на те, що багатотисячну транснаціональну компанію будовали під одну персону, її можна трактувати і як службову характеристику Стіва Джобса. Автор писав статті на ІТ-тематику для впливового американського часопису Fortune, одного з небагатьох, кому неговіркий комп’ютерний геній давав інтерв’ю, що й забезпечило журналістові «доступ до тіла», бо, як зазначає Лашинськи, у цій найдивовижнішій і найпотаємнішій американській компанії, яка існує всупереч усім прийнятим корпоративним практикам, PR-відділ також створено не для того, щоб докучати ЗМІ прес-релізами, а для того, щоб приховувати від них інформацію до потрібного часу. Тож значно більше дослідженням Лашинськи сприяло те, що він довгий час був колумністом у самій Кремнієвій долині, в газеті San Jose Mercury News, тобто в самому епіцентрі подій.

У схибнутій на секретності компанії журналістові іноді доводиться вдаватися до заходів промислового шпигунства. Вражає кількість опитаних ним «яблучників», які звільнилися, і це дає читачам уявлення про внутрішні процедури та особливості ведення бізнесу в Apple. Книжка повна прикладів того, як підприємство наче навмисно порушує всі заповіді бізнес-шкіл, однак стараннями Джобса та команди стає найдорожчою компанією в світі. Логічним бачиться запитання: то, може, тоді всі інші роблять неправильно? І ще одне: чи вдасться комусь це повторити?

Уважний читач, мабуть, і сам помітить, що історії у фірм бувають такими самими захопливими, як у людей. Може, цьому сприяє і майстерність перекладача Олександра Красюка, який набив руку на трилерах Стівена Кінґа.

А ось цього жанру, історії бізнесів, у сучасній українській літературі таки точно бракує, тоді як в Америці історії Disney, Ford та інших уже не одне десятиліття викладають в університетах. Лашинськи пояснює небезпеки зростання підприємства саме на цих загальновідомих американцям зразках та на прикладах інших технологічних монстрів Кремнієвої долини, на кшталт Cisco й Google. Отож, хоч у книжці все обертається довкола Стіва Джобса, читач має змогу чи не вперше довідатися про його соратників, які досі залишалися в тіні, й навіть зробити припущення стосовно перспектив Apple по смерті її засновника. І взагалі, визначитися, чи мріяв би він сам не просто захоплюватися продуктами компанії, що мають репутацію досконалих, а тяжко працювати в ній над створенням цієї досконалості.

Криптопанки-антиглобалісти

У долі героя наступної книжки («Джуліан Ассанж: Неавторизована автобіографія») вирішальну роль відіграв придбаний колись для австралійського хлопчака давній Джобсів винахід, ПК. Але спершу про дивний жанр, який фігурує в підназві. Джуліан Ассанж створив життєпис власноруч, перебуваючи в англійській в’язниці та під квартирним арештом, звільнений під заставу в очікуванні суду, й уклав угоду з видавництвом щодо публікації, але після літературного редагування манускрипту відмовився перечитувати й узгоджувати його, що й спричинилося до появи «жанру». Втім, оскільки домовленості не розірвали, видавництво опублікувало мемуари саме в такому, «неавторизованому» вигляді.

Але щодо небезпек купівлі батьками комп’ютера для підлітка. В ті часи продавали «голе залізо», без установлених програм, щó небияк сприяло технічній грамотності юних австралійців. Ассанж мусив опановаувати науку програмування від самих азів, а також зламував легальні релізи ПЗ, бо сім’я була небагата. Ще до появи інтернету неповнолітні хулігани із Зеленого континенту пересилали один одному поштою диски з «крякнутими» програмами й дуже раділи, що навчилися повторно використовувати поштові марки. Вперше Ассанж попався (і був засуджений) за проникнення в комп’ютер канадської телефонної компанії у складі групи кількох так званих криптопанків. І, як потім писав, йому приємно було згодом побачити, що той телефонний оператор став користуватися програмою шифрування даних, розробленою ним саме за результатами проникнення в мережу із Країни Кленового Листка.

Саме шифрування даних про відправника документів, своєрідна програма захисту свідків, якої не міг би за бажання зламати й сам Ассанж, через десятиліття вирізнила WikiLeaks серед решти сайтів для «зливу» компромату і спричинила скандал навколо американської в’язниці в Гуантанамо, практики викрадання людей поліцією Кенії, ба навіть референдум щодо банківського краху в Ісландії. Справжній антиглобалістський андерграунд, до речі, несподівано поєднує героя цієї книжки із драматургом Вацлавом Гавелом, який у часи заборон на свої п’єси ставив їх у підпіллі в заводських клубах з аматорськими театральними трупами, а відтак непомітно втягнувся в субкультуру чеських неформальних рок-гуртів та заборонених концертів їхнього визнаного лідера – Plastic People of the Universe. Книжку про багатостраждального криптоавстралійця переклала Вікторія Наріжна. Перед нею стояв певний виклик у вигляді значної кількості неологізмів інформаційної доби, аж до хакерського сленгу, з яким пані перекладач упевнено дала собі раду.

Соціальна мережа

Книжка Дейвіда Кіркпатріка «Ефект Facebook» присвячена ще одному героєві сучасності, ще одному втікачеві з другого курсу вишу, цього разу – з Гарварда (хоч як це дивно, але університет, та ще й фізико-математичний факультет, закінчив тільки Ассанж), наймолодшому з усієї імпровізованої компанії – Маркові Цукерберґу. Втім, він, здається, найменше вимагає представлення, бо має вже понад 1 млрд «френдів» у світі й принаймні 2 млн з них – в Україні. Та й фільм «Соціальна мережа» Девіда Фінчера багато хто бачив.

Але книжка Кіркпатріка відрізняється від кінокартини саме тим, що це гарна журналістська робота з обов’язковими примітками (від кого з персонажів Кремнієвої долини він дістав інформацію), аналізом сайтів – попередників Facebook, і того, чому зорі зійшлися саме так, що цей студентський сайт Гарвардського кампусу став найпопулярнішим у світі.

Звісно, історія створення сайта чотирма сусідами по університетському гуртожитку майже відтворює стрічку Фінчера, але Кіркпатрік обходиться без зайвої драматизації, чого вимагає кінематограф. А праця програміста – дуже некіногенічна. Першими днями в Пало-Альто, вже в Каліфорнії, уся компанія гарвардських студентів працювала по 8 год щодоби, сидячи з ноутбуками за одним тенісним столом, причому розмовляти між собою вголос було заборонено – усе через месенджер AOL.

Тим часом у віртуальній реальності, по інший бік екрана, відбувалися справжні драми. Так, здавалось би, корисне нововведення – стрічку новин, без котрої зараз важко уявити Facebook, – 10% його користувачів сприйняли як посягання на їхню приватність, і впродовж однієї доби утворилася протестна група зі 100 тис. учасників за скасування цього «покращення», що, на думку Цукерберґа... лише підтвердило її високу ефективність.

Відкритість, прозорість, подібна до тієї, яка панує в гарвардському кампусі, – одне з базових понять у міркуваннях творця Facebook. Він вірить, що відкритість здатна змінити світ. Справді, звичай виступати під власним ім’ям, як було заведено в Гарварді, а не під викобелистими ніками, здатними довести спілкування в мережі до параноїдального, відрізняють Цукерберґа від криптопанка Ассанжа, якому, втім, за псевдо відсидітися таки не вдалося, тож перший із них, схоже, мислить правильно. І цим він, до речі, нагадує молодого Гавела, який настільки нехтував законами конспірації, що чеські дисиденти воліли не говорити при ньому детально про свої канали передавання до західних газет його ж таки статей. Але зараз їм було б достатньо лишень переслати файл за допомогою того ж таки Facebook, без жодного нелегального скрадання через чесько-австрійський кордон, і в цьому є значна особиста заслуга кожного зі загаданих у нашому огляді айтішників.

Можливо, книжка Кіркпатріка – найкомпліментарніша з розглянутих, настільки казкову історію злету вона описує. Але це можна розцінити як аванс юнакові, який уже у 26 років спромігся змінити світ. І, мабуть, невипадково хлопці з Гарварда перебралися саме до Пало-Альто в Кремнієвій долині, де довгі роки мешкав Стів Джобс. Марк Цукерберґ вигулькнув у цьому масиві текстів іще в сюжеті про його компанію. В останні роки життя творець Apple любив прогулюватися з ним вулицями каліфорнійського містечка, розмовляючи про щось своє, ІТ-гурівське. Показово, що й перекладена ця книжка була Олександром Стукалом без відриву від Facebook.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено