Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 лютого, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Королева жахів. Гелен Міррен про ексцентричність Альфреда Гічкока та роль його дружини у створенні фільмів

Упродовж п’яти десятків років кар’єра Гелен Міррен, лауреатки премії «Оскар», була насиченою та різноманітною, і зупинятись актриса, вочевидь, не збирається. Сценічний дебют британки відбувся 1960-го, після чого вона виступала в лондонському Вест-Енді й на Бродвеї, а також постійно діставала в повнометражних фільмах ролі, що приносили успіх.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (276)
від 21 лютого, 2013
Королева жахів. Гелен Міррен про ексцентричність Альфреда Гічкока та роль його дружини у створенні фільмів

У стрічці «Гічкок» Гелен зіграла дружину «короля жахів» Альму Ревілл, яка була головною партнеркою режисера у створенні класики світового кіно, зокрема революційної стрічки «Психо».

У. Т.: Як ви спершу зреагували на пропозицію взяти участь у фільмі «Гічкок»?

– Я була зацікавлена, але не зовсім упевнена, що у сценарію є майбутнє, через брак фінансування. Під рукою опиняється чимало текстів, одначе ніколи немає гарантії, що фільм вийде на екрани. Хтось каже: «Ми над ним працюємо, чи можна запропонувати вашій увазі наступну чернеткову версію?» Відповідаєш: «Так, будь ласка». Тож я мала на руках трохи таких «шкіців», це тягнулося, мабуть, кілька років. А тоді режисер Саша Джервасі взявся за справу, я зустрілася з ним, і він сказав: «Хочу почути вашу думку щодо сценарію». Я щось пробубоніла про якісь деталі. Через кілька місяців він повернувся з дивовижною літературною основою, яку вдосконалив, доопрацював, узяв усі наявні у фільмі елементи, об’єднав їх так, щоб сценарій бачився цілісним, без прогалин і мав сенс.

У. Т.: Наскільки Альма Ревілл впливала на творчість свого чоловіка Альфреда Гічкока

– Вона писала, редагувала, коригувала сценарії. Не просто казала йому: «Ні, Альфреде, так не годиться», – Альма була активною учасницею робочого процесу. Йшлося не про те, щоб якось применшити авторство кіномитця, але й сам він, і чимало інших казали: «Гічкокові фільми було творено в чотири руки, дві з яких – Альмині». Дружину «короля жахів» влаштовувала ця непублічність. Гадаю, вона сприймала це як партнерство і усвідомлювала свою роль у ньому. Я читала книжку її дочки («Альма Гічкок: Жінка за чоловіком»), яка була головним джерелом для моєї роботи над персонажем. Дочка написала твір про свою матір, а не про батька, хоч і обожнювала його – це була маленька сім’я, члени якої почувалися дуже близькими, щирими, така собі кумедно-провінційна родина. Тобто Патрісія Гічкок О’Коннелл хотіла віддати належне жінці, яка на це заслуговувала.

У. Т.: Чи трапляється в роботі над утіленням реального героя момент, коли відчуваєш: ось воно, те, що треба…?

– У деяких ролях – так. Зовні я дуже не подібна до Альми. Вона була стрункою, тендітною пташечкою. Справді мініатюрною жінкою. Фізичної схожості я ніяк не могла досягнути, адже порівняно з нею завелика. До того ж збереглося дуже мало відеозаписів із нею. Тож я не зациклювалася на цьому, якщо чесно. Я хотіла хіба що втілити той авторитет, який вона мала, і, звісно ж, її особистість…

У. Т.: На екрані у вас вийшла дуже близька й мила пара. Ви багато імпровізували з Ентоні Гопкінсом?

– У нас був дуже чіткий, гарний сценарій. Для такої доброї роботи імпровізація була не потрібна. Ми вже давно мали зіграти разом із Гопкінсом, адже є артистами одного періоду. Я завжди відчувала, що ми добре вписалися б у п’єсі чи фільмі, й нарешті в мене з’явилась можливість із ним попрацювати. Ентоні справді великий актор. Мені завжди трохи лячно зніматися з такими зірками. Але вони звичайні люди: коли трудишся з кимось, звикаєш до нього і згодом розслабляєшся.

У. Т.: Для режисера Саші Джервасі фільм був першим біографічним. Це якось позначилося на зйомках?

– Він мав досвід у документалістиці, а ще був задіяний у досить значущих проектах голлівудського масштабу як сценарист. Але його підхід не зводився до «я все знаю», йшлося радше про «знаю, що вчуся». Це куди правильніше, ніж компенсувати брак досвіду, вдаючи виняткову досвідченість. Саша цілком усвідомлював свій рівень як постановника. Він не був занепокоєним, не мучився, а просто насолоджувався процесом. Такий підхід виробити нелегко. Праця над фільмом дуже тяжка. Режисери стикаються з такою кількістю проблем – брак часу, грошей, погода й місце для зйомок, актори тощо. Я дивуюся, коли взагалі вдається зробити якусь стрічку.

У. Т.: Чи пам’ятаєте, як уперше побачили стрічку «Психо»?

– Ні, але я пригадую, якось прийшов додому мій тато і сказав: «Я щойно подивився найстрашніший у своєму житті фільм». Він описав сцену, в якій герой спускається сходами, блимає світло. Гічкок умів шокувати. Був трохи схибнутим. Його ставлення до деяких речей і досі трохи вражає, – мабуть, через певну дивакуватість, ексцентричність, через те, що він був абсолютним британцем. А також через чорні барви його кінокартин. Я теж думаю, що роботи Гіча досі збивають із пантелику, усе в них трохи перенапружене, ледь-ледь несправжнє. Але ж він не є неореалістом, чи не так? Просто його фільми загострюють відчуття неспокою.

У. Т.: Ваша кар’єра тривала й успішна. Яку найкращу пораду вам довелось почути?

– Артист і продюсер Боб Белабан дав мені дивовижну настанову щодо акторської майстерності. Якось багато років тому в США я знімалась із ним у фільмі «2010» (вийшов на екрани 1984 року). Спостерігала за різними американськими виконавцями ролей, котрі здавалися мені такими чудовими, такими природними, що я не могла збагнути, як їм це вдається. Але Боб сказав: «Граючи у фільмі, треба розслабитись. Так, ніби стріляєш із лука: щойно стріла вилетіла, її вже не повернеш, і вона влучить туди, куди повинна. Тож просто роби що маєш робити в конкретний момент, а затим просто розслабся. Ніколи не повторюй помилок артистів, які працюють над сценою, а потім повертаються додому й картають себе за те, що зробили щось не так». Відтоді я намагалася дотримуватися цього напучування. Тобто розслабляюсь, коли стріла вилетіла.

Британський кінокритик Єн Сміт аналізує феномен Альфреда Гічкока й жанр горору: 

Альфред Гічкок на тлі Голлівуду вирізняється тим, що був успішним понад 50 років. Він чи не перший із кінорежисерів зрозумів природу страху і зміг висловити її в своїх картинах. Гічкок виріс в умовах наляканості владою, зокрема поліцією, через те, що його батько не вельми коректно з ним поводився у психологічному плані. Оці страхи й усвідомлення власної фізичної непривабливості, оскільки режисер не був вельми красивою дитиною, змусили його усвідомити, чого власне бояться люди, зокрема в суспільстві. Думаю, він подивився на власний досвід і зрозумів, що те, чого він остерігається, має універсальний характер. Як на мене, важливо також не пропустити оригінального моменту в усіх роботах кіномитця: його зброєю було нагнітання непевності. До того ж у 1940–1950-му Гічкокові не було потреби, як сучасним постановникам, знімати паралельно дві-три картини. Щороку він створював один екранний твір, але доводив його до довершеності. Щодо жанрового визначення його доробку: коли стрічка «Психо» вийшла у прокат, її називали саме фільмом жахів. Сьогодні, як на мене, цю роботу можна зарахувати до жанру психологічного трилера. Та все одно вона містить елементи горору. Йдеться про шок, різкі й неприємні звукові ефекти, кров у кадрі. Дещо таке, що можна спостерігати в «Мовчанні ягнят», яке водночас є і фільмом жахів, і психологічним трилером. Від Гічкока там узято ідею підозри, хронічної непевності, розсування меж так широко, як тільки можна. Коли головна героїня заходить у підвал, у глядача виникає бажання крикнути, аби вона цього не робила. Чого в Гічкока немає, то це всіляких монстрів, Дракули чи Франкенштейна. Для мене найстрашнішими фільмами жахів є ті, які спираються на досвід щоденного життя і його реалії. Серійний убивця з «Незнайомців у потязі» Гічкока, або привиди померлих – оце справді страшні речі. Загалом горор безсмертний, як і будь-який інший жанр. Його зразки не померли, адже сьогодні маємо безліч стрічок і телепрограм про вампірів, зомбі тощо. Змінилося лише те, що ми дістали так званий «безпечний горор», зокрема «Сутінки». Одним зі способів модернізації цього жанру є зміна його меседжів. Сучасні фільми жахів мають говорити про соціальні проблеми. Як на мене, можна передбачити, що джерелом постання горор-фільмів у найближчому майбутньому стане тема релігійного екстремізму.

інтерв’ю надано 20th Century fox film corp


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено