Культура

  ▪   Тиждень

Поезії вистачить на всіх

Торік з’явилося понад чотири десятки помітних українських поетичних книжок. Вельми добре число.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (275)
від 14 лютого, 2013

Виходить, що кожні 10 днів ми мали нову непогану збірку. І справді, не лише в Києві, а й на поетичних фестивалях Львова, Харкова та Чернівців, у Книгарнях «Є» Вінниці, Івано-Франківська, Тернополя поетичні презентації вже стали звичним явищем. Поети читають на відео в мережі, декламують у кав’ярнях із музичним супроводом, врешті, видають книжки. Але що з цього моря метафоричних, римованих чи верлібрових текстів варто взяти до рук найперше? Пропонуємо звернути увагу на п’ять поетичних книжок 2012 року, які певною мірою відображають уявлення про поезію різних поколінь читачів.

Для найстаршої частини поціновувачів подією, безперечно, стала поява «300 поезій» Ліни Костенко, де зібрано найкраще з її класицистично строгого за формою, ясного в думці й ліричного в наповненні доробку. У серії, яку відкриває ця книжка, видано також поезії Миколи Вінграновського, Тараса Мельничука та Віктора Неборака, проте добірка найвідомішої української поетеси, звісно ж, обійде їх за популярністю.

Покоління, молодість якого припала на 1980-ті, якому довелося вибиратися з прірви всуціль непоетичного пізнього застою, теж не залишаться наодинці з прозою життя. Ці порятовані після кораблетрощі й загартовані будуванням самих себе та перетворенням світу навколо знайдуть цілком співзвучні своїм відчуттям ноти у розважній та розважливій ліриці Олега Лишеги. Його збірка «Великий міст» яскрава образами та глибока філософськими прозріннями.

Агресивні бунтарі 1990-х, чий запал уже підупав, почерпнуть натхнення в гірко-пародійній збірці «Вогнепальні й ножові» свого поетичного лідера Сергія Жадана. Різдво, таємна вечеря, інші епізоди сакральної історії постають у ній гротескно перелицьованими на кримінальний кшталт і жаргон, припасованими до сучасних реалій, як їх видно з окраїнних меж і лож суспільства.

Стали дорослими вже й ті, хто прийшов у поезію після 2000-х, у новому сторіччі. Це покоління, що спокійно і навіть буденно ставиться до колись дивовижних речей, як-от музеї та кав’ярні європейських міст, світова мережа чи віртуальне спілкування. Саме про такі мандри чарівно видана поетична збірка Олени Гусейнової «Відкритий райдер».

Певною мірою продовжує мандрівну тему в своїй збірці «Дзеркальний куб» Лесь Белей, який належить до наймолодших, проте вже цілком видимих на горизонтах національної поезії. Як це й має бути, коли тобі 20 і трохи, тут багато експерименту і парадоксу, хоча вони й не шокують і не мають наміру дратувати. Метафорика книжки дивовижна і досконала.