Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 січня, 2013   ▪   Спілкувалася: Славка Куцай   ▪   Версія для друку

Мирослав Дочинець: «Українського читача неможливо обдурити»

Дехто з тих, хто мав справу з бестселерами Мирослава Дочинця, уявляв їхнього автора схожим на Вічника з його однойменного твору-заповіту. Але письменник на позір мало чим нагадує 104-річного карпатського старця, настанови якого так полюбилися українському читачеві.
Мирослав Дочинець: «Українського читача неможливо обдурити»

За плечима в нього трохи більше ніж півстоліття. І він переконаний, що до героїв власних книг ще не доріс. До своєї популярності, підтвердженої тисячними накладами, скромний літератор із Мукачевого ставиться спокійно. А от присвоєне йому звання «українського Коельйо» його якщо не засмучує, то аж ніяк не тішить.

Тиждень.ua: Чому не любите, коли вас порівнюють із «бразильським феноменом»?

– Я спеціально спробував вивчити його. Коельйо знайшов ту тональність, яку прийняли в країнах посттоталітарних. Респектабельний і самодостатній європеєць його книжок не читає. Ця література розрахована на тих, кого духовно, культурно і релігійно обмежували. Це – штука, як казав Василь Стефаник, певний прийом. А в мене – духовне заглиблення на основі образів, укорінених у карпатику, живу народну етику. Цього немає в Коельйо. В нього натомість є синтетика. Те, що він створив, – це такий мудро приготований ужитковий коктейль, елегантно і довірливо влитий в приємну форму.

Читайте також: Український Коельйо: Мирослав Дочинець зумів угадати запити типового читача

Тиждень.ua: Можливо, успіх ваших насичених порадами книжок підтверджує слова соціопсихолога Олега Покальчука про те, що українці – нація інфантильних мрійників?

– Всі люди такі. Мені здається, що в час розхристаних авторитетів та розхитаних цінностей вони дедалі частіше шукають у книжках духовного скріплювання. Я ніколи не скиглю, що українці не читають. Це все дурниці. Український читач дуже проникливий, розумний. Його не можна обдурити. Бо в нашій країні справжній читач, як правило, бідний читач. Він дуже ощадливо придбаває книжки. Він купує лише те, що справді потрібно його душі та мозку. Кажете, українці – мрійники? А ви знаєте, що слово «мрія» у нашій мові з’явилось лише у ІІ половині ХІХ століття завдяки Михайлові Старицькому (вперше це слово було вжите у вірші, присвяченому Олені Пчілці. – Ред.).

Тиждень.ua: У ваших творах також можна побачити чимало слів, які, наприклад, Word не розпізнає. Звідки вони? Вигадали чи вирішили нагадати те, чого вже ніхто не памятає?

– Кому, як не письменникові вигадувати? Наприклад, слова «криничар» у нас немає. Зате є в балканських слов’ян. Ще дуже часто вживаю призабуту українську лексику, що вийшла із широкого вжитку. Замінив би слово «натхнення» на «надихнення», бо хіба ж воно тхне? Мова для мене є одним із головних героїв книжок. Вона надає образам іншого забарвлення, звучання та смаку, робить їх більш переконливими.

Тиждень.ua: Ви уявляєте собі того, для кого пишете?

– Ні. Це було би мордування, якби ще й думав, як хтось сприйме те, що я пишу, чи воно його часом не образить. Я й без того пишу доволі повільно. Але роблю це для себе, виключно для себе. Коли не знаю, як писати, просто лягаю в траву – і вона починає мені нашіптувати. Я єдиний редактор, який читає твір, перш ніж він вийде друком. Як казав Іван Бунін: «Будьте вільні у творчості – і вам легше дихатиметься». Але слід усвідомлювати відповідальність: якщо ти чесний перед собою, чесний у роботі зі словом, тобі помагає Творець. Я не проповідник, як дехто каже. Я просто в якомусь сенсі людина схими. Мене цікавить передовсім історія душі, яка служить. Мої твори – це зазвичай особистий пошук, моя спроба самовдосконалення і самовідкриття. Колись мені хтось сказав: хочеш написати добру книжку, пиши про те, чого не знаєш. Це – свіжість погляду, яка робить твір неповторним. У моєму «Криничарі» йдеться, зокрема, про художників-іконописців. Я, озброївшись давнім рукописом, самотужки досліджував, як змішувати фарби, як створювати різні лаки.

Тиждень.ua: Одна з тем «Криничара» – гроші. Ви прихильник класичного романтизму. Хіба не романтики запевняють, що гроші – це не головне?

– Гроші – це енергія. Україна наразі більше потребує такого героя, як у «Криничарі», ніж рафінованого гуру з «Вічника». Криничар змінює дійсність, людей, адже Бог поклав на нього печать, що до нього гроші йдуть. Вони люблять бути у людей, які вміють дати їм повітря, вміють дати себе розкрити. І всі герої, всі наукові відкриття, мистецтво, хоч би що там було, все це якоюсь мірою запліднене грошима. Гроші – символ. В національній ідеї має бути потужна економічна складова. Якщо у нас учитель отримуватиме пристойну зарплату, то й знання рідної мови вдихатиме у своїх учнів. Любити Україну грошима – це буде найкращий аргумент поборників національної ідеї. Так, гроші не головне, але дуже часто вони йдуть попереду головного.

Тиждень.ua: Наскільки ваші персонажі реальні?

– Документальні хроніки нецікаві. Мені постійно здається, що люди хочуть від мене почути: «Так! Я все написав, як було!» Ніби хочуть правди факту.

Я був журналістом, але вирвав із себе газетярство, як бур’ян. Це тривалий процес. І болючий. Але це мені зробило неабияку послугу. Журналіст описує, констатує. Письменник зображає і зосереджується на запитаннях, як і чому. Або взагалі не відповідає і не запитує. Йому не обов’язково давати прямих відповідей. Можна говорити притчами, як Ісус. І кожен сприйматиме це залежно від того, яка в нього підготовка душі. Ти нічого не накидаєш читачеві, даєш йому свободу вибору. Художній образ впливає на душу, а це – дуже інтимні речі. Хтось сказав, що хороша книжка – це коли не так ти її читаєш, як вона тебе. Людям не потрібна істина, вони її бояться. Тільки-но ми наближаємося до таємниці, Бог міняє ключ від замка.

Тиждень.ua: Але не кожному читачеві потрібна ця свобода. Що взагалі необхідно українцям? Нова революція? 

– Революція не характерна для українців. Вони учасники тихого протесту. Ми протестуємо століттями. Це постійна опозиція до режиму, до влади, тому що вона ніколи не була нашою – українською. Ми завжди загублені й розгублені, пристосовуємось до якихось лідерів та їхнього ладу. Історія працювала не на нас. Свою незалежність ми здобули надто легко. Коли повітря чисте, ти на те не зважаєш. Так само і зі свободою.

Тиждень.ua: Яку роль нині відіграє церква? 

– Після розпаду СРСР Україна побудувала дуже багато церков. Церкви є, а Бога там мало.

Тиждень.ua: Герої ваших творів чимало мудрості здобули на чужині. Ви полюбляєте подорожувати?

– Не надто. Подорожі розчаровують. Мене розчарував Париж, Відень, Будапешт, Єрусалим. Моя уява чекала від них більше. Моя творчість – це не література вітру, а дому. В мене така філософія життя: там, де ти народився, ти потрібен найбільше. Хоч би куди ти пішов, принесеш із собою лише те, що маєш.

Біографічна нота:

Мирослав Дочинець 

Письменник, журналіст. Народився 3 вересня 1959 року в місті Хусті в сім’ї вчителів. 1982 року закінчив факультет журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка і розпочав професійну діяльність у газеті «Молодь Закарпаття». У 1990-му заснував газету «Новини Мукачева», в 1998-му – видавництво «Карпатська вежа». Книжки автора: «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Мункачі з Мукачева» (1995), «Роса на фігових листках» (1995), «Він і вона» (1996), «Дами і Адами» (2002), «Гра в ляльки» (2003), «Куфрик з фіглями» (2003), «Хліб і шоколад» (2009), «Многії літа. Благії літа» (2010), «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2011), «Руки і душа» (2011), «Криничар» (2012), «Курси крою і життя» (2012).


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
  • Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
    20 лютого, Юлія Кропив’янська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено