Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 лютого, 2013   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Спадкове покликання. Британська письменниця про відповідальність письменників за імідж країни та західні стереотипи в ставленні до українців

Творчість Анни Шевченко, британської письменниці українського походження, західні літературні критики визначають по-різному. Її роман «Спадок» про змагання різних держав за спадщину гетьмана Полуботка французи вважають детективом, британці – родинною сагою, німці – політичним трилером, американці – шпигунською історією
Матеріал друкованого видання
№ 3 (271)
від 17 січня, 2013
Спадкове покликання. Британська письменниця про відповідальність письменників за імідж країни та західні стереотипи в ставленні до українців

Сама ж Анна каже, що писала про Україну, про століття поневірянь та боротьби за власну ідентичність.

У. Т.: Пані Анно, чи багато в Британії письменників, які пишуть на українські теми?

– Виходять переважно публіцистичні твори на політичні теми, публікується чимало досліджень про геополітичний вибір України. Проте це не романи. Англійською вийшла цікава книжка «Одеські наречені» Джанет Скеслейн Чарльз, авторки з Нової Зеландії. Вона дуже добре відобразила той час, події, що відбувалися в Одесі між перебудовою та незалежністю. Надзвичайно цікавий погляд іноземки на наші реалії. Крім неї англійською про сучасну Україну вийшли романи Андрія Куркова, Марини Левицької, моя книжка і, мабуть, усе, наскільки я знаю. 

У. Т.: «Спадок» – ваш перший роман?

– Так, а загалом найпершою моє книжкою був короткий довідник по Україні, але з погляду українського менталітету. То був 2005 рік. Я погодилася, бо в такий спосіб Україна потрапляла в серію книжок про різні країни світу. Потім, зовсім випадково, моя бабуся дала мені почитати щоденники діда – історика та дисидента. Читати було дуже боляче, і бабуся порадила: «Хочеш залишити якусь пам’ять про діда – напиши історію про всі ці справи. Нехай тепер то буде роман». Я тоді була вагітна. Ходила, чекала дитину і «виношувала» роман. Проте загалом робота над «Спадком» тривала 12 років.

У. Т.: Розкажіть про долю вашого діда Федора Шевченка.

– Сумна доля! Доля інтелігента 1970-х років. Він був фаховим істориком, директором Інституту археології. Написав правду про Грушевського, але в той час, коли це було заборонено. Робив дослідження про українських козаків, редагував «Радянську енциклопедію»... Був дуже різнобічною, талановитою людиною, його знали у світі. І це не сподобалося. Пішли анонімки, його скрізь зняли. То був 1972 рік. Тоді ж заарештували Івана Дзюбу, почалися гоніння на Дмитра Павличка. Найприкріше те, що дід стільки міг сказати, але не сказав. Це й був мій основний поштовх, щоб написати роман, доробити розпочате. Уже після перебудови його запросили до Академії наук розповісти про Грушевського. Народу зібралося стільки, що аж у дверях стояли. І він побоявся сказати правду. Його настільки зламала ця система, що не зміг. То стало моїм найбільшим болем. Мої дід і бабуся – персонажі «Спадку». Книжка вийшла з присвятою їхній пам’яті.

У. Т.: Ви зараховуєте себе до серйозних чи масових письменників? І чи погоджуєтеся в принципі розподіляти прозу на масову та інтелектуальну?

– Не вважаю себе письменницею. Я людина, яка розповідає історії. Для мене все відбувається, ніби у фільмі. Через різні історії з України хочу донести її історію до масового читача. Не те щоб я не поважала глибоку інтелектуальну прозу, просто не певна, що можу це зробити. До речі, на написання книжок мене надихнула шестирічна сусідська дівчинка. Я завозила її до школи разом із моєю донькою, і вона мені щодня давала три слова, за якими я мусила скласти оповідання. Часу було 20 хвилин, які забирала дорога до школи. Вона мене весь час редагувала. І лише через півроку сказала: «А тепер ти можеш подумати про те, щоб справді писати книжки».

У. Т.: Але ви все ж таки не казкарка, а радше автор детективів на історичні теми...

– Основний принцип моїх книжок – пояснити, що історія вміє мститися. Коли з нею поводяться необережно, вона негативно позначається на сучасності. Наступна моя книжка про секрети Ялтинської конференції. Це документи, про які ми не знаємо. Я працювала і в британських архівах, і в США, і в Лівадії, зустрічалася з людьми... Справді, там є секрети. Та інформація, яка випливе, зокрема, завдяки моїй книжці, збентежить певне коло людей. Але не знати її ще небезпечніше.

У. Т.: Ви вважаєте оповідання історій відповідальною справою?

– Безперечно. Я її відчуваю на сто відсотків. Відповідальність шалена.

У. Т.: Українські письменники на Заході сприймаються як екзотика чи як частина європейської літератури?

– Однозначно як екзотика. І це дуже прикро. Відчуваю це на собі. Сприймається українська література як щось нове, як невідомий світ. Нещодавно робила на ВВС програму: подорож до Криму, Росії та Далекого Сходу. Мене запросили говорити про другу книжку, присвячену Ялтинській конференції, і я погодилася на участь лише для того, щоб розповісти про Україну. Була здивована, що її в проекті програми взагалі не згадували.

У. Т.: Хто з українських авторів потенційно міг би вписатися в тренди, що популярні нині в Британії?

– Марина та Сергій Дяченки. Похмура, химерна фантастика – це те, що англійцям дуже цікаво. Можуть знайти свого читача темні детективи. Згадайте всі ці популярні скандинавські романи. Добре вписується Курков – його іронію, сарказм і сюрреалізм британці люблять та чудово розуміють.

У. Т.: Наскільки ваші книжки стають місточками, провідниками або й складовими творення українського іміджу на Заході?

– Якщо казати про роман «Спадок», я думаю, що контакт спрацював. Цьому сприяла детективна фабула. Також сюжет: пошук скарбів – то вічна тема, її всі розуміють. Через цю фабулу я хотіла донести читачеві українську історію. Коли одна з британських газет написала, що «Шевченко склала блискавичний курс української історії», я відчула, що мене зрозуміли правильно. Це й було моєю метою.

У. Т.: А якими бачать українців британці? Чим відома Україна?

– Три кити: Чорнобиль, Андрій Шевченко та шахти. Це прикро, але так є. Влітку здійнялася хвиля дуже негативного піару напередодні Євро-2012, преса багато пише про нескінченні українські проблеми в політиці. Але що приємно: люди добре зрозуміли, що Україна – окрема держава. Років десять тому досить часто не розрізняли, де Україна, а де Росія.

У. Т.: Отже, за вашими спостереженнями, український дискурс на європейських теренах, попри всі проблеми, рухається по висхідній?

– Я думаю, що так. Приміром, на Фестивалі європейських літератур у місті Коньяк до мене підходило багато французів, які цікавилися не лише літературою, а й Україною, її історією. Причому різними аспектами – від козацтва до Чорнобиля. Круглий стіл на історичні теми зібрав повний зал французів на 120 або й більше місць. І запитання, і коментарі були суто французькі. Освічені люди хотіли вдосконалити свою культуру.

У. Т.: Ваші книжки перекладені українською?

– Обидві художні поки що ні. Перша, «Спадок», вийшла у 12 країнах світу. Можливо, з’явиться й в Україні наступного року. Звісно, я дуже хотіла б, щоб мої книжки прийшли до українського читача.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено