Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 січня, 2013   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Жорстка арифметика. Як будуються ієрархії на ринку інтелектуальної літератури

Наприкінці року годиться підбивати літературні підсумки, надто тому, що цей час збігається з врученням основних книжкових премій, як національних, так і міжнародних.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (268)
від 20 грудня, 2012
Жорстка арифметика. Як будуються ієрархії на ринку інтелектуальної літератури

Нерідко можна почути, що саме премії допомагають читачеві здійснити певний відбір: що варте уваги, а що ні. Проте чи так це насправді та яким чином відбувається конкуренція на «високій полиці», де наклади, здавалося б, такого значення не мають?

Один у полі

Серед соціологів останніх десятиліть особливо багато про внутрішню ієрархію в культурі писав П’єр Бурдьє, про якого кажуть, що він замінив у ролі улюбленого публічного інтелектуала Франції самого Мішеля Фуко. Бурдьє вибудував цілу концепцію суспільства, згідно з якою останнє поділяється на кілька полів – ділянок діяльності. Кожна з них у разі успіху пропонує певну винагороду. Це, наприклад, політичне поле, де призом є влада, або економічне, що пропонує заможність. Якщо людина визнає винагороду цінною, вона повинна увійти в нього і діяти за правилами, які встановили інші учасники тієї ділянки.

Найцікавіше починається в полі культурної продукції. Воно, на думку Бурдьє, ділиться на дві частини: масового й обмеженого виробництва. І якщо в першому успіх вимірюють кількісні масштаби (продаж книжок, касові збори, «золотий» чи «платиновий» альбом), то в другому боротьба точиться за символічний капітал, яким автора наділяють інші гравці того самого поля, нерідко колеги. Тому успіх тут дорівнює авторитету в тусовці, порадам критика, думці комітету премії, і переходить з об’єктивної площини цифр у суб’єктивну площину оцінок. Чи не тому часто-густо ми стаємо свідками раптового «перевідкриття» непомічених свого часу авторів поля обмеженої продукції після зміни критеріїв та оцінок, тоді як масові письменники назавжди залишаються зацементовані у свій час з власним успіхом чи провалом.

Успішний інтелектуальний письменник – це той, кого такими визначила літературна громадськість, наприклад, критика

Бурдьє розробив цю теорію, досліджуючи французьку літературу кінця ХІХ століття. Здавалося б, нині ситуація мала б стати неоднозначнішою, а межі між полями – розмитішими. Проте загальні засади теорії діють і в наш час, вважає доктор Кільського університету імені Крістіана Альбрехта і співробітник Інституту новітньої німецької літератури та ЗМІ Інґо Ірзіґлер. «Успішний інтелектуальний письменник – це той, кого такими визначила літературна громадськість, наприклад, критика», – каже він і називає найважливішими індикаторами успіху відзнаки і премії. «Вони наділяють авторів символічним капіталом, який знову можуть з вигодою використати у відповідному полі». Щоправда літературні премії, попри позірну респектабельність, як культурна інституція не такі вже й стабільні. Найдавніші з них, такі як Нобелівська чи Ґонкурівська, існують із початку ХХ століття. Найпрестижніша нагорода Веймарської республіки – Премія Кляйста – не видавалася з 1933-го по 1985-й. Шекспірівська вручалася двічі в 1930-х, була відновлена 1967-го, а сім років тому остаточно зникла. Паралельно виникають і нові відзнаки, як-от Жіноча літературна премія, донедавна відома як Orange Prize, що є віддзеркаленням інституціоналізації фемінізму. Нею нагороджують лише з 1996 року. Новий важливий гравець німецького літературного поля – Deutscher Buchpreis, що з 2005-го видається в межах Франкфуртського книжкового ярмарку. Переможця визначають у результаті багатоступеневого номінування. Передусім журі погоджує лонгліст із лише 20 книжок, далі його скорочують до шести, із яких насамкінець постає один призер.

Утім, теорія Бурдьє, витворена на матеріалі сторічної давності, коли саме й з’являлися найповажніші нині нагороди й сягала вершини авторитету літературна критика, таки не в усіх аспектах адекватно описує суспільство пізнього капіталізму. Виникають гібридні форми на стику полів масової та обмеженої культурної продукції. Адже нині всі автори бажають жити зі свого ремесла, а видавництва – зароб­ляти на них гроші. «Ідея автономної «поезії» і безкорисливої майстерності, яка не прагне економічної вигоди, належать до численних самооман усередині літературного поля, – вважає доктор Ірзіґлер. – Видавництва в сегменті високої літератури часто йдуть за цією стратегією видимої безкорисливості до комерційного успіху». Крім того, в останні роки на Заході особливим складником успіху став скандал або порушення табу. «Це інструмент досягнення помітності книжки в медіатизованому суспільстві, – каже літературознавець, – саме так домоглися успіху наші новітні німецькі зірки Крістіан Крахт та Шарлотта Рохе».

Без ґрунту

Натомість в Україні, де ринок дуже маленький і функціонує в складних умовах, навіть «високочола» література перебирає критерії оцінки від масової, а інформація про рекордні наклади, про появу «бестселера» стає в пригоді для просування книжки. Однак хронічною проблемою є відсутність досліджень ринку та систематичних цифр. За словами експертів, в Україні немає незалежних інструментів вимірювання продажу. У Франції, приміром, рейтинги книжок визначає маркетингова фірма GfK. На українських же теренах навіть масова література позбавлена об’єктив­ного мірила, хоча цим могли б зайнятися і в Академії друкарства, і в інших відповідних вишах, і самі видавці.

До всього цього додається й мала кількість премій, зокрема жанрових і регіональних.

Хоча вітчизняний книжковий ринок такий малий, що дорівнює ринкам балканських чи Балтійських країн, навіть йому гостро бракує літературних відзнак. Державні, такі як Шевченківська, зі зрозумілих причин не мають великої довіри і звинувачуються в політичній або особистій зацікавленості комітетів. Громадським преміям на кшталт «Книги року ВВС» теж не завжди вдається уникнути закидів у «тусовковості». Кілька загальнорейтингових (найвідоміші – «Книжка року», «ЛітАкцент року», «Книга Форуму видавців»), літературних конкурсів (конкурс видавництва «Смоло­скип», конкурс НСПУ «Грано­слов», літпремія імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя»), дитячих («Великий їжак», «Золотий лелека»), перекладацьких премій (Премія імені Сковороди, Премія імені Кочура) й один конкурс рукописів («Коронація слова») – така бідна інфраструктура спричиняє справжній кисневий голод у літературі.

Крім браку премій істотною проблемою є слабкість інституту авторитетної літературної критики, який, імовірно, може вже й не з’явитися, зважаючи на загальносвітовий тренд до занепаду цієї інституції. Мала кількість учасників культурного поля надзвичайно утруднює незалежну оцінку діячів одне одним: усі з усіма так чи інакше знайомі, друзі або навіть родичі. Тож ситуація не індустріальна, а радше домодерна, кланова, що, зокрема, згубно позначається і на авторитеті критики. Довершує все це те, що українські видавці об’єктивно не мають коштів, а ринок не може забезпечити їх достатнім інтелектуальним ресурсом для справді нестандартних підходів до промоції книжки, створення інформаційних приводів та вмілого використанні скандалів.

Чи є панацея від «української хвороби»? Навряд чи варто пропонувати універсальні рецепти, проте головним виходом зі стагнації є банальне розширення обсягів і масштабів: продажу, накладів, авторів, премій і літературно-критичних видань. Витворити власну, а не накинуту зовні інтелектуальну ієрархію нашій країні допоможе, найімовірніше, індустріалізація культурного поля. Українцям треба більше купувати книжок, видавцям – більше видавати. Закон переходу кількості в якість у цьому випадку ще не скасований.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як живе обласний центр з новою українською назвою
    26 липня, Світлана Орел
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено