Культура

Алхімія в добу технічної відтворюваності

Новим персональним проектом художника Павла Макова стала авторська книжка «Тижневик», а оригінали графічних робіт, що прикрасили її сторінки, з 19 грудня будуть виставлені в київській «Я Галереї».
Матеріал друкованого видання
№ 50 (267)
від 13 грудня, 2012

Для Макова артбук – аж ніяк не terra incognita, за минулі 10 років він створив їх понад два десятка. Працюючи за принципами класичної графіки в добу технічної відтворюваності мистецького твору (визначення, запропоноване німецьким філософом Вальтером Беньяміном), Маков обрав радше маргінальну стратегію. Він твердить, що не зміг би повторно створити жодної зі своїх картин. «Павло Маков – художник дюрерівського складу, нехарактерного тепер. Сам його творчий підхід закладає в роботи багаторівневе прочитання і можливості внутрішньої навігації. Непідготовлений глядач насолодиться естетикою, підготовлений же піде глибше, приєднуючись до гри у ребус», – вважає теоретик мистецтва Ольга Балашова.

Павло Гудімов, засновник і куратор «Я Галереї», порівнює свого тезку із середньовічним алхіміком, який ставить досліди й виводить формули емпіричним шляхом: «Зображуване розділене на складові, класифіковане та досліджене в найменших дрібницях. Маков – представник нечисленного «ордену інтелектуалів». Вони ведуть надтонку гру, опанувати яку неможливо без ґрунтовних знань про світобудову: музику, математику, історію культури».

Книжка Павла Макова присвячена іншому представникові «ордену інтелектуалів», американському історикові культури й професорові кількох літератур Гансу Ульріху Ґумбрехту (днями він представив у Києві свою книжку «Похвала спортивній красі»). Відколи вони, два роки тому, познайомилися в Харкові, Маков не раз згадував про відчуття ідейної спорідненості з Ґумбрехтом: «Наші точки дотику – любов до процесу керування авто й спільне проживання в просторі, де невпинно зникає час». Художник розповів, що його «Тижневик» став роздумом над відсутністю часу в безмежності простору і про стосунки між найближчими в житті людьми в просторі без часу. Визнаючи себе маргіналом, Павло Маков не вірить у символічні ролі: «Митець – у прямому сенсі, не за суспільними забобонами – це не статус. І, борони Боже, не покликання, це такий спосіб перетнути життя, його простір, от і все. Не кращий, але й не гірший за будь-який інший».