Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 грудня, 2012   ▪   Версія для друку

Оживлення мистецтва

Французька анімація, разом із японською та американською, посідає місце у трійці світових лідерів, але яке саме, як правило, залишається на розсуд глядача.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (266)
від 6 грудня, 2012
Оживлення мистецтва

Якщо діснеївські мультики розраховані на масовий попит завдяки простому сюжету та детальній промальованості картинки, японське аніме – на любителів вигадливого кіно зі складними сюжетними поворотами, але спрощеністю рухів, то французький продукт вирізняється різноманітністю тематики, форми та спрямованістю на інтелектуальну аудиторію. Навіть якщо не зважати на те, що перший мультик був французького походження («Фантасмагорія», 1908 рік), у Франції анімація є радше мистецтвом, аніж бізнесом. Звісно, це твердження жодним чином не применшує ваги незалежних американських митців та їхнього гуру Білла Плімтона чи японців на кшталт Гаяо Міядзакі та Ісао Такагати. Проте в французькій анімації немає очевидного комерційного диктату, адже тамтешнє кіно фінансують різноманітні фонди плюс найпотужніша у світі кінематографічна організація СNС (Національний центр кіно й анімації).

І видаючи гроші на творення того чи іншого художнього або анімаційного фільму, СNС не вимагає від творця орієнтації на масового глядача (як це відбувається, приміром, у Німеччині). Хоча у Франції з її величезною кількістю анімаційний шкіл, вочевидь, не нехтують і фінансовою складовою. Університет комп’ютерної графіки Supinfocom є чудовим підтвердженням цього. Але вони мають не так навчити «комерційної анімації», як поєднати досягнення американської з інтелектуальним підходом (типовий приклад – фільм «Час худнути»). Здебільшого експериментами займаються в короткому метрі, проте вони присутні й у повнометражній класиці (як-от в епохальних фільмах Рене Лалу «Дика планета» та «Гандахар»). Якщо ж говорити про сучасність, не можна оминути два імені: Мішель Осело з його «Кіріку» й «Принцами і принцесами» і Сільвен Шоме з «Тріо з Бельвілля» та «Ілюзіоністом». Проте вони є лише складовою всесвіту французької анімації, яку невдовзі можна переглянути в столичному Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6). Зокрема, покажуть три повнометражні мультфільми: один класичний і два сучасні.

7 грудня
«Король і птах» (1980)

Реж.: Поль Ґрімо
Один із найвідоміших анімаційних французьких фільмів про короля-тирана і пернатого «опозиціонера»

10 грудня
«Картина» (2011)


Реж.: Жан-Франсуа Лаґіоні
Оригінальна історія про подорож героїв картини в пошуках її художника

13 грудня
 «Кіт рабина» (2011)

Реж.: Жоанн Сфар
Найкращий мультфільм Франції 2011 року, номінант на премію «Оскар», оповідає про кота, який почав говорити і дискутувати на теософські теми


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про соціально-економічні передумови системних перетворень в Україні
    24 січня, Олександр Крамар
  • Народні депутати намагаються реформувати країну, хоча досі не спромоглися реформувати сам парламент.
    24 січня, Андрій Голуб
  • Персонажів цих дуже різних книжок об’єднує бажання, якщо не знайти коріння, то принаймні відшукати те, що прив’язує нас до минулого, утворює тяглість і допомагає сприймати смерть не як кінець, а як проміжний етап існування. Пошук себе через спробу зрозуміти іншого – вічна тема, тож від вторинності ці історії рятує лише оригінальність форми. Адже, будьмо чесними: зміст у літературі – справа другорядна.
    23 січня, Богдана Романцова
  • За підрахунками організаторів, учасниками Жіночого маршу стали понад 2,5 млн осіб у кількох сотнях маршів по всіх Сполучених Штатах Америки.
    23 січня, Ольга Ворожбит
  • Про напівзабуту історію масового знищення євреїв у Румунії та на підконт­рольних їй територіях у роки Другої світової війни, а також про європейську історичну пам’ять і причини того, чому частині сучасних румунських та молдовських політиків бракує сміливості визнати роль і місце своїх націй у Голокості, Тижню розповів швейцарський дипломат та історик Сімон Ґайссбюлер.
    22 січня, Ганна Трегуб
  • Як статус культурної столиці Європи змінює міську громаду: досвід Вроцлава
    22 січня, Анна Корбут
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено