Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 січня, 2013   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Боротьба із соцапатією. Олександр Ярмола з «Гайдамаків» про огламурення українських музикантів і важливість соціальної лірики

Скрутні в політичному, соціальному та економічному сенсі часи, які нині переживає Україна, здається, май­же не знаходять свого відображення в музичному мистецтві.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (266)
від 6 грудня, 2012
Боротьба із соцапатією. Олександр Ярмола з «Гайдамаків» про огламурення українських музикантів і важливість соціальної лірики

За дуже поодинокими винятками українські музиканти, навіть андеграундні, воліють не помічати непривабливої дійсності, співаючи натомість про вічне й абстрактне. Ця парадоксальна ситуація призводить до ще більшого загрузання україн­ського су­спі­льства у своїй ек­зи­стенційній кризі че­рез неможливість осмис­лити її сутність і протиставити бодай щось. Про при­чини такої со­ціа­льної бай­дужості митців Тиждень пос­піл­кував­ся з Олек­сандром Ярмолою, фрон­тменом оновленого гурту «Гайдамаки», який продовжує рух у бік «осоціальнення» і новий альбом якого цілком може стати запереченням зазначеної тенденції.

У. Т.: Чи потрібно сучасному митцю в нашу постмодерністську епоху бути соціально активним?

– Так, і дуже. Якщо ти громадянин своєї країни і для тебе це не тільки наявність паспорта, то ти не можеш не відчувати весь тиск реалій, через які нині проходить українське суспільство. Саме ці стигмати дають додатковий імпульс для творчості. У нашому новому альбомі є чимало пісень саме із соціальними текстами. «Гайдамаки» за цей рік відчутно пожорсткішали і в музиці, і в поетиці. Ми стали робити чоловічу лірику, додалася глибина, може, трохи зникла міфологічність у словах, коли постійно зверталися до історичних подій. Основні два наші меседжі тепер – це бути собою та бути правдивим. Тож без соціальної лірики за такого підходу ніяк.    

У. Т.: Чи впливає і творчий, і фізичний вік митця на ступінь його зацікавленості суспільно-полі­тич­ними темами? Може, все просто: що старший, то більш соціальний чи то пак мудріший ти стаєш?

– Як автор пісень я вже не така молода людина, яка щойно почала жити. Кожен митець проходить через певні етапи свого творчого становлення. Спочатку триває така собі рожева юність, коли на все дивишся великими очима, кайфуєш від однієї думки про музику, але нічого не вмієш.

Кожен митець проходить через певні етапи свого творчого становлення. Спочатку триває така собі рожева юність

Потім настає, як я його кличу, «блакитний» період, тобто момент, коли здається, що до повного успіху залишився рівно один крок, ще трошечки – й почнеться справжнє життя, з’явиться перший мільйон. І тільки після того починає прокидатися свідомість, зникають ілюзії і ти бачиш реальний світ навколо. Цей етап має жорсткіший колір, мабуть, сірий, а простіше кажучи, це творча зрілість. Сподіваюся, що я зараз якраз досяг цього віку.

У. Т.: Музикант має вести за собою людей, керуючись соціальною відповідальністю, чи це не його функція?

– Чесно кажучи, в мене особисто ніколи не було такої месіанської мети. Вважаю, що насамперед маю стати поводирем для самого себе, і якщо це добре виходитиме, тоді й люди за мною потягнуться. Та й узагалі сумніваюся, що хтось із митців колись собі ставив таке за мету. Звичайно, це важливо — вміти вловлювати суспільні настрої і потрапляти з ними в резонанс. Але мені здається, що то вміння від Бога, хоч багато хто витрачає роки на пошук цього резонансу. 

У. Т.: Чому ж тоді більшість українських музикантів, як «зубрів», так і початківців, ігнорують гострі теми? Чому в нас немає, наприклад, свого «Ляписа Трубецкого»?

– По-перше, більшість гуртів, як початківців, так і відомих, уже не сидять у гаражному андеграунді, що завжди спонукає до більшої радикальності. Мається на увазі не так місце для репетицій, як узагалі вуличне світосприйняття. А справді протестна музика найчастіше саме вуличного походження. Музиканти «огламурилися», дітей змалку програмують на досягнення «успіху», а якщо цієї парадигми не дотримуєшся, отже, ти неод­мінно «лузер». Хоча, на мій погляд, у сучасних умовах саме ці «лузери» й можуть знайти якесь зерно, бо вони не хочуть ставати рабами споживацького суспільства, і те зерно явно не там, де успіх, який нагадує порошкове пиво. Тобто несправжнє і неякісне, але для мільйонів. Справжній успіх – це, по-перше, коли ти робиш щось витончене, воно спочатку подобається самому тобі, потім твоїм друзям, а потім уже іншим. А по-друге, для досягнення цієї витонченості потрібен час, якого ця епоха музикантам не дає. Ну а третьою причиною є дивна закомплексованість наших артистів, які, здається, панічно бояться, що коли вони почнуть співати про соціальні речі, то просто не потраплять у гламурний тренд і випадуть з обойми. Та й узагалі в усіх професіях є люди від Бога, а є просто ремісники, які хочуть добре жити, і тому в артистичних реаліях це означає, що ремісники казатимуть те, що зараз вигідно й нічим не загрожує. 

У. Т.: Але ж у тій-таки Америці, де шоу-бізнес набагато могутніший, а культ успіху вже є традицією, втім, протестна музика ніколи не зникала?

– По-перше, США – дуже велика країна, і це саме той випадок, коли кількість породжує якість. По-друге, традиція і американського, і західного загалом рок-н-ролу триває вже понад півстоліття, її ніхто не переривав насильницькими способами. Хоча якщо бути прискіпливішим, то й в Америці останнім часом надто активних музичних бунтарів щось не видно. І це також вплив філософії успіху, адже молодому гурту, щоб пройти той шлях, який колись пройшов Red Hot Chili Peppers, тепер потрібно прожити три життя за час одного. 

головний закон сучасного шоу-бізнесу спонукає не говорити про серйозні речі 

У. Т.: Останнім часом складається враження, що як в Україні, так і в цілому світі людям уже не цікаво говорити про серйозні речі. Тому артист має лише веселити, бути таким собі юродивим або відвертим клоуном. Ви помічали таку тенденцію?

– Абсолютно погоджуюся з наявністю цього тренду – такого собі псведопозитиву. Фактично це головний закон сучасного шоу-бізнесу – він спонукає не говорити про серйозні речі. Адже тепер засобами маркетингу можна продати будь-якого кота в мішку, проте бажано, щоб той кіт нічого зай­вого не патякав. А взагалі в Україні є величезний запит на соціальну лірику. Однак у нас більше тих, хто ставить запитання, ніж тих, хто здатен на них відповісти.  

У. Т.: Нині є переконання, що в сучасному світі музикант уже не може собі дозволити бути тільки музикантом, адже йому треба думати, як в умовах жорсткої конкуренції просувати свій продукт. До того ж людям нецікава музика сама по собі – їм тепер потрібний медіа-привід, якась додаткова історія. Як ви ставитеся до такого підходу?

– Мені особисто цікаво зробити високоякісний твір, який насамперед подобався б мені самому. І не менше цікаво, чи знайдуть це люди самотужки, чи зрозуміють ту якість. Утім, я не можу собі дозволити остаточно зануритися в чисту концепцію творчості. Я й зараз міг би переїхати жити до села і співати для себе під кобзу. Але якщо хочу творити в стилі козацький рок, треба зібрати команду і втримати її, а для того — включатися у світ. А що стосується пропорції між музикою та шоу, то для себе давно зробив вибір на користь музики, а шоу на сцені має походити від музики, а не від необхідності.  Незважаючи на те що сам маю дуже динамічну манеру поведінки на сцені, мені імпонують артисти, які можуть із заплющеними очима, не рухаючись, так проспівати пісню, що слухач одразу опиниться в повній гармонії. У нас зараз на старті новий альбом, у якому це все є. Команда підібралася дуже гармонійна. Саме цього я шукав при виборі нових музикантів гурту та студії запису.

У. Т.: Схоже на те, що поціновувачі якості, однак, дуже часто не є шанувальниками саме україномовної музики. Так само багато молодих музикантів, які вже здатні робити якісний продукт, роблять його англійською мовою і «західноподібним».

– Вважаю, якщо гурт не співає українською, він є українським за походженням, але не за музикою. Бо саме мова, на моє глибоке переконання, і визначає його національну належність, якщо вже про неї говорити, бо це певний культурний код. Взагалі, бути музикантом в Україні – це постійно перебувати на передовій, жодного релаксу, адже ти у стані безперервної конфронтації з гламурним медіа-простором, який повсякчас намагається довести, що тільки він має право на існування.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено