Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

«Молодість» постаріла

42-й Київський кінофестиваль не мав очікуваного молодецького драйву – стрічки загалом були сумні, і ще більшого смутку додала вкрай непрофесійна робота перекладачів, адміністраторів та розпорядників
«Молодість» постаріла

Важко втриматися, щоб не зіронізувати з приводу слів із останнього прес-релізу, присвяченого завершенню кінофестивалю: «Свято тривалістю у тиждень, яке подарував глядачам 42-й МКФ «Молодість»…» Це «свято» якось дивно нагадувало один із фільмів повнометражного конкурсу – франко-грузинсько-люксембурзьку копродукцію «Усміхайтеся!» Русудана Чконії, відзначену призом глядацьких симпатій. Конкурс «Краща мама Грузії», що відбувається під час глибокої кризи в цій країні, через фарс відтворює абсурдність ситуації, коли разом збираються красуня-коханка головного спонсора; істерична, однак талановита скрипалька; мати чотирьох дітей; немолода міс Грузія та інші аж ніяк не підхожі для подібного конкурсу жінки. Й із ними хочуть на замовлення мерії зробити шоу, котре радше нагадує бенкет посеред чуми. Та ні шоу, ні бенкет не виходять через невідповідність задач і виконавців. Цьогорічна «Молодість» навдивовижу була таким розваленим шоу, як у фільмі Чконії.

Визначена часова компактність – лише сім конкурсних днів – очевидний плюс фесту, котрий не мусить претендувати на широту і кількість, зважаючи на концепцію «перших фільмів», студентсько-професійну аудиторію та проблематику круглих столів і брифінгів. Проте саме концентрація подій тижня фестивалю потребувала щонайбільшої злагодженості та відповідальності. Не склалося... Стрічки переносили, сеанси скасовували, переклад ішов із 5-10-секундним запізненням, прес-конференції відміняли, заявки на інтерв’ю не доходили. Сміх крізь сльози та й годі: першу стрічку повнометражного конкурсу французьку «Алію» Елі Важеман відмінили, і коли всі зацікавлені в ній і глядачі, і журналісти пішли, її таки показали. В передостанній день скасували аж два ранкові фільми. А українську короткометражку з «Національного конкурсу» «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького змушені були демонструвати двічі, під час першого показу звук був несинхронним і стрічку показали без дуже важливого фіналу, без якого картина позбавлена сенсу.

Подібного безладу давно на «Молодості» не траплялося, на думку спадає чорний для дійства рік на початку 2000-х, коли в Будинку кіно, колишньому фестивальному центрі, було скасовано ледве не половину показів.

Звісно, це не применшує значення чудових ретроспектив класика анімації Їржі Трнка чи класика кіно Мілоша Формана, нашого спочилого Богдана Ступки чи канадійця, члена міжнародного журі Теодора Ушева. Однак сам фестиваль є цілісним організмом, і якщо бодай щось у ньому не працює чи працює зі збоями, можна легко зашпортатися при ході і завалитися. Та й головне: фестиваль – це самі фільми, які формують його імідж, причому конкретно конкурсні. Чудово, що поза конкурсом був новий фільм Кім Кі Дука «П’єта», переможець Венеційського кінофестивалю, добре, що були «Святі мотори» Лео Каракса, прем’єрно показані на Каннському кінофестивалі чи «Пліч-о-пліч» Крістофера Кеннеллі з Берлінале. Але яким був конкурс на «Молодості»? Слабким, нудним, кволим, як і сам фестиваль.

Якщо щодо «Алії» постало лише суб’єктивно дратівливе запитання, нащо нам таке показують, той самий грузинський «Усміхайся!» за актуальності та правильності теми і наголосів, був просто погано знятий. «Жени бабло!» виглядав фільмом із іншого столу – молодіжно-розхристаний стиль зйомки більше пасував би, як зауважив дехто з критиків, Одеському кінофестивалю. Власне і грецький «Ел» Бабіса Макридіса теж аж ніяк не відповідав формату «Молодості» (хай там що казали про мистецтво, свободу вибору і необмеженість у поглядах, кожен фестиваль має давно визначений формат). Прикметно, що саме «Ел» і отримав Гран-прі. Цією ні на що не схожою абсурдистською драмою, «Молодість» ніби намагалась теж стати самобутнім фестивалем. Але для чого так різко стрибати в бік, якщо формат не був змінений, нові цілі не встановили, а глядач не вимагав нового?

«Молодість» завжди викликала позитив у київської публіки і гостей, хоч би звідки вони приїздили. Бо відрізнялася від інших, не була гордовитою, а натомість максимально розкутою (присутність давно започаткованої програми «ЛГБТ-фільмів «Сонячний зайчик» тому підтвердження). Але свідома і правильна втеча від старенького і напіврозваленого Будинку кіно надала фестивалеві необґрунтовані сподівання на зростання вшир. Порівняно з позаминулорічним велетнем, торішня «Молодість» була дрібкою, і це, хоч як дивно, вдарило й по нинішньому фестивалю: фінансування зменшилося до мізерних коштів (київська мерія виділила лише образливі 20 тис. грн!), команда помінялася (може, тому й здійнявся такий хаос довкола фільмів і їхніх показів) і навіть не було фільму-закриття (дирекція вперто чекала до останнього Ульріха Зайдля з його останньою стрічкою). І якщо згадати, що генеральний директор Андрій Халпахчі посеред фестивалю відлетів із Києва, взагалі якось ніяково стає.

Чітким плюсом «Молодості» став показ саме молодих українських здобутків – величезна, як для сучасного стану в Україні, програма «Національного конкурсу» (26 короткометражок!) приємно вразила багатством форм і якістю. Додамо світові прем’єри альманаху «Україно, ґудбай!» та повнометражного фільму «Істальгія» Дар’ї Онищенко, і дістанемо доволі велику й яскраву картина з ім’ям «Сучасне українське кіно» (особливо приємно, що підмогою у цьому став класичний український фільм «Шкурник» Миколи Шпиковського, вражаюче відреставрований і показаний на відкритті). На таке мало хто сподівався. І загалом саме через це, через цей наш позитив, можна якось махнути рукою на «їхній» негатив, навіть якщо його було більше. Вважатимемо, що важка хода трохи хворої похнюпленої «Молодості» не є діагнозом, допоки вона дивиться на молодих.

Найвагоміші фільми фестивалю:

«Святі мотори», режисер – Лео Каракс 

Після 13 років «повнометражного» мовчання Олександр Оскар Дюпон, відомий як Лео Каракс, видав саме те, на що від нього чекали. З одного боку, «Святі мотори» є міксом всіх його попередніх і великих, і маленьких стрічок, в усіх значеннях, а з іншого – це нові думки, форми та ідеї. Можна сказати, що Каракс пішов навіть далі, позаяк спромігся вигадати свою реальність і залишити її інтригу для глядача, так у фіналі нічого і не пояснивши. Що, тим не менше, аніскільки не засмучує, а навіть навпаки: ким є головний герой, який, маючи якусь роботу, вбиває різних людей зі своїм обличчя? Хто його начальство і чиїм наказам він підкоряється? Що це за організація «Святі мотори»? Це не те щоб було не суттєво, це дає можливість із цікавістю продовжити фільм, полемізуючи із собою вже після його закінчення.

«Пліч-о-пліч», режисер – Крістофер Кеннеллі

На Берлінале цього року він здійняв шалений ажіотаж, але загалом через приїзд і участь у зйомках голлівудського актора Кіану Рівза. Проте Рівз є лише інтерв’юером, майже дворецьким – він відчиняє двері тим, хто у фільмі відповідає на його запитання, краща плівка за цифрові носії чи навпаки, а це: Девід Лінч, Мартін Скорсезе, Джеймс Кемерон, Девід Фінчер, Денні Бойл тощо. Стрічка цікава, важлива й із відомими людьми в кадрі. Він досить повно і доволі ґрунтовно розкриває тему сучасного кіно і його технічного боку. Цікаво, що на «Молодості» ажіотажу додали два переноси показу: скасовували, обіцяли показати і відмінили знову, чим викликали у глядачів бажання його таки подивитися всупереч обставинам.

«Захоплення», режисер – Тобіас Лінгольм

Фільм стосується дуже болючої й актуальної теми сомалійських піратів та захоплення ними різноманітних кораблів із метою викупу. Але на відміну, скажімо, від стрічки філіппінця Брільянте Мендози «Заручник», данець Лінгольм аналізує не так стан захоплених, як систему, за якою полонених викуповують. І йому вдалося створити глобально драматичнішу картину, ніж Мендозі: шокує цинізм і цілковита зневага до людини як найбільшої цінності у світі, де тепер на першому місці стоять гроші. Корпоративні відносини, система ведення ділових розмов, самі перемовини – на всьому цьому у стрічці робиться акцент, що у фіналі сягає навіть абсурду. Причому, що цікаво, Лінгольм, будучи явно демократом, не нападає на сучасний стан речей, не засуджує його, не перетворює корпорацію на диявола, він просто показує хибність їхнього підходу і жахливість наслідків.

«Істальгія», режисер – Дар’я Онищенко

Попри те, що багато хто із критиків стер фільм на попіл, він має право на існування. Здебільшого позитив першої української повнометражки, створеної за новітньою «продюсерською» системою, в копродукції України, Німеччини і Сербії, стосується форми подачі та теми. Перетин кордонів, остарбайтери, стосунки між національностями, постійні проблеми там, де ми є і ефемерне щастя там, де нас немає, – ці теми і вічні, і цілком сучасні. А подані рухливою камерою, що, як людина, перебігає від одного до іншого, втікає з однієї країни до другої, теми ідеально поєднуються з формою. Тобто форма відповідала завданням. Інша річ, акторський потенціал і спосіб його втілення. Наприклад, чудового актора Олексія Горбунова «вбила» у фільмі озвучка. Київський блок, зроблений російською, так бездарно був звучав українською, що забракло сил слухати штучність мови, що помітили навіть не українці. Натомість мюнхенська частина виглядала ідеальною. Нерівність виконання – головна проблема.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено