Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 листопада, 2012   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Вміння слухати себе. Композитор Михайло Cai Caslavinieri Янковський про українців у Польщі, свободу музичного вибору та культуру оплати мистецтва

Відомий польський композитор та діджей із творчим псевдонімом Cai Caslavinieri – етнічний украї­нець Михайло Янковський. Його дідуся й бабусю під час операції «Вісла» переселили до Північно-Західної Польщі
Матеріал друкованого видання
№ 43 (260)
від 25 жовтня, 2012
Вміння слухати себе. Композитор Михайло Cai Caslavinieri Янковський про українців у Польщі, свободу музичного вибору та культуру оплати мистецтва

Він ніколи не відмовлявся від своїх коренів, попри багато труднощів, які свого часу довелося через це подолати. І зрештою досягнув неабияких успіхів у творчій професії. Нині відомий не лише як електронний музикант та діджей, а й як композитор, що, зокрема, пише музику для великих корпорацій та домів моди. Співпрацює він і з українськими митцями, приміром, нещодавно зробив популярний у Польщі ремікс на пісню рок-гурту «Гайдамаки».

Треба жити й пробиватися там, де обставини примусили народитися. Наприклад, я народився в Польщі, хоча почуваюся і є насправді українцем. Й, напевно, навіть не знаю, де краще творити патріотичному митцю – в нинішній Україні чи там, де я мешкаю. Звичайно, кажуть, що на Батьківщині все краще, ніж на чужині. Однак зараз у Європі, а особливо в Польщі, українцям живеться в усіх сенсах добре, зникли всі колишні проблеми та непорозуміння. Це дуже могутня річ – почуття належності до якоїсь спільноти. І я справді тішуся з того, що можу бути українцем, хай і на чужині. Хоча якби в мене був вибір, то все ж обрав би народитися на, так би мовити, історичній Батьківщині. До речі, мій дідусь, який допомагав відкривати першу українську школу в повоєнній Польщі, й досі спілкується принципово українською.

Українцем у Польщі перестало бути соромно і небезпечно. А я мав особистий досвід того, коли в тебе тикають пальцями, дражнять «бандерівцем» і взагалі ставляться з певним осудом. Особливо це було актуально у шкільні часи – добре пам’ятаю, як за сам факт того, що ти українець, можна було дістати в писок. Так само українці старшого покоління, особливо ті, які наживо пам’ятають, приміром, «Віслу» і відповідне ставлення до них поляків, їх ненавидять, бо вважають первісним лихом. Звичайно, всі ті конфлікти виникали тільки через дурість людську, а не через якусь вроджену національну ворожнечу. Але зараз, із появою величезної кількості інформації про все на світі, навіть найдрімучіші починають розуміти: те, що нас розрізняє, – то виключно культура. І саме ця культура стає в глобалізованому світі несамовитою цінністю. Українська культура в Польщі не виняток.

У Польщі відчувається постійний голод до проукраїнських ініціатив. Особливо з появою в останні роки нової хвилі переселенців з України чи тих, хто постійно працює тут. Наприклад, раніше найбільшим фестивалем і взагалі здибанкою польських українців була «Ватра», яка відбувається вже понад 30 років, власне, такою вона залишається і нині. До цієї імпрези ми, тутешні українці, долучаємося буквально поколіннями – прекрасно пам’я­таю, як мене мама з дитинства почала щороку брати туди, а вона, своєю чергою, розповідала, як те саме робили її батьки, себто мої бабуся й дідусь. Цікаво, що й поляки виявляють дедалі більшу цікавість до фесту. Але тепер, коли українців у Польщі побільшало, будь-яка українська ініціатива тут матиме успіх, бо люди шукають цього. Вони тут хочуть не просто спілкуватися та слухати українських пісень, а й об’єднуватися.

Іноді просто не можу зрозуміти, як українці у себе на Батьківщині допускають багато речей. От вмикає мій дідусь українське телебачення, а там говорять майже всюди російською. То насправді трагедія, шок. Знаєте, це те саме, якби поляки мали президента-німця, який би розмовляв німецькою замість польської. Це просто-таки якась химерна абстракція дійсності. Водночас у публічному просторі навіть Янукович перейшов на українську.

То чому ж його виборці не хочуть наслідувати його приклад? Не вірю, що Україна перетвориться на Північну Корею. Хай там як, але це Європа і географічно, і ментально, і культурно. Сама ґенеза українців та української мови європейська, і це чудово відчувається, коли живеш у цій самій Європі.

Тільки після Євро-2012 середньостатистичні поляки почали відрізняти українців і росіян. Раніше всі були «руські», усіх кидали до одного казана і це було величезною проблемою. І хай там як експерти казали б про те, що, мовляв, чемпіонат особливо нікого не зблизив, я як етнічний українець, що тут живе, можу зауважити, що буквально в повітрі відчувається певна позитивна зміна у ставленні поляків до українців. Особливо на тлі російських фанатів, які безчинствували в Польщі цього літа. Головне, що обидва народи все ж провели першість, до того ж успішно, тому виникло таке собі спільне відчуття добре зробленої важкої справи. Тут усі дуже серйозно ставилися до кожного кроку підготовки до Євро – це був головний тренд у житті країни.

МИСТЕЦЬКА КОМЕРЦІЯ

Якщо людина не має усталеного музичного смаку, її не можна назвати культурною. І це вже особиста проблема більшості українців, що за процесом виживання вони не знаходять часу ні на що інше. Хоча якщо взагалі такі питання порушуються, отже, не все так сумно і хоч маленькі, але позитивні зрушення вже є.

Коли пишу музику для корпорацій, це виключно авторський матеріал, на який замовник не має жодного впливу. Понад те, фірмам, із якими співпрацюю, якраз і подобається мій суто авторський підхід, вони цим тішаться, бо також хочуть отримати в результаті ексклюзив. Зі свого боку як митець я також зацікавлений, щоб комерційна фірма мала в рекламі чи корпоративному блоку гарну, альтернативну музику. Бо ті, хто працює в бізнесі, зазвичай не надто просунуті в музиці та мистецтві загалом – слухають те, що ставлять по радіо. І тому приємно, коли твій продукт не тільки підходить за комерційними ознаками, а ще й розвиває та подобається людям.

Раніше в мене було обмаль контактів саме з українськими митцями. Але останнім часом нарешті розпочалася співпраця. Зокрема, моя музика використовується у фільмі режисерки Світлани Федонюк «Чудо Господнє», щоправда, там вона виступила під псевдо Домініка Домаль. Що приємно, цей фільм був нагороджений золотою медаллю на міжнародному фестивалі некомерційного кіно в Херсоні «Кінокімерія». Ну й, звичайно, варто згадати ремікс на пісню гурту «Гайдамаки».

В Україні потрібно формувати культуру оплати мистецтва. От захотів мати в себе пісню – заплатив один євро чи один долар за неї. Це, здається, невеликі гроші, але саме вони мають формувати культуру ставлення до митця та інтелектуального доробку іншої людини.

Митець мусить щось їсти. За красиві очі та талановиту душу ніхто тобі курку, хлібчика та яєчок не принесе – за все треба розплачуватися грішми, як і всім людям. І взагалі будь-яка праця є комерційною по суті, бо має забезпечувати її виконавця засобами для виживання. І будь-яке мистецтво в цьому плані – така сама праця, тому, за великим рахунком, не буває некомерційного мистецтва та некомерційних артистів. Хіба що мистецтво не є для людини власне роботою. Це колись королі чи герцоги могли собі дозволити утримувати біля себе митця, який їм подобався, але зараз таких подарунків не буває.

Дуже поважаю всіх без винятку, хто займається мистецтвом. Адже ще треба мати сміливість не піти працювати у якийсь банк, автоматично забезпечивши себе стабільним засобом виживання до кінця життя, а ризикнути всім й спробувати заробляти цією дуже непевною справою з величезним ризиком не досягти бодай якогось успіху. Тому однаково поважаю і зірку з телеекрана, і хлопця, який грає на скрипці в переході.

КОМП’ЮТЕРНА СВОБОДА

Комп’ютер швидко перетворюється зі знаряддя праці на окремий музичний інструмент. Саме цей процес і стане головною музичною тенденцією найближчих десятиліть. Понад те, нової музичної епохи, свідками зародження якої ми зараз є. Тобто якщо раніше казали «електронна музика», то це означало «музика, яка створена на комп’ютері», то тепер усе починає змінюватися: комп’ютер уже не нотний калькулятор звуків та ефектів, а окремий світ, за допомогою якого можна творити абсолютно нові музичні реальності. Особливим трендом, чи то пак новим стилем, стане поєднання корінних інструментів певних національних культур, взагалі фольку як напряму з комп’ютерними модерними технологіями. До цього додамо ще максимальну мультимедійність, тобто шоу, поєднання музики з іншими жанрами мистецтва.

Нині є певна мода на аналоговий звук чистих інструментів, із чим пов’язана популярність музики та підробки під саунд і стилістику 1970-х. Згадайте лишень шалену популярність треку Duck Sauce «Barbra Streisand», а це ж просто пісня Boney M з доданням найпростішого лупу (танцювальний ритм. – Ред.). Люди просто побавилися, а як вистрілило. Певною мірою це й реакція на дедалі більшу комп’ютеризацію всіх сфер – людям хочеться осягнути простоту та охайність звуку, яка була тоді, 40 років тому, взяти найкраще з того справді цікавого періоду. І це цілком логічно, бо молоді митці, які зараз цю моду репрезентують, шукають свій стиль. Природно, щоб його знайти, треба все спробувати.

Я не слухаю музики, бо після придумування своєї хочеться тиші та відпочинку. Особливо як відіграєш поспіль вісім показів моди, а це несамовито багато. Взагалі музика розпочинається з внутрішньої гармонії із самим собою, вміння слухати себе. Тому намагаюся й не копіювати нікого. Тобто якщо я пишу твір на піаніно, то орієнтуюся на найкращих виконавців та композиторів у цій галузі. Якщо в цьому творі є скрипка, то братиму приклад із найкращих скрипалів.

Не пишу ніколи слів до своїх композицій, бо коли працюю з якимось співаком, то його вокал має бути окремим інструментом зі своїми емоціями, почуттями, думками. І людина сама має вкласти щось своє у твір, щоби він став справжнім. Кожен інструмент повинен розповідати власну історію. З них потім сплітається одне велике оповідання. Взагалі композитор має бути відкритим до світу, або його музику любитиме і розумітиме лише він сам.

Кордон між композитором і слухачем тане з кожним роком. Раніше дуже обмежена кількість людей могла займатися музикою як такою, бо все в цій царині було дороге й недоступне. Але відтоді, як з’явився інтернет, усе змінилося. Тепер за допомогою домашнього комп’ютера та кількох інструментів без будь-яких дорогих студій можна записати прекрасну музику вдома. І за кілька секунд поширити її на цілий світ, через що система традиційного шоу-бізнесу, телебачення та радіо перебуває в кризі. Наприклад, у Польщі той самий MTV уже дивляться лише люди з обмеженим смаком. Адже кожен дістав свободу музичного вибору й ніхто більше не хоче нав’язування уподобань. Тому нині найпопулярнішими є ті артисти, які пропонують якомога більший обмін зі слухачами та максимально звужують кордони між собою та користувачем. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено