Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 жовтня, 2012   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Світ без прикрас. Йозеф Вінклер про сучасну австрійську літературу, українських остарбайтерів і мовну віртуозність

Йозеф Вінклер визнаний одним із найвизначніших письменників сучасного німецькомовного простору. Він не належить до когорти авторів, які творять для масового читача. У своїй інтелектуальній прозі Вінклер стає на бік безпритульних, обманутих, упосліджених – усіх тих, до кого нещадне суспільство споживацтва і байдужості
Матеріал друкованого видання
№ 42 (259)
від 18 жовтня, 2012
Світ без прикрас. Йозеф Вінклер про сучасну австрійську літературу, українських остарбайтерів і мовну віртуозність

Цьогоріч за сприяння Австрійського культурного форуму він став одним із почесних гостей ІІ Міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал» у Києві.

У. Т.: У своїх творах ви порушуєте низку дражливих тем, які навіть у сучасному ліберальному західному суспільстві не завжди сприймаються однозначно. Чи є табу для літератури?

– Кожний, хто пише, намагається знайти власні теми та мову. В цьому сенсі у нас, у Центральній Європі, немає табу. Ми можемо про все писати. Держава чи будь-хто інший не утискають нас у цьому.

Приміром, у моїх книжках чимало богохульних речей. Те, що деякі люди через це не люб-лять мене чи взагалі не можуть читати моїх творів, мене не обходить. У них для того, щоб зрозуміти, про що я пишу, має бути досвід читання різної літератури. З банальними читачами або не-читачами не маю справи, такі мені взагалі не траплялися. Кілька разів було, що до мене підходили люди, щоб насварити за те, що я пишу. Але таке трапляється раз чи два на десять років. Таким кажу, що це не я до них прийшов, а вони до мене. Якщо книжка не подобається, то читачі не мусять витрачатися на неї. Ми вільні у своєму виборі, й у цьому полягає велике щастя. Але завжди потрібно бути обережним і вміти відстояти себе. Бо в австрійському парламенті є політичні сили, які за своїми мірками воліли б мати тоталітарну систему. З ними потрібно боротися всіма засобами, що є у правовій державі, але без насилля, звісно.

У. Т.: Австрійські письменники та кінорежисери тяжіють до висвітлення гострих соціальних питань, зокрема теми насильства. З чим пов'язаний такий тренд?

– Ви маєте рацію, що йдеться про стійку тенденцію останніх 40 років. Хоча любовних історій та кітчу в нас також не бракує. Кілька десятиліть тому з’яви­лася так звана Heimat (від нім. – батьківщина, вітчизна. – Ред.) література, а також anti-Heimat. У  Heimat літературі Австрія була зображена нереалістично красивою, але ця картинка – обман. Ідеться про своєрідне ідеологічне прикрашання. Нас­прав­ді моя країна не така прекрасна. Натхненниками anti-Heimat літератури були Томас Бернгард, Петер Гантке, а також Ельфріда Єлінек. Та і я от пишу вже понад 30 років.

У. Т.: Які тенденції та жанри переважають нині у німецькомовній літературі, зокрема австрійській? Чи не почувається австрійське красне письменство в затінку власне німецького?

– Німецькою мовою пишуть у Німеччині, Австрії та Швейцарії – це близько 90 мільйонів людей. Ми всі кажемо, що є німецькомовними авторами. Зрозуміло, що у Швейцарії письменники дещо інакші, пишуть трохи не так, як у Німеччині. У кожного з них є родзинка, позаяк німецька має різні діалекти. У Швейцарії є такі мовні вирази, яких ми, австрійці, не розуміємо, і є певні «австріацизми», яких у Німеччині та Швейцарії також не розуміють. Але всі ми пишемо літературною німецькою, оцим самим «хох дойчем», тому це не проблема.

У. Т.: У німецькомовній літературі останніх років спостерігається повернення до теми Другої світової війни. Це нове пере-осмислення події письменниками чи лише данина моді?

– У мене таке відчуття, що це повернення нічого спільного з модним трендом не має. У Німеччині чимало авторів з глибоким особистісним досвідом, які пишуть найрізноманітніші тексти, що так чи інакше пов’язані з темою Другої світової війни. Кожен із них знайшов свій матеріал. Дехто пише про історію, дехто – про те, що взагалі не стосується історії. На мою думку, тут головне те, як добре письменник опрацьовує сегмент, у якому вирішив працювати.

У. Т.: Чому темою свого роману «Вивезена» ви обрали спогади української остарбайтерки? Що саме вас зацікавило?

– Я познайомився з Нєточкою Василівною Ілляшенко випадково на початку 1980-х у селі, де писав третій роман. Власне, зустріти її міг деінде. Мені тоді було приблизно 28 років, і раніше нічого про її світ не знав. Однак одразу зрозумів, що її історія жахлива, сповнена важких переживань. Коли такі люди йдуть із життя, їхні історії губляться. Почуте потрібно було зафіксувати, записати, втримати, щоб не втратити. Я такого ніколи не робив, ні доти, ні опісля. «Вивезена» – це моя четверта книжка, і з-поміж написаних мною 20 творів вона має осібне місце.

Певно, для українців цей роман є цікавим, тому що чимало людей вивезли звідси, і про багатьох досі немає звісток, жодної інформації. Фактично вони загубилися.

У. Т.: Що у «Вивезеній» біографічне, а що вигадане? Чи важко було писати художню літературу як нон-фікшн?

– Я не знався на цьому матеріалі, навіть не уявляв, що це таке. І хотів передати історію так, як Нєточка її прожила і як переказала. Волів подати так, щоб вона читала цю книжку і, прочитавши, сказала, що це її історія. Проте не хотів, щоб це частково стало моєю історією. Тому літературної обробки з мого боку немає. І тому я обрав форму хроніки. Перші 60 сторінок описую, як я жив у тому селі, слухав цю історію. Наступні 200 сторінок – це її хронологічна оповідь. Масштабом була саме ця автентичність. Я був лише рукою, що писала. Щодо стилю, письма, звісно, це мій роман. Але історія її, і я не хотів її якось сфальшувати.

У. Т.: Сучасна Європа – це переважно урбанізований простір. Ви вийшли на літературну сцену Австрії з трилогією «Дика Каринтія». Що вас підштовхнуло писати про сільське життя? В яких формах нині проявляється європейська рустикальність?

– Я виріс у Каринтії і писав там романи. Читаючи мої твори, жителі Берліна, Гамбурга та інших німецькомовних міст дізнаються про цю місцину. Ця земля така маленька, що на Півночі Німеччини ніхто і слова про неї не скаже. Але якщо раптом вона стає місцем, пов’язаним із великим корупційним скандалом, як сталося останніми місяцями, про це чують по всій країні. Сучасна австрійська преса здебільшого пише про якийсь край як про розплідник корупції. Але на позитивний імідж певного регіону працює мистецтво, зокрема художня література. До речі, Петер Гантке також уродженець Каринтії. Є ще низка авторів, що походять звідси, які стали дуже відомими й у Австрії, й у Німеччині. Ця маленька федеративна земля в німецькомовному просторі знана саме завдяки літературі.

Про село в Австрії пишуть доволі іронічно. Згадати б того самого Томаса Бернгарда. В такому викладі це зацікавлює багатьох людей, навіть якщо вони постійно мешкають у місті. Їх, наприклад, цікавить, як ми обходимося з фольклором.

У. Т.: Що в Австрії знають про українську літературу та сучасний літературний процес? Чим українські автори могли б зацікавити європейського читача?

– Що стосується нас, австрійців, то ми не знаємо української літератури як такої – ані класичної, ані сучасної. І шансом ознайомитися з нею стало б те, якби Україна була представлена на Франкфуртській книжковій виставці, що відбувається нині, в середині жовтня. На ній щороку якась держава є центральною, от, приміром, Індія, Туреччина, Угорщина, які репрезентували себе останніми роками. Сподіваюся, ваша країна також колись стане центральною на цій події. Це дасть поштовх до того, щоб українські книжки перекладали німецькою, і Австрія зможе більше дізнатися про вашу літературу. Ще один шанс – якщо український автор чи авторка отримають Нобелівську відзнаку з літератури. Тоді його/її перекладатимуть, зокрема й у Австрії. Тоді люди запитають себе про те, що ще є у великій українській літературі.

І тут головне – не якісь специфічні теми, а те, як написана та чи інша книжка. Захоплює ж мовне мистецтво. Приміром, «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґрасса відомий у світі тому, що цей роман є мовним шедевром. І саме це є українським шансом – мовне мистецтво, що перетинає всі межі та долає кордони. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено