Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 жовтня, 2012   ▪   Олекса Манн   ▪   Художник   ▪   Версія для друку

Провладне мистецтво з «лівим» ухилом

Нинішня українська влада перебуває на такому культурному рівні, що не в змозі створити соціально-мистецьке замовлення самос­тій­но. Основна її ідея – накопичення бабла якнайшвидше
Матеріал друкованого видання
№ 39 (256)
від 27 вересня, 2012
Провладне мистецтво з «лівим» ухилом

Це, звісно, не дає змоги замислюватися на кілька кроків наперед і міркувати про те, що вони залишать після себе нащадкам в естетиці. Тріумфальних арок, норманських замків і Версалю не буде. Натомість стоятимуть жалюгідні споруди на кшталт райкомівських санаторіїв, щоправда вже з євроремонтом, як втілення розкоші та відпочинку. І ще невибагливі коробки маркетів та офісних центрів, облицьовані гранітною туалетною плиткою, бо в кума завод, який її виробляє. Хоча ще не вечір, і фантазія власників ще не сягнула апогею.

Тому владі починають пропонувати.

З цікавістю розглядаючи бюст гаранта, зліплений луганським скульптором, із гордієвим вузлом, який виліз десь знизу і швидше нагадує дві заплетені культі, я зрозумів, що... Ось! Почалося!

Потім була серія картин якоїсь молодої художниці, де політики постали у вигляді ельфів з різноманітними іграшками та всілякими дитячими причандалами навколо. Хоча ельфічність облич і загальна усіпусічність тих робіт ніяк не приховували загального враження, що нас трохи дурять і це все ж таки натуральні упирі.

Є ще «пупсоподібний» напрям провладного мистецтва. Як красивих пупсиків пропонують зобразити портрети самих героїв натискань кнопок у парламенті, їхніх дружин, тещ, коханок та дітей. І, звісно, це чудовий подарунок на дні народження та загальнонаціональні свята. Напевно, вони себе справ­ді відчувають такими. Або тут є бажання подивитися на себе в привабливішому вигляді, ніж є насправді. Не можна ж залишитися в уяві самого себе і своїх нащадків пацаном, що награбував грошей, знищивши для цього багато матерії.

Однак не все так просто. Дешевий кітч – це окозамилювання для лоха. Є значно глибші механізми, розраховані на інтелектуалів. Наша влада намагається виставити себе для Заходу захисником різноманітних свобод в Україні. Політкоректність, мультикультурність і толерантність – це, звісно, про нас. Про кого ж іще? Через це виникає «тихе» соціальне замовлення на проекти, пов’язані з «найнагальнішими» українськими проб­лемами: поширенням расизму, ксенофобії, фашизму, нацизму, забороною гомосексуалізму та одностатевих шлюбів. І це в країні, яка ще тільки починає обстоювати свої загальнолюдські свободи, де тебе грабують на державному рівні щодня, де людей вбивають у міліцейських відділках, а ментів стіль­ки, що незабаром за кожним жителем їх ходитиме по троє і труситиме з нього гроші просто вдома. Причому в такому контексті відбувається підміна понять і фашизм із нацизмом часто прирівнюються до патріотизму з бажанням побудови держави демократичних цінностей. А навіщо кусати руку того, хто дає? Це неполіткоректно.

Таке враження, що ми живемо в якихось Нідерландах 1970-х років, а до цього всі дружно брали участь у молодіжній революції 1968-го у Франції, майже перемогли, але домовилися з владою, що будемо «хорошими», а вона нам за це відслюнявить грошей на мистецтво. У нас усе це чудово виконують ті, хто чомусь визначає себе представниками «лівого» мистецтва. Ті проекти реалізуються провладним, олігархічним коштом, експонуються в провладних, олігархічних галереях, і за це отримуються премії, засновані на ті самі гроші. Домашні пудельки отримують кістку зі столу агресивних бійцівських порід, яким не те що начхати на толерантність, вони навіть не знають, що таке мультикультурність. Ті ідеї, які в західному мистецтві вже давно стали мейнстримом і набили оскомину, пропонуються в Україні як актуальні й контркультурні. І, звісно, дуже «некомерційні». Усі толерантно нічого не мають проти такого, але все ж таки треба визнати, що це провладне кон’юнктурне замовлення.

Наведу приклад. Після акції Pussy Riot у храмі Христа Спасителя, яка була конкретно спрямована на загострення проблеми зростання світської влади з церквою і яка вдарила, як-то кажуть, у точку розлому, можна було спостерігати вияви акціонізму в усьому світі. У нас, в Україні, ми отримали навіть не вторинну, а явно заангажовану акцію Femen. Тут саме йдеться про конкретну підміну понять «праве» і «ліве». І зростання псевдолівого мистецтва з владою. На перший погляд, ніби все «по-лівому». Дівчата і називають себе феменістками, і хрест спиляли, і цицьки заголили за свободу Pussy Riot. Але треба поглянути, кому все це вигідно? І що за хрест було спиляно? І в який день це робилося та під яким соусом подавалося. Хрест поставлений пам’яті жертв НКВД навпроти колишньої в’язниці, де відбувалися розстріли. До того ж ще і католицький. Гадаю, всіх РПЦшних попів у погонах це неймовірно потішило, поки їм не пояснили, що все, власне, забацано «по панятіям». Тому термінологія «праве – ліве» вже не працює. Влада прийняла цю акцію Femen, тому що це було їй вигідно. Ось дивіться, у нас є такі акції, а ми такі демократичні й толерантні, що все приймаємо за мистецтво протесту. І все пройшло спокійно. А потім були ток-шоу на центральних каналах. Героїні нарядно сиділи в студіях й отримували свої дивіденди від розголосу. І ніхто жодним чином не відповів, на відміну від Pussy Riot, які дістали вироки й сидітимуть. Розглядаючи все це як гру влади в черговий кон’юнк­турний розкіл суспільства, а паровозом є загравання із західними соціал-де­мок­ратами, ми можемо зацінити градус протесту. Він рівний нулю. На відміну від Pussy Riot. Які, до речі, відмовилися від такої «підтримки» одразу.

В умовах мистецтва «апокаліпсису» та постіндустріалізму, загострення соціальних і національних проблем, криміналізації влади, тотального згортання свобод та можливостей вільної реалізації можна вже говорити про нову генерацію людей, які разом не приймають і це провладне псевдолівацтво, і всі ті гігантські писанки та піксельні рушнички, що видаються за зростання автентики з сontemporary art. Ці чітко керований маріонеточний протест і неошароварщина і є абсолютним провладним мистецтвом.

Несподіваний для всіх, але цілком еволюційний вихід на арену бойових дій постлюдини, про що нам постійно нагадують філософи, феноменологи і трансгуманісти, взагалі зруйнує зрештою все уявлення про те, що таке контркультура і актуальне мистецтво. І нові умови для об’єктивного вивчення того, що ми завжди вважали суб’єктивним у свідомості, а саме судження, сприйняття та почуття, будуть поступово створені. Кардинально інше ставлення до проблем розуму, тіла і, врешті-решт, смерті забезпечить те, що нове мистецтво деякий час перебуватиме в андеграунді. Це навіть не обговорюється, це аксіома для будь чого нового у світі. Його не експонуватимуть у галереях дружин олігархів і за можливості замовчуватимуть. Воно буде дуже неполіткоректним і взагалі нетолерантним. Через це всілякі фонди Сороса і решта грантодавців побоюватимуться його і за інерцією виставлятимуть весь той псевдополіткоректний мотлох, поки їх самих не знудить від бездарності того, що відбувається. Воно гостро порушуватиме проблеми життя і смерті та героїв і антигероїв. Вдарить по самій сутності людини, по мізерності її мети, жлобству і втраті сенсів. Воно ніяк не оспівуватиме систему, оскільки буде поза нею в принципі. І, звичайно, його не можна буде повісити над диваном у вітальні або в офісі з красивими гіпсокартоновими колонами й глобусом-баром. Воно буде жорстким і дуже зубатим. Шкода, але за нього ніколи не можна буде отримати премію. Воно просто буде.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено