Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 жовтня, 2012   ▪   Анастасія Левкова   ▪   Версія для друку

Школа, салон чи клуб: чим стануть українські музеї?

Данута Білавич про вітчизняний менеджмент культурних закладів на тлі європейського та американського
Матеріал друкованого видання
№ 38 (255)
від 20 вересня, 2012
Школа, салон чи клуб: чим стануть українські музеї?

До традиційного уявлення про українські музеї як культурні заклади, що модернізуються повільно й неохоче, останнім часом додався нюанс скандальності. Непродуманість кадрової політики стала нормою за нинішнього Мінкульту, тож працівники галузі мусять розплачуватися за імідж, який заплямували чиновники (див. Тиждень, № 32/2012). Проте, як і в більшості царин вітчизняної культури, прогрес у музейництві таки відбувається, і не завдяки, а всупереч державній політиці. Про українські експозиції і про тих, хто ними опікується, Тиждень спілкувався з Данутою Білавич, міжнародним тренером із музейного менеджменту, завідувачем наукового відділу Музич­но-меморі­ального музею Соломії Крушельницької у Львові.

У. Т.: Яку головну відмінність ви бачите між американськими, європейськими та українськими музеями?

– Ще 1960 року відомий музеєзнавець Бенуа зазначав, що європейський тип – це музей-салон, американський – музей-клуб, а радянський – музей-школа. Ця класифікація не втратила сенсу й досі, звісно, з поправкою: не радянський, а пострадянський (більшість колишніх республік СРСР має ситуацію в цій царині подібну до нинішньої української). Сьогодні нашого відвідувача в закордонних музеях – як європейських, так і американських – вражає передусім технічне забезпечення та інтерактивність. Донині перевагою українських музеїв, порівняно із заокеанськими та західноєвропейсь­кими, є їхня академічність, активна наукова робота. Взагалі, потрібно сказати, що кожен музей має кілька завдань і вони рівноцінні: пошук експонатів, збереження, наукове вивчення й популяризація. Не можна стверджувати, що демонстрація їх важливіша, ніж збереження або дослідження.

У. Т.: Яку систему фінансування музеїв ви вважаєте найкращою?

– У Європі досить великий відсоток державних музеїв, тож ними опікується уряд, хоча й самі вони заробляють кошти, якими потім можуть розпоряджатися, – переважно ці гроші йдуть на їхній розвиток. Щодо Америки, то там дуже мало таких закладів є державними: це смітсонівські та Метрополітен-музей. Решта підпорядковують­­ся громадським організаціям або фондам. ГО набирає раду директорів, яка потім і керує закладом. Зазвичай очільником його є досвідчений менеджер. В американських музеїв три джерела фінансування: власні зароблені кошти; гроші від штату або міста, від спонсорів; а також гранти, надані під окремі виставки, акції, музейні події. Що ж до українського варіанта, то в нас більш ніж половина коштів надходить від держави (звісно, для тих музеїв, які підпорядковуються Міністерству культури і туризму, адже є ще й інші – при окремих фірмах, як-от Музей шоколаду або Музей пива у Львові). Зароблені закладом кошти проходять через скарбницю. Так, ми можемо використовувати ці гро­­ші – купувати на них меблі, обладнання, проводити поточний ремонт, але тільки після численних затверджень. Щодо грантів, то наші працівники тільки вчаться писати проекти для їх отримання. Зверніть увагу на те, що ціна музейного квитка в Україні (5–80 грн) менша, ніж у Європі та США (€10 або $10). Звісно, тут потрібно зважати на платоспроможність громадян.

У. Т.: Проблема іммобільності наших музеїв у тому, що чимало нинішніх працівників у них – це люди минулої епохи?

– Це не є основною проблемою, адже головне – не вік, а бажання працювати, створювати щось нове. Серед старших людей є багато чудових музейників, які горять роботою. Але не можна заперечити й того, що нині, коли держава постійно недофінансовує музеї і вони змушені заробляти на себе самі, стало очевидно: їхні працівники не є менеджерами. Зараз в університетах уже вводять спеціальність «Музеєзнавство». Що сто­­сується більшості сучасних музейників, то ми просто перейняли досвід старших колег, а крім того, пристосовувались до нових умов, тобто вчилися писати проекти, створювати нові цікаві програ­­ми для відвідувачів. Музейна діяльність нині знач­­но багатогранніша, ніж у радянський час.

У. Т.: Які музеї в Україні найпопулярніші? Від чого залежить успішність таких закладів?

– Успішних, відвідуваних музеїв є багато, і я не перелічуватиму їх усі, згадаю лише про два дуже популярні. Перший – Літературно-меморіальний музей Булґакова у Києві. не тільки знаність письменника робить цей заклад відомим. Творцям музею вдалося розкрити його образ і створити цікаву концепцію експозиції, вони напрочуд активні в інтернеті. Я хотіла б згадати про ще один дуже популярний – і цілком неочікувано – заклад. Тривалий час, коли люди набирали в Google слово «музей», то перше, що видавало, – Музей води в Києві. Цей заклад не є музеєм у звичному розумінні слова. Насправді це установа при київському водоканалі з інтерактивною виставкою, створена для того, щоб привчити людей заощаджувати воду. Аналогічний проект уже було втілено у Швеції та в Нідерландах. Те, якої популярності зажив цей музей у туристів, було несподіваним для колективу. Загалом кажучи, успішними є ті заклади, які можуть запропонувати різноманітні фор­ми роботи з відвідувачами. Звісно, в наш час прогрес у цьому є. Скажімо, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові пожвавив свою роботу після того як обладнав дитячу ігрову кімнату, де відбуваються різноманітні май­стер-класи. Наш музей також організовує інтерактивні заходи для школярів, наприклад інтерактивні уроки, цикл занять «Львів музичний», які включають коротеньку екскурсію експозицією, а також розповідь-концерт про відповідні сторінки історії давнього Львова, про відомих композиторів та виконавців... Але треба ще зазначити, що успішність музею залежить і від зовнішніх чинників, як-от розташування.

У. Т.: Якими методами закордонні музеї залучають нову ­аудиторію?

– Це ціла система, яка розвивалася десятиліттями, тоді як українські музеї системно почали над цим працювати п’ять-сім років тому. Здебільшого закордонні музеї залучають відвідувачів шляхом своєї рекламної продукції, мають сайти, інтернет-розсилки. Важливим є також створення нового музейного продукту – нових виставок, або, скажімо, нічних екскурсій. Коли відвідувач уперше потрапляє до музею, з ним уже починають працювати на перспективу – до нього підходять, розпитують, що сподобалось, а що ні, просять залишити контактну інформацію.

У. Т.: Чого бракує вітчизняним музеям, щоб стати комерційно успішними?

– Передусім слід змінювати законодавство, оновлювати його та пристосовувати до сучасних умов. Коли держава уже не може цілком забезпечувати музеїв, потрібно дати їм більше можливостей самим заробляти гроші. Слід запроваджувати закон про меценатство. Звісно, варто розвивати мобільність музеїв, навчати їхніх працівників. Потрібні музейні асоціації – європейський і американський досвід показує, що це впливові об’єднання, які мають у своєму розпорядженні чималі кошти й дають змогу музеям підтримувати один одного. Ми маємо Всеукраїнську асоціацію музеїв, але її діяльність значно скромніша.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено