Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Творець і «пантофля папи»

У відносинах із владою золотої середини творчим людям дотримуватися здебільшого не вдавалося,
Матеріал друкованого видання
№ 52 (165)
від 24 грудня, 2010
Творець і «пантофля папи»

У фільмі «Цар» Павла Лунгіна є така сцена: Іван Грозний запитує в італійця-винахідника, чого він постійно тримається на відстані. Той відповідає, що цар, як сонце: будеш близько – обпечешся і згориш, а далеко – замерзнеш, тож краще, аби було просто тепло.

У відносинах із владою золотої середини творчим людям дотримуватися здебільшого не вдавалося, будь-якої миті вона могла перетворитися на тонку і крихку лінію між легітимністю митця і неласкою до нього. Одні вагалися, чи цілувати «пантофлю папи», другі – горді й незалежні – згорали або ж прирікали себе на вигнання, треті шукали порятунку у «внутрішній міграції» чи несуспільній поведінці. Але й останнім навряд чи позаздриш, бо на кожну Ахматову чатувала тінь влади – свій Жданов.

Один із класиків філології сказав, що визначення мистецьких епох «безглузді», проте без них не обійтися. Тому Тиждень взявся за цю небезпечну справу. Пропонований поділ мистецьких епох і моделей поведінки митця умовний. Ця схема недосконала, вона нехарактерна для всіх країн, народів і культур, адже ті перебували й перебувають на різних етапах розвитку. В ній відсутній, скажімо, такий цікавий підрозділ, коли митець сам був владою – шаманічною (за архаїчної доби) чи символічною (в час націєтворення).

Основними критеріями ми обрали не естетичні, історичні чи географічні, а контури змін соціального статусу митця, його взаємини з владою, а також її різновиди й трансформації впродовж історії. Але в будь-які часи, за будь-яких обставин митець повинен залишатися, а коли важко – бодай намагатися, завжди бути вірним собі.

Класична доба: "митець обмилуваний"

Митець і деспотична влада. Творча особистість невід’ємна від аристократії (королів, пап, феодалів). Виконує так звані державні замовлення, з яких і живе та які фінансує суверен, щоб прославити часи свого володарювання «на віки». Яскравий приклад – Італія часів Лоренцо Медичі (Прекрасного), коли політичні суверени кохалися в мистецтві й намагалися «впіймати» замовленнями видатних митців. Чудова ілюстрація – роман «Муки і радості» Ірвінга Стоуна про життя і творчість Мікеланджело.

Цитата: 

«Екзальтації в ставленні до особи імператора мало відповідати приниження власної особи»

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське середньовіччя

Буржуазна та капіталістична доба: "митець знедолений"

Митець і соціальна влада. Після того як монархічно-аристократичний стан втратив свої позиції, на історичній арені зміцнюється буржуазія, яка загалом ще погано орієнтується в мистецтві. Промислові революції, ринок та індустріалізація змінюють і соціальний статус митця. Його творчість стає дедалі більш особистісною, суб’єктивною та не завжди зрозумілою загалу. Митець не має доходів із творчості, як за класичної доби, тому змушений мати таку-сяку професію. Він стає залежним не так від влади політичної, як соціальної – роботодавця і випадкових заробітків. Так триває впродовж ХІХ і подеколи й ХХ століть. Яскравий приклад – роман «З перших рук» Джойса Кері про богемного художника Галлі Джимсона.

Цитата:

«Для авторів без гарантованого успіху неможливо знайти прихистку без пухкого гаманця. Видання коштом автора неминуче: це доля Жіда до «Іммораліста», Сеґалена до кінця життя, Пруста до війни»

Режіс Дебре. Інтелектуальна влада у Франції

Тоталітарний час: "митець наляканий"

Митець і державна влада. Якщо в класичну добу влада використовувала митця, щоб той якнайпрекраснішим робив свій твір, тоталітаризм (гітлерівський чи радянський) встановив всеосяжний контроль за бажаннями, думками, приватним і навіть фізичним життям автора. Він зобов’язаний стати рупором пропаганди, інакше його буде знищено. Тотальна цензура та повсюдне сексотство змушували митця шукати свободу у своєму внутрішньому світі, обманювати цензуру: творчо «шифруватися» й вдаватися до езопової мови. Яскравий приклад – роман «Доктор Жеваго» Бориса Пастернака.

Цитата:

«В Італії література спотворена, а в Німеччині майже відсутня. Головне літературне заняття нацистів полягає у спалюванні книжок. Навіть у Росії так і не відбулося колись очікуване нами відродження літератури, видатні російські письменники накладають на себе руки, зникають у в’язницях»

Джордж Оруел. Література і тоталітаризм

Постмодерний час: "митець - шоумен, піарник"

Митець і влада культурних індустрій та медіа. Цій епосі властиво те, що головне, за словами французького філософа Жана Бодріяра, бути «долученим», перебувати не в інформаційній пустелі, а стати упізнаваним, відомим, брендом. «Кар’єра» митця вже залежить не так від його творів, як від репрезентації. Творчість стає радше доповненням авторських стратегій поведінки та її залежності від відділу піару видавничих холдингів. Нові фільми, картини, виставки, книжки – це всього-на-всього «посилювачі» актуальності автора. Щоб вижити в такому жорстокому постінформаційному просторі, митець має бути завжди помітним, наче ведмідь. Яскравий приклад – фільм The Doors Олівера Стоуна.

Цитата:

«Медіа за 15 хвилин можуть з будь-кого зробити знаменитість… і закрутяться колеса комерції»

Чарльз Тейлор. 

Після "совка"

У пострадянський час мит­­­­ці праг­­нуть бути успішними, але не мають на те фінансового підґрунтя. Бажання грошей штовхає їх в обійми влади, бо їм здається, що лише обслуговування політичних кіл здатне забезпечити «реалізацію їхньої творчості», медійну упізнаваність і високі гонорари (виступи на вечірках у олігархів, участь в агітаційних турах). Ті митці, котрі себе поважають, від цьо­­го вищі й найбільшими цінностями вважають рух своєї країни до демократичного світу, а тому перебувають в опозиції до посттоталітарної влади. Вони іронізують з «пантофлі папи» і роблять свою улюблену справу, не втрачають оптимізму і вірять не в «євразійський» сценарій розвитку своєї країни та культури.

Тиждень пропонує майже серйозну класифікацію пострадянських митців.

  • «Чичинуші й політики»
    Іван Драч, Михайло Резнікович, Борис Олійник, Павло Мовчан, Іосіф Кобзон, Станіслав Говорухін, Михайло Поплавський.
  • «Наближені до тіла»
    Володимир Гришко, Нікас Сафронов, Нікіта Міхалков, Фьодор Бондарчук, Ян Табачник, Таїсія Повалій.
  • «Обслуга виборчих кампаній»
    Кузьма Скрябін, Наталя Могилевська, Андрєй Макарєвіч, Ані Лорак, Філіпп Кіркоров, «Кролики» Володимир Данилець і Володимир Моїсеєнко.
  • «Бунтівники»
    Сергій Жадан, Світлана Поваляєва, Сашко Положинський, Сергій Пантюк, Юрій Шевчук.
  • «Родичі гарбузові – псевдомитці»
    Галліна, Зінаїда Ліхачова, Тетяна Нєдєльска,  Наталія Бакай, Шон Карр.

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено