Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 серпня, 2012   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

Літературний кур’єр

Головний редактор часопису «Кур’єр Кривбасу» Григорій Гусейнов про те, як йому вдається видавати знаний літературний журнал у промисловому місті
Матеріал друкованого видання
№ 32 (249)
від 9 серпня, 2012
Літературний кур’єр

Григорій Гусейнов уже 18 років видає культурологічний та літературний часопис «Кур’єр Кривбасу» – один із нечисленних «товстих журналів» на теренах України. Редактор і письменник розповів Тижню про авторів, яких відкрило видання, тенденції вітчизняного літературного процесу та про те, чому вважає Кривий Ріг робітничим селищем.

Перше число «Кур’єра Кривбасу», який виходить із березня 1994 року, мало вигляд великого зошита. Мені хотілося, щоб у майже 700-тисячному місті було більше української літератури, щоб учителі, студенти та учні читали українською. З Америки тоді привіз ще майже нікому не відомі тексти Тодося Осьмачки. Протягом двох років надрукували чи не всю його прозову спадщину. Друкувалися Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Михайлина Коцюбинська і вже молодші Олександр Ірванець, Оксана Луцишина, Євгенія Кононенко, Галина Петросаняк, Степан Процюк, Михайло Бриних, Іван Андрусяк, Андрій Окара. У часопису опубліковано майже всі тексти Олеся Ульяненка. Володимир Кашка останні твори переважно друкував у «Кур’єрі».

Нам казали, що не слід друкувати і старших, і молодих, і забутих авторів, бо з того виходить вінегрет. А я вважав, що є письменник і є його текст. Якщо твір вартісний, його треба друкувати. А молодий автор чи ні, живий чи забутий, значення не має. Це висока, елітарна література. Мені завжди вистачало мужності відмовити тим, хто здавався неформатним для видання.

Щиро вважаю «Кур’єр Кривбасу» виданням провінційним. Хоча багато років тому в Америці почув від Ореста Слупчинського: «Нью-Йорк – це найпровінційніше місто у світі». Якби не журнал, то ще невідомо, чи й нині мешкав би в Кривому Розі, місті для мене чужому і зовсім не цікавому через хронічну відсутність культури, пиху і невігластво, насправді великому робітничому селищі. Водночас цей індустріальний край обдаровував Україну (і не лише її) колосальними постатями, які пішли з нього у світи. Взяти, наприклад, письменника світового рівня Фрідріха Горенштейна, відомого тим, що з Андрєєм Тарковскім він, скромний криворізький будівельник, написав сценарій «Соляріса», а в автобіографічній повісті «Зима 53-го року» змалював юних криворізьких фезеушників часів сталінізму, які на своїх дитячих плечах витягували річний план видобутку руди. Його викинули геть із Радянського Союзу, десятиліттями тут не згадували, нещодавно помер у Берліні. Нині в Москві вперше виходить зібрання творів Горенштейна. А хто згадує на Криворіжжі геніальні рядки Миколи Вінграновського про «снігодощ, що вовком пролітає і Ріг Кривий поволі обніма»? Чи, може, знають класика російської поезії Дмітрія Кєдріна, який тут бував (із Довгинцевого його дружина) і писав про цей край, глухо бідуючи й мешкаючи у крихітній кімнатці в Підмосков’ї? Чи хтось тримав у руках автобіо­­­графічні книжки лауреата Шевченківської премії Леоніда Вишеславського, який про Кривий Ріг, де в нього минуло раннє дитинство, написав чи не найщемливіші свої сторінки? А хто чув про письменника Панаса Феденка, найближчого приятеля і біографа геніального українського філософа Дмитра Чижевського? Чи про композитора Бориса Буєвського, з якого починалася вся вітчизняна естрадна пісня з його безсмертним шедевром «На долині туман...» на вірші Василя Діденка? Буєвський народився в Кривому Розі, у Москві мешкає його син. Кому відома світова зірка балету Ніна Семизорова, учениця Галини Уланової? Літературознавець Станіслав Цетляк, учень Юрія Лотмана, приятель Шевченківського лауреата Василя Голобородька, скромний викладач Криворізького педінституту, який пішов із цього життя непоміченим? А ще сотні інших імен включно з Олесем Ульяненком, який будував у місті знамениту дев’яту доменну піч.

Мої спостереження за тенденціями літературного процесу сумні. Багато років гальмує Спілка письменників. Нині прийшла нова команда (я секретар), але старі завали такі заввишки, що пік комунізму відпочиває. Коли виникла ідея Асоціації українських письменників (АУП), то з Володимиром Дроздом їздили на установчі збори в Могилянку. Він дуже надіявся на нову, свіжу хвилю, що мала зрушити й Спілку. Сподівання не виправдалися. Почалося з трагічної смерті Соломії Павличко. Багатьом Асоціація здалася засобом для утвердження власних амбіцій. Коли почала вмирати АУПівська газета «Література плюс», я вирішив її тимчасово розміщувати в «Кур’єрі». Знову комусь не сподобалося, і її знищили. Заздрісність – ось що заважає. Є молоді талановиті письменники, кожен, зрозуміла річ, обов’язково хоче прийти до свого читача. Треба видавати книжку. А книгорозповсюдження фактично не існує. Здебільшого письменник, хай там хто він є, бере свій новий примірник у торбину і їде з ним Україною – там п’ять продав, там три. Це неймовірно сумно. Нещодавно прочитав інтерв’ю одного креативного літератора, який з року в рік поїдом нас їв. Виявилося, він повернувся з такого турне, де продав зо три сотні своєї неймовірно розрекламованої книжки. І це проїхавши пів-України! Такі тенденції у вітчизняному літературному процесі.

Намагаємося в журналі друкувати рецензії, бо вони є лакмусовим папірцем, і якщо є література, то їх теж повинно бути багато. Якщо немає про що писати, вмовити написати відгук дуже важко. Входжу до експертної ради інтернет-видання «ЛітАкцент», де помічається кожна літературна новинка і їй дається некомпліментарна оцінка. Розглядаємо книжки раз у квартал, але на столі, за яким сидять експерти, буває щонайбільше два десятки книжок. Не більше! Коли хочемо визначити, яка з них краща, а яка гірша, іноді ні з чого вибирати. Тож ситуація загалом малооптимістична. Чотири-п’ять років тому в Україні яскраво зазвучала жіноча література – і проза, і поезія. Це було так помітно, я дуже тішився. Нині хвиля пригасла. Водночас лише щойно ми надрукували вишуканий роман Марії Микицей (а критика мовчить), на черзі проза Анни Малігон (також дебют). Я закоханий у поезії Юлії Стахівської та переклади Ірини Шувалової. А ось чоловічий літературний загін останні роки зазнав неймовірних втрат: Юрко Гудзь, Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Олесь Ульяненко, Володимир Кашка, Василь Кожелянко, Назар Гончар... Потрібні десятиліття, щоб наросли нові м’язи.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено