Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 серпня, 2012   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Лідер гурту Brainstorm Ренарс Кауперс: Для самозбереження Латвії треба залишити єдину латиську державну мову

Вrainstorm давно вже став одним із національних символів Латвії. Популярний він в Україні та Росії, де без цих веселих поп-рокерів уже добре десятиліття не відбувається жодна значна музична подія. Але не менший успіх музиканти, що грають разом із 14 років, мають і на Заході, руйнуючи всі стереотипи про неуспішність гуртів зі Східної Європи. Вони беруть за живе своєю простотою, чуйністю та цілковитою відсутністю зіркового пафосу. Тиждень поспілкувався з незмінним фронтменом гурту Ренарсом Кауперсом після виступу команди на фестивалі «The Best City» під Дніпропетровськом
Матеріал друкованого видання
№ 31 (248)
від 2 серпня, 2012
Лідер гурту Brainstorm Ренарс Кауперс: Для самозбереження Латвії треба залишити єдину латиську державну мову

Я довго від усього серця роблю те, що справді подобається. Це і є запорукою успіху. Хто міг подумати в 14, коли ми з хлопцями розпочинали, що музика стане основою нашого життя? 23 роки зі своїх 37 я провів у цьому гурті. Він – моя радість, мій хлібчик із маслом, навіть із сиром. У дитинстві ми всі мріємо кимось стати: космонавтами, шахтарями тощо. Більшість людей хочуть втілити свої давні мрії, іноді це навіть вдається, ще частіше – ні, бо надто піддаємося впливу зовнішніх обставин. І потім усі кажуть: «Якось воно саме так вийшло».

Музикантом я багато в чому став завдяки плеєру Каспарса (барабанщик Brain­­storm Каспарс Роґа. – Ред.). Його батько – електрик за фахом, і якось улітку ми підпрацьовували з ним на електростанції: рубали кущі, фар­­бували стовпи, цистерни то­­що. Каспарс мав касетний плеєр, що в ті часи було величезним багатством. І дав мені послухати альбом Depeche Mode «Music for the masses». То був реально поворотний момент у моєму житті. Адже до того я не уявляв, що така музика взагалі може існувати. І тут раптом у мій маленький, обмежений кордонами світ увірвалися ці нечувані звуки, неуявні прогресії акордів, незрозумілі аранжування. Усе це для мене було неземним. 

Коли ми тільки почали, то років п’ять люди взагалі не приходили на наші концерти. Хоча із самого початку намагалися піклуватися про якість: ставили власним коштом гарний звук, світло. А потім гра­­ли для… 10–15 людей. Пам’ятаю, якось поїхали до Данії, де на наш концерт прийшли тільки три хлопці, які виявилися латишами, що там навчалися. Ми дуже часто потрапляли в мінус і змушені були зі своєї кишені доплачувати за виступи. Взагалі важкенький був час. З одного боку, всі студенти, з іншого – в мене вже були сім’я, двоє маленьких дітей. Грошей немає. Батьки дають два лати на день – тоді це було приблизно три долари. Але ми все одно і далі робили своє без питань «навіщо?». 

Найважчий час для кожного гурту – запис альбому. Адже під час цього процесу потрібно йти на безліч компромісів, переживати купу сварок і не дуже позитивних емоцій. Але коли ти тримаєш у руках результат такої копіткої праці, а потім їдеш на гастролі чи фестивалі, радість і щастя ні з чим не порівняти.

Є один гріх у нашій ка­­р’єрі, який я із задоволенням виправив би. Років 10 тому ми в Латвії брали участь у пропагандистському турі на підтримку тамтешньої Партії зелених. Здається, нічого такого, але потім трохи більше дізналися, що насправді відбувається за лаш­­тунками політики та як надто швидко все змінюється в ній. І, зрозуміло, в політсилі, за яку ми агітували. Коротше кажучи, ду­­же обпеклися на цій темі. Й вирішили для себе раз і назавжди, що маємо робити лише те, в чому тямимо. Думаю, ніколи більше з цим не зіткнемося, хіба що відчуємо нестерпне бажання виконати свій громадянський обо­­в’язок. Не варто взагалі лізти в гру, правила якої не до кінця знаєш та уявляєш. Багато моїх знайомих ішли в політику з прагненням змінити світ, але чомусь дуже швидко він натомість змінював їх самих. Тому й не хочу туди. Колись Стінґа запитали, чи воліє він стати прем’єр-міністром Англії, на що той відповів, мовляв, у мене є весь світ, навіщо обмежуватися однією країною.

Це свято, що життя не втомлює дивувати. Наприклад, сьогодні просто перед концертом отримав есемеску від друга: «Я тільки-но танцював у McDonalds в Індонезії, бо між піснями Keane та Coldplay почув вашу пісню». Цікаво, що то був не якийсь із наших хітів, а пісня латиською з альбому «Four Shores». Ну невже не здорово? У мене прекрасне життя, я дуже радію кожній можливості вийти на сцену зі своїми друзями. Цього цілком достатньо.  

Слов’яни та південні європейці дуже люблять святкувати. Тому й влаштовують більше гулянь, аніж на Заході. За цим дуже весело споглядати. Приїздиш на корпоратив чи якийсь концерт у Латвії або Європі, який розпочинається, наприклад, о 19:00. У найкращому разі десь ближче до 21-ї години люди поступово починають веселитися і розслаблятися. А в Росії о 19:15 уже всі на столах танцюють. Так само й в Україні чи Греції публіка дуже швидко заводиться, легше пускає в душу. Пам’ятаю, коли у нас із Cranberries були спільні виступи, то в тій самій Італії чи Німеччині їх просто неможливо було порівняти. На Апеннінах це був інший емоційний рівень вибуху одразу після виходу на сцену. У ФРН було також круто, але без великих чуттєвих сполохів. Понад те, коли слов’яни та європейці Півдня святкують, то дуже люблять витрачати гроші – на феєрверк, музикантів, їжу, місце, де все це відбувається. Західні люди, особливо з північних країн, набагато прагматичніші, в них трохи інші уявлення про те, куди і як треба вкладати гроші, навіть під час свята. Тому на той самий корпоратив директор тамтешньої компанії дозволяє собі приїхати на скромному фольксвагені.

Перші 10 років свого існування в нас була назва латиською («Prata Vetra». – Ред.) і співали ми тільки рідною мовою. Але наша країна дуже маленька. Відіграв 10 концертів – і ти розумієш, що скрізь уже був і майже всі тебе почули. Але ж кожному музикантові для розвитку потрібно давати якомога більше виступів. Проте на них слухача ще треба чимось привабити. Тому в якийсь момент задумалися про вихід на міжнародний рівень. Ось чому заспівали англійською, нехай це тоді мало й недолугий вигляд. Але в Латвії і далі співаємо виключно латиською, і я впевнений, що мої співвітчизники це дуже цінують.

Для самозбереження Латвії є лише один варіант – залишити єдину латиську державну мову. У нас просто немає іншого шляху. У моєму дитинстві якщо в дворі мешкало вісім латишів і двоє росіян, то всі спілкувалися російською. Тоді це здавалося нормальним. Я маю багато друзів у Росії, дуже ціную тамтешню культуру, народ як такий, але зрозумійте правильно: латишів дуже мало. Понад те, нас стає дедалі менше з урахуванням постійної глобалізації, адже всі народи поступово зливаються один в одному. Але поки ще є можливість бути саме латишем, хочеться її використати.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено