Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 серпня, 2012   ▪   Спілкувалися: Інна Завгородня ,   Тася Живкова   ▪   Київ – Берлін   ▪   Версія для друку

«Тахелес» – одна з найпопулярніших туристичних принад Берліна може припинити своє існування

Кураторка берлінського мистецького центру «Тахелес» Лінда Черна розповіла Тижню про функціонування художньої інституції без води й опалення, альтернативний культурний менеджмент і самоорганізацію митців
«Тахелес» – одна з найпопулярніших туристичних принад Берліна може припинити своє існування
Андреас Файґле

Незалежний мистецький осередок «Тахелес» був заснований у захоплених східнонімецькими художниками руїнах покинутого універмагу – тепер у самісінькому центрі німецької столиці. Ситуація в «Тахелесі» напружена до краю. Берлінський «ок'юпай», який триває вже понад 20 років, конфліктує з банком і фактично живе в облозі – воду й опалення відімкнули, роботи білоруського митця Аляксандра Родіна арештували. 22червня митці передали культурному сенатору Берліна ключі від приміщень «Тахелеса» і відкритий лист, у якому відповідальність за подальшу долю Дому мистецтв, що потерпає від спекуляцій з нерухомістю, переклали на міську владу.

У. Т.: Розкажіть про буремну історію цього будинку-руїни.

– Його було зведено 1905 року як один із перших шопінг-молів у Європі, який, проте, доволі швидко збанкрутував, після чого використовувався по-різному. У часи НДР будівля постраждала найбільше. У ті часи в нього не вкладалися гроші, тож «Тахелес» після війни так і не був відбудований, адже не хотіли, щоб неподалік від муру жили люди. На початку споруда була приблизно вшестеро більша від тієї, якою вона є зараз. У 1980-х роках її почали потроху руйнувати, і цю частину флігеля мали підірвати у квітні 1990-го. Коли впав Берлінський мур, будинок був цілковитим румовищем з пробуреними у ньому дірками для динаміту. Його відкрили для себе художники зі Східного Берліна й почали використовувати в культурних цілях. Звільнили від мотлоху приміщення, займалися в них музикою, організовували перші виставки – практично закладали підмурівки для культурного центру. Назву «Тахелес» також принесли з собою східнонімецькі художники. З єврейської перекладається як «вільно говорити» – це, зрештою, втілювало бажання митців, які в часи НДР не мали можливості вільно висловлюватися. У стінах цієї будівлі вони намагалися це робити.

На початку митців навіть заохочували до творчості у цих стінах. Адже це був район зі спорудами у руїнах, без електрики. Ситуація дещо змінилася в середині 1990-х, з’явилося багато спекулянтів на нерухомості й інвесторів, які почали скуповувати Берлін. На жаль, влада дозволила цьому статися. Тож 1998 року вся територія, а будівля «Тахелеса» займала лише 5% площі, перейшла до приватної інвестиційної групи. Лише завдяки суспільному й політичному тискові вдалося укласти з інвестором угоду на 10 років, яка гарантувала мистецьке використання будинку. У 2008 році цей термін сплив. Згодом інвестор збанкрутував, а територія перейшла у власність HSH Nordbank. Питання власності тут тому таке цікаве, що інвестор заклав усю територію під кредит державному банкові. Цей кредит він не виплатив. Тому взагалі ця територія має належать громаді, хоча юридично відповідь на це питання дещо інша.

Тим часом наше життя намагаються ускладнити, наскільки це можливо. Нам відключили воду, після чого ми відразу встановили на даху пристрої для збирання дощу, тому зараз не маємо питної води, але як для мистецького дому цілком забезпечені. І останній «терористичний акт» – захоплення виставки Аляксандра Родіна.   

У. Т.: Картини Родіна і досі арештовані? 

– Так, передусім великоформатні роботи. Їх було захоплено в грудні, після чого з ними неналежно поводилися, переставляли. При цьому весь час у приміщенні не було опалення, а вологість повітря була дуже високою. Багато полотен постраждало, адже вони мають товсті шари олійної фарби. Після численних звернень нас допустили у приміщення, яке лише за кілька місяців почали опалювати. Під час візиту Аляксандр побачив, що одна картина була порізана, а його книжки та ескізи – уриновані. Важко уявити щось подібне у цивілізованому суспільстві. З яких причин таке сталося, або хто за це відповідатиме, важко сказати, але зрештою – банк.

У. Т.: Чи є інші митці, окрім білоруських, які в себе вдома не мають можливості презентувати своє мистецтво, а в «Тахелесі» їм вдалося зацікавити громадськість?

– Для нас дуже важливо уможливити свободу мистецтва. В Італії, за урядування Берлусконі, багато чого, зокрема мистецтво, не могло реалізовуватися. У нас є італійська кураторка, яка організувала фестиваль Italien Restyle. В його рамках ми показали чимало робіт, які не можуть бути виставлені в Італії, де, окрім іншого, був фільм про Берлусконі або робота художника Паоло Шмідліна – фігура Папи у білизні. Через неї дві виставки були зачинені. Ми її показали лише для того, щоби продемонструвати – звичайно, це може бути. Або роботи польської мисткині, яку багато галерей просто не розуміли через те, що вона показує старих людей голими. Це зайшло так далеко, що рекламні ролики було відхилено, а плакати заклеєно, тому що на них було зображено стару голу жінку.

У. Т.: Тобто не молоду вродливу, а стару й негарну?

– Саме так. Тож ми не лише зробили цю виставку, а й повісили на фасад величезний плакат, щоби запитати: чому не можна цього показувати, коли навколо різноманітні порнографічні речі можуть виставлятися? Це суспільство, в якому ми живемо. Тому нам ідеться також про те, щоб показати, що мистецтво – це більше, ніж килим, який висить у вітальні, це мистецький засіб комунікації, який рефлектує і відображає.

У. Т.: За весь час тут напевно було чимало художників. Можете розповісти про них?

– За 22 роки існування у «Тахелесі» працювали тисячі, можливо, навіть десятки тисяч художників: від берлінського філармонійного оркестру до майстрів треш-панку. Ця широта спектру мистецтва здається нам дуже важливою, навіть ключовою, для демонстрації того, що поділ на високу культуру і субкультуру є дуже умовним. Є лише одна культура, яка має різні грані. І що більше цих граней, то краще. У традиційному дискурсі значення субкультури завжди намагаються применшити: річ може бути глибокою, але місце їй відводять у барі, а не в царині культури. Ми ж бачимо, що поєднання різних граней функціонує чудово. Виникають численні неочікувані кооперації між художниками, глядач розширює свій горизонт. Наприклад, публіка, що традиційно ходить лише до філармонії, все ж долає свій страх і піднімається нашими сходами, щоби потрапити до концертної зали з її прекрасною акустикою і зрозуміти, що ми не якісь скажені покидьки. А потім, раптом потрапивши в ательє, починаєш говорити з митцем. Іншим дуже важливим аспектом «Тахелесу» є його інтернаціональність. У нас працювало багато знаменитостей, таких музикантів, як Rammstein чи Peaches, знімалося кіно, що мало неабиякий касовий успіх. Але головна ідея – це не хизування розпіареними іменами, а надання приміщення для експериментів тим, хто ще не визначився на своєму творчому шляху і не має за спиною когорти галеристів.  Художники мають право ставити чимало експериментів, які можуть бути невдалими. Для них теж потрібні приміщення, які художники можуть собі дозволити, аби випробовувати свої сили. Поза проектами. Поза етикетками.

У. Т.: Як художник може отримати приміщення у «Тахелесі»?

– Ми отримуємо багато запитів від художників електронною поштою й особисто. Намагаємося задовольнити якомога більше з них. Коли у нас була можливість завчасного планування, ми надавали більшість ательє художникам на шість місяців, з можливістю подовження терміну до 12 місяців. З такою системою всі приміщення функціонують, художники змінюють один одного, відбувається постійний приток нової енергії. На жаль, наразі ця система не функціонує, позаяк не можна сказати художникові з Японії: «Так, приїзди», коли ти не знаєш, що станеться із будинком протягом місяця. Тож поки ми у підвішеному стані, художники залишаються тут на довший термін. Втім, у майбутньому ми хотіли би повернутись до старої системи. Запити, що стосуються стажування, ми задовольняємо майже повністю.

У. Т.: Багато хто вважає «Тахелес» сквотом, проте це не сквот у класичному розумінні...

– Із правового боку це точно не сквот, оскільки діяльність будинку регулюється угодами. Багато кому було б вигідно, адже це означало б неправомірне захоплення чужої власності. Але ми не займаємо приміщення, які належать комусь іншому, щоби там жити. Ми провадимо діяльність громадського дому мистецтв, заради Берліна, заради сучасного мистецтва. Сквотинг має конотацію «я забираю в тебе для себе» – ми ж насправді ні в кого нічого не забираємо для себе. Навпаки ми наполягаємо на тому, що мають існувати речі, які перебувають не у приватному, а в громадському підпорядкуванні. Мистецтво, як освіта і наука, належить до цих галузей. Нічого не маю проти ринку мистецтва, але мають бути місця для мистецтва поза ринком, хоча б заради народження того, що колись потрапить і на ринок.

У. Т.: Чи можна, на вашу думку, порівняти київську ситуацію із берлінською?

– Можу говорити лише з позиції гостя, бо була в Києві всього п'ять днів. Але мені здається, що Київ має неймовірний творчий потенціал, і, як у багатьох містах, має чимало старих порожніх будівель. Якби я займалася питаннями розвитку міста, довіряла б молодим людям, бо за ними майбутнє, і тим, хто вірить у трансформаційну силу культури, ніж девелоперам, орієнтованим на прибуток. Хто довіряє таку делікатну річ, як структура міста, тому, хто дбає лише про свій гаманець, має врешті-решт проблему. Позатим, думаю, що зараз у певному сенсі вирішальний час як для Києва, так і для Берліна. Як оптиміст вважаю, що цілком у наших силах зробити так, щоби міста не перетворилися на катастрофічні нагромадження гігантоманських торговельних центрів і готелів. Для цього потрібні неймовірна енергія, сила та добре налагоджена мережа взаємопідтримки, а вони, на жаль, мають свої межі. Для цього важливо створювати позитивні приклади, що служили би взірцем іншим, поставивши під сумнів твердження типу «Сенсу немає, все одно нічого не вийде». З боку політиків обох міст, думаю, важливо показати, що є альтернативи великим бізнес-структурам, які наразі тріщать по швах.

У. Т.: Чи є у світі інші проекти на кшталт «Тахелесу»?

– Безперечно є проекти, які поділяють наші основні принципи. Неповторність «Тахелесу» обумовлена унікальною берлінською ситуацією, завдяки якій у центрі міста вдалося отримати таку велику будівлю для потреб сучасної культури та мистецтва. Подібні проекти були у Нью-Йорку і Парижі, але там битву за них було програно, і сьогодні це вихолощені міста. Ми підтримуємо контакт із різними містами. Наприклад, чиновник із Тель-Авіва казав нам про те, що тель-авівській молоді потрібен центр на кшталт «Тахелесу». Сьогодні я прочитала, що схожий проект з’явиться в Амстердамі. Тому я впевнена, що потреба у таких незалежних центрах є міжнародною, і кожен, навіть маленький, проект з подібною філософією є надзвичайно важливим.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено