Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2012   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Контрольований безлад. Хаос у сфері захисту авторських прав убиває українську музику

Після недозакриття файлообмінника Ex.ua стало зрозуміло, що наступ із боку міжнародних інституцій на Україну через безлад у сфері захисту інтелектуальної власності тільки розпочався
Матеріал друкованого видання
№ 30 (247)
від 26 липня, 2012
Контрольований безлад. Хаос у сфері захисту авторських прав убиває українську музику

Наприкінці червня Міністерство торгівлі США заявило, що Адміністрація президента Барака Обами ініціювала розслідування щодо нашої країни з метою вилучення її з переліку держав, які мають преференції в торгівлі зі Сполученими Штатами через недотримання прав інтелектуальної власності. Як­­що результати перевірки будуть негативними, Україна втратить право на безмитне ввезення низки товарів. Окрім того, цьогоріч уряд США вкотре понизив рейтинг України у «Спеціальному списку 301», який формує  Міжнародний альянс інтелектуальної власності (IIPA).

Спусковим гачком чергової атаки на нашу країну стало скандальне рішення Державної служби інтелектуальної власності у травні 2012 року позбавити ліцензії Українську лігу музичних прав, що є одним із найбільших збирачів роялті за використання музики з публічних місць (бари, ресторани, торговельні та розважальні центри, магазини, стадіони тощо), визнаним переважною частиною міжнародних правовласників. УЛМП донедавна представляла інтереси Міжнародної федерації фонографічної індустрії та відомих світових компаній Universal Music, Sony Music, Warner Music, EMI Music тощо. Протягом червня посол США в Україні Джон Теффт та посол ЄС Жозе Мануел Пінту Тейшейра  звернулися до Кабміну з офіційними листами, в яких висловили стурбованість через це «несподіване та необґрунтоване рішення».

Паралельно в Україні сягнув апогею процес розподілу ринку збирачів музичної ренти під нинішню владну команду. Подейкують, що головним лобістом рішення щодо УЛМП є одна з організацій – претендентів на місце Ліги, яку курирує особисто міністр освіти Дмитро Табачник. Правова невизначеність сфери інтелектуальної власності вигідна чиновникам, які ловлять у цій каламутній воді свою рибку. Протягом останніх двох років влада зробила кроки, які свідчать про бажання максимально утримувати стан хаосу для продовження ручного управління правами інтелектуальної власності. Прості ж громадяни взагалі не запитують себе, безплатно скачуючи чергову пісню в інтернеті, скільки коштував запис і на що її автор живе. І дуже болісно реагують на будь-які спроби ввести цю сферу в нормальне русло.

Читайте також: Українська музика в депресії

Усі ці проблеми передусім б’ють не по зарубіжних правовласниках, а по українських. Адже через ігнорування державою цієї надважливої сфери віт­чизняним музикантам невигідно писати нову музику, продюсерам – розкручувати невідомих артистів, бо шансів повернути вкладені кошти за нинішньої ситуації в них немає.

Роялті в нікуди 

«За іронією долі українське законодавство у цій сфері, якщо його порівнювати з іншими країнами, доволі непогане, зокрема Закон «Про авторське право та суміжні права». Хоча, звичайно, великою проблемою є цілковита неврегульованість інтернету в плані авторських прав на музичні твори. Окрім того, на практиці закони в нас майже не виконуються, а головне – немає будь-якої чіткої державної політики та волі для захисту інтелектуальних прав», – стверджує адвокат правової агенції Le­­giteam Олег Дорофєєв. 

«У кожній країні є мережеві організації, які захищають права відповідних правовласників у цій царині: художників, виконавців, музикантів, поетів, – пояснює Олекса Гуменчук, директор Української ліги музичних прав. – Вони мають бути виключно неприбутковими. А в нас тільки у сфері збирання ренти з кафе – барів – ресторанів за використання музики діють 15 організацій. Ця система штучно створена державою. У нашому законодавстві прописано, що коли зібралося кілька осіб, які підтвердять, що володіють правами на якісь три пісні, фонограми, віршики, напишуть статут, оформлять правильно всі документи та звернуться до Служби інтелектуальної власності, то вони майже напевно отримають ліцензію на ведення такої діяльності. Адже жодних інших критеріїв для відмови в державного органу немає. За таких умов будь-який спритний аферист або людина, що має підтримку у владних коридорах, може створити організацію і спокійно працювати».

«Навіть якщо гроші збираються, а це дуже рідко, вони йдуть фактично в нікуди й зазвичай не потрапляють до музикантів, – погоджується промоутер та арт-директор пабу «Бочка» в Києві Олександр Стасов. – У мене є безліч прикладів, коли компанія отримує 20 млн грн із барів та ресторанів, а потім розчиняється. Наприклад, у закладі, де я працював арт-директором, у нас був укладений договір на телетрансляції та на музичний автомат і щомісяця ми виплачували кошти за їх використання – приблизно 2,5 тис. грн залежно від каталогу». За найскромнішими припущеннями, кількість різноманітних кафе та барів в Україні на сьогодні сягає півмільйона. Якщо хоча б половина з них платить роялті (у розмірі 2–2,5 тис. грн на місяць), то в масштабах країни це вже близько 600 млн грн щомісяця, тобто гроші тут крутяться дуже великі.

Як усе влаштовано

Державна служба інтелектуальної власності видає відповідним організаціям ліцензії на право збирання коштів для правовласників, одержує від них звіти щопівроку стосовно цих грошей та їх розподілу. Всі організації колективного управління правами поділяються на звичайні та упов­­новажені. Звичайні повинні працювати тільки на підставі отриманих від правовласників повноважень, захищати їхні права на якийсь твір чи всі твори. Наприклад, Стінґ доручив якійсь компанії збирати для нього авторські відрахування – і тільки на нього й на його творчість вона може працювати. А ось уповноважені можуть збирати загальну ренту за використання музики в комерційних цілях (незалежно від того, чи є в них права на конкретного виконавця) з обов’язковим подальшим їх розподілом між правовласниками.

Така заплутана система діє лише в Україні, адже всюди, наприклад у сусідній Польщі, немає поділу на звичайні та уповноважені організації, бо в кожній сфері працює тільки одна, яка отримує дозвіл у відповідного державного органу. А решта можуть існувати, але роялті повинні одержувати тільки через цього монополіста. Проте на компанію, що має ліцензію, не поширюється антимонопольне законодавство. «Сфера захисту інтелектуальних прав – це не ринок як такий, – стверджує Олекса Гуменчук. – Організації колективних прав є некомерційними. І їм у теорії немає за що і як конкурувати, тобто якщо, припустімо, приходить одна з них і каже: «Платіть мені 10 грн», а інша погоджується на 5 грн, то остання просто не зможе виконати обов’язки перед правовласниками, які їй делегували захист своїх прав (бо сфера інтелектуальної власності не підлягає демпінгу). Але в Україні така конкуренція де-факто існує з легкої руки чиновників».

Читайте також: Мандрівник собою: Сергій «Фома» Фоменко про музичний експорт та Україну як село імені Лукашенка

З 2003 року, коли ухвалили закон про авторські та суміжні права, сфера збирання роялті була розподілена між кількома компаніями, але постійно в цю царину намагалися втрутитися нові охочі. Така ситуація призводила до того, що правовласники та фірми, які захищають їх, не могли виграти жоден суд щодо примусу з виплати роялті. Адже наявність конкурентів залишала кожному користувачеві музичних творів хорошу можливість все спихнути на те, що, мовляв, він ще не визначився з компанією, якій він далі платитиме. І суди сприймали це пояснення на ура.

Аж допоки 2007-го не було введено в дію так званий принцип репрезентативності. Згідно з наказом Міністерства освіти та науки № 11/75 визначалося, що розподіл роялті та отримання статусу уповноваженої організації має здійснюватися відповідно до плейлистів рейтингових радіостанцій України. Тобто та організація, яка має більше прав на пісні з них, і повинна стати уповноваженою. «Коли є звіти від радіостанцій, тоді все дуже легко перевірити і державі, і правовласникам, –стверджує Олек­­са Гуменчук. – Приходить правовласник і ка­­же: «Ті 10 грн, що ви мені заплатили, – це мало. Треба 100». А ми йому у відповідь кладемо звіти з мокрими печатками із 40 тис. пісень, що були в ротації, і він може власноруч перевірити, скільки крутили його твори. І за дев’ять років роботи в нас не було жодної претензії, що й не дивно, адже така практика є загальносвітовою».

Саме через цю систему, що робила сферу роялті надто вже прозорою, і стався конфлікт. Український уряд наполягає на тому, що кожен підприємець щомісяця повинен надавати уповноваженій організації звіти щодо того, які саме фонограми він використовує в закладі, тобто впроваджує повернення до ситуації, яка була до введення принципу репрезентативності.

«Наш досвід доводить, що система з передачею звітів від кафе вже довела свою ідіотичність, – пояснює Олекса Гуменчук. – У мене ще з 2003 року лежать цілі купи таких звітів кафе і ресторанів, де писалося приблизно так: «Такого-то місяця ставили диск «Алла Пугачова. Найкраще». Ну і хто є його правовласником і чи є він узагалі? Нова система, яку лобіюють чиновники, вигідна тим, що цими звітами дуже легко маніпулювати, тобто просто домовлятися з господарями ресторанів, що саме вони мають підписати, адже закладу невигідно наймати окремого працівника, який відстежуватиме музику й робитиме той звіт. І реально все це перевірити буде нікому – на кожну область є аж один відповідний інспектор, якого передовсім цікавить зовсім не дотримання прав, а те, чи є можливість конфіскації та хабара. Постраждають же, як завжди, правовласники, насамперед українські, яких і так мало ставлять на вітчизняних радіостанціях, особливо після скасування квоти на національний продукт, і які мають набагато менше важелів впливу та джерел доходу, на відміну від своїх західних колег».

Знайти вихід

Через те що в Україні право інтелектуальної власності на композицію та її похідні дуже важко захистити, вітчизняна музична індустрія вже кілька років перебуває в глибокій стагнації. Єдиним виходом із цієї кризи є нагальна потреба для всіх працювати в легальному музичному полі. Тоді виконавці випускатимуть альбоми, як на Заході, режисери зніматимуть фільми не в Росії, а в Києві й Україна матиме змогу стати реальною частиною європейського культурного простору не на словах, а на ділі.

Крім того, якщо радіостанції платитимуть, то їм буде вигідно, як у тій самій Британії, відкривати нових артистів та розкручувати їх, отримуючи за це винагороду; врешті-решт, самим розроб­ляти свої плейлисти, а не бути величезними мережевими сміт­­никами, що різняться тільки хвилями і назвами. Щоб знайти артиста, треба ходити по клубах, цікавитися цим, працювати на випередження. А в Україні більшість радіостанцій просто беруть топ-40 європейської та російської музики, копіюють – і все, музична програма готова. Фактично відсутність копірайту гальмує весь розвиток музичної індустрії в усіх її секторах.

«Перше, що потрібно, – політична воля для зміни цієї ситуації. А нашим можновладцям це просто не треба, бо вони не розуміють, про що мова, якщо це не шахти чи заводи», – каже музикознавець Олександр Полудніцин. До речі, експерти спростовують нібито екзистенційне небажання наших співвітчизників платити за копірайт. «От кажуть, що українські люди не звикли платити, – зазначає соціопсихолог Сергій Таршинський. – Насправді все не так. Наше мислення в плані грошей абсолютно таке саме, як і в усіх країнах. Тобто якщо давати можливість не платити й отримувати «халяву», то, звіс­­но, не платитимуть. Проте якщо поставити все в нормальне законне поле, більшість житиме за нормами закону, як у інших сферах. Та всі ж бачать, що ця тема просто нікого не обходить. Плюс до всього ставлення до музики за принципом: «У краї­­ні заводи стоять, одні гітаристи» – й отримуємо негативне соціопсихологічне тло щодо інтелектуальної власності як такої, особливо в музичній царині».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено