Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 липня, 2012   ▪   Ростислав Семків   ▪   Версія для друку

«451 за Фаренгейтом»: книжка проти влади

Є твори, які варто читати, щоб зрозуміти: наша ситуація в історії ще не критична, але якщо політики стануть безконтрольними, все може бути значно гірше
Матеріал друкованого видання
№ 27 (244)
від 5 липня, 2012
«451 за Фаренгейтом»: книжка проти влади

Кожна людина, незалежно від обраного нею фаху та способу заробляння грошей, прагне вважати себе культурною. Це стосується не лише побутових речей штибу не плюй на асфальт/поступайся місцем, а й освітнього рівня, що зразу стає видимий у світській бесіді. Вікторіанський джентльмен мав уміти цікаво говорити про політику й коней: інші теми вважали недостойними. Схоже й нині: можна обговорювати рецепти смаження барбекю, проте культурною розмова стає, щойно ми апелюємо до прочитаних книжок. Власне, до визнаних – без яких нашу інтелектуальну підготовку вважатимуть неповною.

Вітчизняні освітні програми, що парадоксально, включають аж ніяк не всі вартісні з погляду цивілізованого світу літературні джерела. Там дотепер багато зразків письменства, позначених радянським соціальним сентиментом чи нав’язливим шароварним патріотизмом. А знакові тексти потрактовано часто неглибоко й нецікаво. Нова рубрика Тижня пропонуватиме глибші тлумачення значущих для світової культури творів. Говоритимемо також про кіно, театр, мистецтво та музику. В нашому сьогоденні починати, вочевидь, варто з художніх видань, важливих не лише культурно, а й політично. Отже: «451 за Фаренгейтом» – читати обов’язково!

Читайте також: Безоглядність таланту

Ґай Монтеґ, головний персонаж роману, живе у світі, де майже зникли емоції. Немає страху, але так само й азарту; немає ревнощів, але так само й кохання. Йдучи назустріч побажанням громадян, влада назавжди убезпечила їх від ризику будь-що переживати. Зробили це просто: знищили всі книжки й залишили тільки телевізійні серіали та шоу. Більшості цього вистачає, ба навіть плазми у світі фантаста куди кращі, ніж у нашому, – кожен може дозволити собі мати кімнату з гігантськими екранами замість стін. 4D-ефект – повна присутність. Це те, до чого ми рухаємося. Чи не так?

Людьми, котрі розучилися читати, а отже, й думати, керувати легше. Черговий усміхнений президент звертається до жителів країни з гігантських екранів. Його точно оберуть надалі (або іншого, кого запропонує телевізор). Головне, щоб люди залишалися спокійними, були впевнені у своєму завтра, щоб їх нічого не хвилювало. Дивно, але Монтеґу в цьому ідеально стабільному світі незатишно. Наростання тривоги й самотності прописано в першій частині книжки надзвичайно майстерно – жодна екранізація враження передати не зможе. Герой має сім’ю, але від духовної ізольованості це не рятує.

А здавалося б, персонаж має тішитися життям. Працює на державу, і в нього неабияка робота, дістати таку не всім щастить: Монтеґ – пожежник, він спалює книжки. Температура, винесена в заголовок роману, це градус, на якому займається папір, на якому зникають усі сумніви. Шеф відділку пожежників виголошує цілу промову, в якій популярно пояснює, як зробити всіх людей щасливими і чому багато думати, шкодить. Знаєте, схоже, його думки поділяють у наших міністерствах освіти й культури.

Врешті, сюжет стає майже пригодницьким: підпілля, котре намагається вберегти книжки, рейди та облави пожежників, таємні агенти, втечі й переслідування. Кіборгічний пес-убивця, що знаходить жертву за її біологічними параметрами (здається, незабаром усіх нас ощасливлять паспортами, котрі їх містять). Структура жанру, а ми маємо справу з антиутопією, традиційна: у щасливому, на перший погляд, світі з’являється людина із сумнівами. Найчастіше на такий дисидентський шлях чоловіка штовхає жінка. А далі влада, що створила «ідеальне середовище», намагається повстанців знищити. Чоловік зазвичай зраджує справу. Жінка здебільшого гине… Маємо подібне у класичних «Ми» росіянина Євґєнія Замятіна та «1984» британця Джорджа Орвелла. В цьому романі, як і у відомій антиутопії Олдоса Гакслі «Дивний новий світ», сюжет дещо відхиляється від схеми.

Рей Бредбері свідомий того, що пише в епоху, коли просвітницький проект поширення знання вже зазнав краху. «451 за Фаренгейтом» з’явився в 1953 році, коли США та СРСР мали на озброєнні не лише ядерні, а й водневі боєголовки, а холодна війна набирала обертів. Страх перед повним знищенням цивілізації спонукав громадян навіть у демократичних країнах добровільно змиритися з наступом реакції, втратою частини свобод, переслідуваннями політичних опонентів. Після двох жахливих воєн першої половини століття ніхто не має сумніву щодо можливості третьої, цього разу – останньої. Інституції влади, котрі гарантують безпеку в обмін на широкі повноваження втручатися в життя й права особистості, заживають чимдалі більшого авторитету. Демократію щодень частіше іменують анархією, котра загрожує розпадом і хаосом. Ліберальний проект, доти вже повністю згорнутий в СРСР, починає давати тріщини й у вільному світі (нагадаємо, що роман Орвелла з’являється друком у той-таки період – за чотири роки до твору Бредбері).

Читайте також: Паралельний світ

Для самого автора «451 за Фаренгейтом», як і для інших антиутопістів, починаючи від Джонатана Свіфта (його третьої частини «Мандрів Ґуллівера»), книжка, безперечно, є найпромовистішим символом інакодумства та свободи вислову. Це буквально перепустка в карнавальний світ без правил та приписів, царину пристрастей духу і тіла також. Недаремно поряд із високою літературою та письмом узагалі – влада в більшості романів-антиутопій обмежує і контролює сексуальну сферу життя персонажів. Утім, у Бредбері дія інституцій примусу більш витончена: якщо руйнівне для законів та ієрархій прагнення людини до нескутого задоволення неможливо знищити, його варто регламентувати – підмінити чимось примітивнішим і, на перший погляд, ефектнішим. Так у сучасному нам суспільстві масова індустрія задоволень відтісняє складніші форми побутування культури. У Бредбері насолоду від читання літературних творів замінюють їх спаленням. Влада буквально санкціонує оргії руйнації: пожежники від імені громадян спрямовують вогнемети на стоси «небезпечних» видань, а переслідування й страту незгодних транслюють у прямому ефірі. Так, на думку сучасного нам словенського культуролога Славоя Жижека, формується основа солідарності повоєнних суспільств – причетність до спільного непристойного/злочинного задоволення. Спалення книжок як вмістилищ традиції/культури тоді постає для громадян звільненням від спадку минулого, проте насправді лише розчищає шлях прагненням владних інституцій до суворішого контролю.

Роман Бредбері суттєво вплинув на пізнішу літературу кіберпанку. Його антиутопія спричинила масштабний резонанс і дотепер залишається зразком алегоричної політичної критики, надихаючи послідовників, як-от Майкла Мура з його фільмом «Фаренгейт 9/11». Водночас оригінальний текст зберігає свою актуальність і не втратить її, доки слова «книжка», «бібліотека», «поезія» матимуть вагу в нашому світі.

ЩАСЛИВИЙ І БЕЗСМЕРТНИЙ

Рей Бредбері любив розповідати ось яку історію. Коли йому було 12 років, мандрівний ілюзіоніст на ярмарку торкнувся його плеча іграшковим мечем і сказав хлопцеві: «Живи вічно!». «І я зрозумів, – мовить Бредбері, – треба писати». Найдобріший із фантастів, котрий нещодавно, 5 червня, покинув наш світ, прожив 91 рік, проте майже 50 його книжок, поза сумнівом, забезпечать автору пророковане безсмертя. Від часу появи друком «Марсіанських хронік» (1950) і до останнього роману «Прощавай, літо» у 2006-му прозаїк майже щороку випускав збірку оповідань і щоп’ять років – роман. Він повторював, що у дзеркалі кожного дня бачить щасливця, бо успішно займається улюбленою справою.

Бредбері – самостворена людина з «американської мрії». Народився 1920-го й у підлітковому віці пережив крах свого дитячого світу, коли сім’я втікала від безробіття та депресії з рідного Іллінойсу до Каліфорнії. Грошей на коледж було обмаль, тому надолужував бібліотеками. На фронт потрапити йому не дав слабкий зір – натомість він витворив власний фронт небезпек, що чигатимуть на людство, коли воно ступить на Марс. Уже в 1950-ті стає відомий і продовжує, як сам собі вирішив, писати щодня. 2007-го отримує Пуліцерівську премію, зібравши до того купу інших вагомих нагород. І в кожному зі своїх творів, від сповненого світлом роману про дитинство «Вино з кульбаб» (1957) до гнітючих детективів «Смерть – справа самотня» (1985), «Цвинтар для лунатиків» (1990), «Убиймо всі Констанс» (2002), Бредбері продовжує вірити в людину та її моральну місію. У політичних поглядах залишався поміркованим консерватором.

Читайте також Олді: Немає сенсу поділяти літературу за наявністю або відсутністю фантастичного елемента

«ЩЕ ЧИТАТИ/ДИВИТИСЬ

«Ми» Євґєнія Замятіна вважають першою класичною антиутопією, що відобразила тоталітарні тенденції ХХ століття. Написана в 1920-му, вона ґрунтувалася на враженнях автора від перших років існування радянської влади з її нівеляцією особистого та гіпертрофією колективізму. «Ми» є прогнозом майбутнього, в якому життя людини максимально контрольовано й регламентовано: мешканці Єдиної Держави не мають імен – їх позначають числами. Музику виробляє Інструментальний завод, і коли «нумери» не працюють, виготовляючи суперракету «Інтеграл», то марширують під бравурні марші стрункими колонами вздовж широких проспектів. У сексуальні контакти дозволено вступати впродовж однієї години на тиждень й відповідно до лотерейного талончика, в якому зазначено «нумер» особи протилежної статі. Лише на той момент у кімнаті можна опустити штори – впродовж решти часу діяльність мешканців добре видно: їхні квартири мають скляні стіни.

«1984» Джорджа Орвелла є найбільш знаною антиутопією і, вочевидь, найпесимістичнішою, а тому жахною. Автор ніколи не був у СРСР чи іншій тоталітарній державі, проте уяви йому вистачило, щоб радикально налякати й себе, й весь західний світ. У романі маємо Лондон 1984 року – центр держави Океанії, котра невпинно веде війну із сусідами Остазією та Євразією. Верховну владу втілює Старший Брат, який через своїх агентів контролює буквально кожен крок громадян. Якщо можна ввійти в історію цивілізації однією фразою, то письменник це зробив, запропонувавши найбільш стислу формулу тоталітаризму: «Старший Брат тебе бачить». Людей бережуть від небезпечних думок: Міністерство Правди править історію, викреслюючи зайвих осіб та факти. Незгідних перевиховують тортурами в Міністерстві Любові. Романтичне почуття шансів на перемогу тут не має.

«Дивний новий світ» Олдоса Гакслі полемізує з «Державою» Платона. На відміну від Замятіна, котрий писав до, та Орвелла, що був після, Гакслі аналізує можливість добровільної «втечі від свободи» у вільному світі. В його романі цивілізація має на меті дві речі – продуктивність і задоволення (громадяни схиляються перед дволиким божеством: «О, мій Форд/Фройд!» – кажуть вони). Люди в новому світі більше не народжуються – їх вирощують. Ця фраза потрапила в «Матрицю» братів Вачовскі просто зі сторінок літературного твору, як і образ великого Інкубатора, котрий бачить Нео, вперше прокинувшись зі сну в системі. А від Платона маємо сувору регламентацію функцій, котрі громадянам прищеплюють змалку. Як і в «Державі», це суворо стратифіковане суспільство: інтелектуали, менеджери середньої ланки, офісний планктон, силовики, чорнороби. І жодного шансу вийти поза межі призначення. Але це щасливий край, адже мати одного сексуального партнера понад три місяці тут вважають непристойним.

Фільм Курта Віммера «Еквілібрум» 2002 року є найбільш вдалою екранізацією за мотивами роману Рея Бредбері. Тут багато змінено, але залишено головну колізію: держава знищує культурний спадок, дбаючи про спокій та продуктивність своїх громадян. Головний персонаж теж є майстром знищення, однак діє більш видовищно: додано елементи східних єдиноборств та кіберпанківської естетики, хоча вогнемети залишаються. На героя врешті також чекає навернення по смерті жінки (ба навіть двох), і він приєднується до повстанців, щоб покарати головного злочинця – диктатора, котрого, до слова, громадяни бачать також лише на екранах. На відміну від більшості антиутопій, герой фільму фактично самостійно, перемагає систему. Є також безпосередня екранізація «451 за Фаренгейтом», зроблена Франсуа Трюффо 1966 року. Проте вона ходульна й непереконлива; дивитись її можна, хіба щоб посміятися з майже іграшкових пожежників.

Читайте також: Обсервація містифікатора


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено