Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Ґвяздовський

Політична драма

Новий фільм Люка Бессона «Леді» є найбільш ретроградним у кар’єрі великого провідника сучасного способу візуалізації
Матеріал друкованого видання
№ 27 (244)
від 5 липня, 2012

Те, що Бессон зацікавився постаттю Аун Сан Су Чжі, загалом не дивує. Опозиційний лідер М’янми свого часу закінчила Оксфордський університет, вийшла заміж за британця і народила двох дітей, а по поверненні до рідної країни, наслідуючи буддійські традиції та шлях Ганді, зайнялася політикою. Вона 15 років просиділа під домашнім арештом, отримала Нобелівську премію миру, Золоту медаль Конгресу США, очолила список «героїв нашого часу», сформований журналом New Statesman.

Читайте також: Чи можна назвати зміни в М'янмі незворотними?

Мода на політичні теми, «залізних леді» та східноазійські красоти визначає напрям розвитку кіно і вихід фільмів, розрахованих на певну кон’юнктуру. Та в цьому розрізі дивує спосіб, яким Бессон зобразив історію безкомпромісної жінки-борця. Сюжет прямолінійній і досить консервативний щодо методів зображення подій. Тобто є розстріли студентів, утримання опозиціонерів у клітках, тортури, фрази «в мене червона хустина, я можу вбивати кого захочу» і Шуберт. Проте стрічка цілковито позбавлена гостроти сучасного кіно з його формами та ідеями. Національний колорит М’янми (зйомки відбувалися в Таїланді) видається такою собі «глобалізованою» картинкою напоказ. А головна роль у виконанні Мішель Йео, попри те що сама акторка, як і її героїня, теж має чоловіка-іноземця (француза), чіпляє лише емоції, але не розум. На відміну від «Ганді», «Королеви» і «Залізної леді» у фільмі Бессона центральні ролі значно слабші. Порівняно з «Останнім королем Шотландії» стрічка втрачає через брак яскравої ідеї. А «Останньому імператору» і «Кундуну» поступається розмахом, епохальністю і, зрештою, красою.

Поза сумнівом, «Леді» – епічне, важливе кіно, передусім із соціального, політичного, правозахисницького боку, що ставить Бессона поруч з іменем іншого кінематографіста, пристрасного борця за права людей світу Майкла Вінтерботтома. До того ж «Леді» цікаво резонує з Україною, зокрема з Юлією Тимошенко як із політичним в’язнем. Момент, коли Аун Сан Су Чжі із заплетеними у волосся квітами проходить крізь редут солдат, неймовірно нагадує славнозвісне вкладання квітів Леді Ю в щити правоохоронців… Для українського прокату цього цілком достатньо.

Читайте також: Хунта в М’янмі імітує демократію