Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 липня, 2012   ▪   Наталя Петринська   ▪   Версія для друку

Прості як двері: драйву Manzarek–Krieger of The Doors може позаздрити будь-який молодий гурт

Новина, що до Києва їдуть легендарні американці, у багатьох викликала скепсис. Українці вже звикли до того, що культові виконавці зазирають до нас на схилі літ. Зазвичай вже давно не юні рок-ідоли, – з тих, хто вижив, адже чимало померло молодими, – привозять з собою «кота у мішку»: незнайомий склад гурту
Прості як двері: драйву Manzarek–Krieger of The Doors може позаздрити будь-який молодий гурт

Зрозуміло, що The Doors без Джима Моррісона далеко не той, як і будь-яка команда без харизматичного фронтмена. Тож урізаний варіант відомого квартета до складу Manzarek–Krieger міг привабити лише відданих фанів. До дуету «батьків-засновників» клавішника Рея Маназарека і гітариста Роббі Крігера приєдналися вокаліст Дейв Брок, барабанщик і басист. До речі, поява останнього – нетиповий крок гурту, адже ранні The Doors грали без постійного бас-гітариста, зробивши своєю впізнаваною «фішкою» одночасні електро- і бас-органні партії Манзарека. Сенс цього нововведення прояснився, коли музиканти  вийшли на сцену – всі дорзівські хіти зазнали нових аранжувань. Приміром, «Alabama Song» зазвучала повільніше, хоча характерний ритм клавішних залишився. Маназрек і Крігер примудрилися освіжити звучання, водночас не втративши основи композиції, тож кожну пісню публіка вгадувала с перших звуків.

Концерт розпочався вчасно. Пунктуальність ветеранів року багатьох вхопила зненацька, адже українська публіка дещо недисциплінована, – звикнувши до затримок початку виступів, вона часто «підтягується» в зал близько півгодини. Музиканти почали грати без зайвих «ліричних відступів», й одразу стало зрозумілим, що Manzarek–Kriegerof  The Doors акцентуватимуть виключно на музиці.

Жодних відтяжних маневрів: майже аскетична сцена з невибагливою підсвіткою, сивочолі рокери, і центральна фігура в чорному. Звісно, Дейв Брок не міг не зіграти свою роль «замінника» Моррісона, тож вбрався відповідно. Його рухи на сцені були значно спокійнішими за манеру виступу Джима, однак через подібність голосу здалека Брока можна було сприйняти за постарілого екс-фронтмена гурту.

Ця ілюзія швидко зникала, що й не дивно, адже Дейв Брок і учасники колективу неодноразово наголошували, що не прагнуть стовідсоткового уподібнення з покійним лідером The Doors. Цілком правильний підхід, бо якби «дорзівці» влаштували на сцені «шоу двійників», це б скидалося на виступ у провінції якогось клону відомого виконавця. Словом, Брок – це Брок, вкритий тінню великого Моррісона, котрому й досі «поклоняються» на паризькому цвинтарі.

Народ шаленів з перших композицій. Певно, така щира реакція публіки вплинула на старих рокерів, і в середині концерту вони почали вигукувати стандартні концертні фрази. «Godblessyou, Ukraine!» – після цих слів натовп вибухнув радістю. Кульмінацією відриву стала найвідоміша (її називають і «найпопсовішою») композиція «Light My Fire», яку свого часу практично повністю написав Роббі Крігер. Відігравши дві години, так само пунктуально як і на початку, музиканти залишили сцену. На біс їх викликали хвилин п’ять. Почувши крики і стукіт прихильників, після кокетливої паузи старі ікони року таки вийшли на сцену. Публіка, в який змішалися молоді неформали, солідні «мажори» і дівчата далеко не рок-н-рольного вигляду, проводжала їх як справжніх королів. Навіть без Джима Моррісона. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Персонажів цих дуже різних книжок об’єднує бажання, якщо не знайти коріння, то принаймні відшукати те, що прив’язує нас до минулого, утворює тяглість і допомагає сприймати смерть не як кінець, а як проміжний етап існування. Пошук себе через спробу зрозуміти іншого – вічна тема, тож від вторинності ці історії рятує лише оригінальність форми. Адже, будьмо чесними: зміст у літературі – справа другорядна.
    23 січня, Богдана Романцова
  • За підрахунками організаторів, учасниками Жіночого маршу стали понад 2,5 млн осіб у кількох сотнях маршів по всіх Сполучених Штатах Америки.
    23 січня, Ольга Ворожбит
  • Про напівзабуту історію масового знищення євреїв у Румунії та на підконт­рольних їй територіях у роки Другої світової війни, а також про європейську історичну пам’ять і причини того, чому частині сучасних румунських та молдовських політиків бракує сміливості визнати роль і місце своїх націй у Голокості, Тижню розповів швейцарський дипломат та історик Сімон Ґайссбюлер.
    22 січня, Ганна Трегуб
  • Як статус культурної столиці Європи змінює міську громаду: досвід Вроцлава
    22 січня, Анна Корбут
  • Як показує практика, хворіти в «ДНР» небезпечно для життя не лише з огляду на самі захворювання, а й зважаючи на рівень медицини, яка ще лишилася тут, в окупації.
    22 січня, Станіслав Васін
  • Під час інавгурації 45-го американського президента складно було знайти моменти, які б хоча б злегка не контрастували із його попередниками.
    21 січня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено