Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Концерт Хью Лорі у Києві: Жодного вікадіну. Віскі, браза!

Якщо ти хочеш побачити видатного актора таким, яким він є в житті, змусь його грати музику. Цей клуб цілком гідний уваги: Брюс Вілліс, Джеймс Белуші, Джонні Депп – усі вони грають блюз, джаз та рок. Злобний доктор Хауз, він же Вустер останнім часом розставив пріоритети: минулого року видав альбом нью-орлеанського блюзу, а у ці дні він усе це показує не у клубах, як зазвичай це робиться, а у великих залах
Концерт Хью Лорі у Києві: Жодного вікадіну. Віскі, браза!

Після дебютної платівки публіка йде на Лорі, як за Моїсеєм, і її більше, ніж “після перших альбомів” Бітлів та Роллінгів.  Аудиторія впізнає усі пісні з альбому Let Them Talk з напівоберту, втім, лишається запитання, кайфують вони від скромного музиканта, чи від того персонажа із Хауза? Штукенція в тім, що жодного Хауза нема, Вустера – теж. Стенд-ап камеді триває не більше 10-ти хвилин за весь концерт (який сенс, якщо зрозуміє відсотків 10?), і гумор – це не амплуа, а життєва необхідність. Втім, жодного Хауза блюзмен із себе не ліпив – замість в'їдливих жартів, тиради про те, яке у нас красиве сіті. 

Він вистрибає на сцену зі стаканюрою віскі, втім, відсьорбує дуже потроху, у сіро-чорному вбранні, кидає кепку  поза роялем і традиційно зауважує: “Що б я там не налажав, за мною – найкраща група у світі Copper Bottom Band”.

Як і на своєму першому альбомі, Лорі зосередився переважно на блюзі Нью-Орлеану, що від звичайного триакордового блюзу відрізняється гармонічною та мелодичною пишністю – згадайте “Summertime” та “The House of the Rising Sun” та кілька госпелів Рея Чарлза, і ви одразу зрозумієте, у чому  різниця. У цьому культурному нью-орлеанському ґамбо зварена ціла купа креолів, чорних, білих, алігаторів та черепах – і не велика дивина, що британець Лорі запав на це розмаїття ще в дитинстві. Але “найкращий у світі гурт за моєю спиною” – це із серії “ у кожному жарті є доля жарту”.

Клавішник ( “він грає на фортепіано та клавішних усі ті ноти, яких не вмію грати я”), гітарист, у кого було рівно 9 інструментів на будь-який смак і розмір, один з яких – банджо (“він високий, але не настільки, просто у нього іноді гітарки надто маленькі”), саксофоніст та виконавець на губній гармошці (“він відповідає за все, у що дмуть”), контрабасист (“це не його справжнє ім'я, а просто трейдмарк”), сестра на бек-вокалі (її не було в турі Чілі та Аргентиною, але вона заспівала пісеньку “John Henry” не гірше за Ірму Томас, котра виконала її ж на альбомі Лорі), а також барабанщик – неймовірний вуйко, котрий з наймінімальнішою барабанною установкою здатен створити вкрай правильний, автентичний грув.

 

Перша пісня у виконанні Лорі “Mellow Down Easy” змусила замислитися не про нью-орлеанську пиятику, а про... Тома Вейтса з його темними образами, обернутими у звучання, що тягнеться до американського коріння. В принципі, оте антипопсове звучання так чи інакше спіткає будь-який бенд: його ніколи не візьмуть на ТБ-шоу, але воно продукуватиме сіль землі, звучання, що пробиратиме до кінчиків волосся з перших звуків (акустика Палацу Уркаїна ще більше посприяла отому брудному клубному луїзіанському присмакові). Тож, кожен сумний скептик, що вважає вилизану студійну роботу Лорі за попсу, міг би навіть розбудити свого внутрішнього підсвідомого Вейтса. Ні, жодного лівого хрипу: попри вміння патякати низьким баритоном, Лорі співає своїм природним голосом, що скидається на вокал Вена Моррісона, Тома Петті чи будь-кого, що у нього нібито закладений ніс але хороше відчуття смаку.

Друга пісня – “St. James Infirmary” розпочинає альбом Лорі, але не є найбільшою принадою у концерті. Більше половини пісень він коментує – не комедія, а просто розмова: “Мабуть ви знаєте про трубача Бадді Болдена? Кажуть, він був навіть крутіший за Армстронга, але записів нема, а в світі не лишилося живої людини, котра чула його наживо. Але я зараз заграю тему Джеллі Ролла Мортона про Болдена”. Або ж: “Гітарист Ледбеллі двічі виходив з в'язниці завдяки тому, що грав спеціально для губернатора. І ось його пісня”. Навряд чи уся аудиторія була готова до майстер-класу з історії блюзу та джазу. Але якщо хоча б кілька людей почули та зацікавилися, то місія виконана. Лорі не зациклювався на нью-орлеанському блюзі, доволі вправно забацавши бугі-вугі, твіст та навіть ранній фанк. Наддрайвової “Wild Honey” концерт слід було закінчувати, але музикантам кортіло ще і ще. Вийшовши на біс Лорі зізнався, що пісень у них вже нема, і встругнув якусь фігню, що вочевидь була заготовлена для “бісів”, що їх у цьому турі – якнайменше два.

Читайте також: Трип, Львів, джаз

Протягом концерту Лорі встиг виконати приблизно 20 пісень, і жодного разу не випендрився. Лише після одного з гітарних соло канадійця Кевіна Бріта сказав: “я теж так міг би, але навіщо?”

Завдяки Хаузу Лорі випало стати рок-зіркою навіть до того, як він цього захотів. І в цьому кошлатому, невибагливому, “по стакану віскі на музиканта для розрядки” посеред концерту, є щось справжнє. Приблизно так він окреслив власний підхід: “Я не народився в Алабамі 1890-го,  я не їв грубої крупи та не їздив товарними вагонами, жодна циганка після мого народження нічого не пророкувала моїй матусці, мене не переслідує пекельна гонча псина. Я не здивуюся, якщо на моїй дупі чи на локтях будуть витатуювані якісь китайські ієрогліфи.”

А головне, він грає те, що грає. Він не переймається більшістю, хоч і вдячний ній за появу, він грає для того одного відсотка, котрий зрозуміє.

Фото: Олекса Пиркін


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено