Культура

  ▪   Інна Завгородня

«Золотий дракон»: іронічно-жорстока буденність

У київському театрі «Колесо» відбулася прем'єра постановки за п'єсою провідного німецького драматурга Роланда Шиммельпфенніґа

Сцена з кухнею звичайнісінького китайсько-в'єтнамсько-тайського ресторану, на якій кипить – у прямому й переносному сенсах – робота старих і молодих, легальних і нелегальних азіатів, спершу налаштовує на комедію. Навіть не зважаючи на скигління маленького китайця, у якого болить зуб. Надто вже комічно посміхаються актори, дружно зіщулюючи очі після оголошення чергового замовлення страв клієнтами, мовляв, м-м-м, як смачно!

У будь-якому європейському місті таких ресторанчиків сотні. Що вже казати про інші сюжетні лінії, виписані у п'єсі. Таке враження, що автор накрапав її, спустившись зі своєї квартири до закладу на перший поверх, а сюжети списував із тих, кого бачив навколо – сусідів по будинку або клієнтів ресторану. Тож герої та їхні історії, як і місце дії, вийшли на диво буденними. Що може бути банальнішим за беззубого пенсіонера, який мріє знову стати молодим, чоловіка, який напився через зраду дружини, аби зовсім її втратити, молодої парочки, стосунки в якій зіпсувалися після неочікуваної вагітності?

Вже не згадуючи історії про мураху й бабку – казкову, якщо не сказати канонічну. Мураха просто не може поводитися з бабкою інакше, тому що він ціле літо працював, вона ж цей час бездумно протанцювала. Не може і продавець, власник крихітної крамнички за рогом, інакше поводитися з молодою китаянкою, для якої стає сутенером – така природа, і насилля – невід'ємна його частина. Але дивлячись упритул на такі прояви «природи», простіше залишатися людиною. Тож і поширеність сексуального рабства, використовування слабших сильнішими, безправності нелегальних мігрантів і недоступності для них медичної допомоги, а отже – смертей, які відбуваються на численних кухнях бістро та на інших задвірках цивілізованого світу, у реальному житті простіше помітити після того, як щойно побачив у світі театральному.

Найдивніше у «Золотому драконі» те, як драматургові вдається вибудувати на цьому скупому матеріалі твір, який чіпляє і не відпускає ще довго після перегляду. Поезія буденності проблискує у нехитрих діалогах втомлених стюардес, екзистенційному подиві дідугана, який відкриває для себе, що у старості зуби таки випадають, або в подорожі додому, яку маленький китаєць – як і безліч інших заробітчан – зміг здійснити лише після смерті.

Після перегляду спектаклю, незважаючи на позірну легкість, із якою моторошну звичайність насилля та смерті підносить драматург глядачеві, стає важко від скинутого не плечі баласту нерозв'язних проблем існування світу. Але цей самий «тягар» смислу і є тією цінністю, яку варто шукати у театральній залі.

Не останню роль у враженні від вистави грає майстерне режисерське втілення, яке фонтанує знахідками. Цікава хореографія, дотепний музичний супровід та ще багато вартісного чекає на вас, якщо все ж таки наважитеся відчути на собі дію сучасної драматургії. Рекомендується всім, хто вже почав втрачати віру у знатність столичного театру ставити актуальні п'єси.

Постановки за творами Шиммельпфенніґа йдуть на сценах провідних театрів світу – загалом їх було сценізовано у понад 40 країнах. Поява п'єси цього драматурга на київській сцені стала можливою завдяки підтримці Ґете-Інституту в Україні, про яку вже писав Тиждень.