Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 травня, 2012   ▪   Спілкувалася: Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

Повірити фальшувальнику: Карл Маркович про інтуїтивну гру, чесні фільми та життя після «Оскара»

Австрійський актор та режисер уперше завітав до Києва як почесний гість фестивалю «Тиждень австрійського кіно», хоча його режисерський дебют «Дихання» здобув Гран-прі «Молодості» ще торік
Матеріал друкованого видання
№ 17 (234)
від 26 квітня, 2012
Повірити фальшувальнику: Карл Маркович про інтуїтивну гру, чесні фільми та життя після «Оскара»
Андрій Ломакін

У найвідомішій стрічці за його участю «Фальшивомонетники» актор зіграв одеського єврея-шахрая, примушеного нацистами в концентраційному таборі до підробки валют ворогів Третього Рейху. 2008 року цей фільм здобув «Оскара» як найкращий іноземною мовою, що принесло як режисеру Штефанові Рузовіцкі, так і виконавцю головної ролі Карлові Марковичу світову славу.

Читайте також: «Молодість»: тріумф поляків, трагічних стрічок та німого кіно під оркестровий супровід

У. Т.: Ще живий такий феномен, як європейське кіно, чи нині можна говорити лише про кінематограф окремих країн?

– Звісно, існує європейська спільнота, так само як американська або азійська. Детальніше про це явище вже не скажеш, бо є і всі проміжні ланки: режисери Азії, які працюють дуже по-європейськи, так само як американські режисери європейського штибу. Ґас Ван Сент або Коени реалізують радше європейську лінію кінематографа. Молоді Скорсезе або Спілберґ орієнтувалися на кіно Європи. Водночас бачимо європейців, скерованих радше на азійський або східноєвропейський кінематограф. Немає суворих обмежень, кордони завжди проникні.

У. Т.: Які обличчя визначають характер європейського кіно сьогодні?

– У мене немає відчуття, що нині є особистості, які надзвичайно сильно впливають на нього. Можливо, така ситуація була раніше, за часів Пазоліні чи Трюффо. Хоча цього не можна було би сказати й тоді. Такі речі буває констатовано постфактум, коли ці постаті стають класиками. Не виключено, через 10–15 років ми теж виділимо певні імена, чий вплив позначився на нашому екрані. Для себе я таких узагалі не можу назвати, тому що не є типовим кінематографістом, який постійно надихається роботою колег. Звичайне життя цікавить мене куди більше, ніж мистецтво.

У. Т.: Які тенденції ви помічаєте в австрійському кіно?

– Сучасний артхаус Австрії дуже закорінений у соціальному реалізмі у формі якомога більш автентичного, «наближеного до дійсності» зображення життя, хоч би що це означало. Це може бути реалізовано в дуже різний спосіб. Навіть якщо фільми зобов’язані реалізмові, як роботи Ганеке, Зайдля, Ґлявоґґера, вони все одно мають власний почерк. У сучасному кіно можна говорити не про напрями, а радше саме про окремих особистостей. Ми й досі живемо у фазі індивідуалізму в мистецтві. Принаймні в образотворчому це чітко простежується – там уже давно немає великих течій, ні в концептуальному, ні в конкретному, реалістичному мистецтві. Цікаво, що в режисерській професії з’являється дедалі більше й більше жінок. Австрійське кіно відзначається своєю схильністю до експерименту й пошуку власної мови: в усіх напрямах, зокрема комерційних. Маємо дуже велику розкіш у тому, що фільми, які дістають фінансову підтримку від держави, не обов’язково повинні приносити прибуток. Звісно, ця ситуація не без переваг, але мушу сказати, що й не без недоліків. Іноді відбувається забагато експериментів. Часом просто обирають занадто свідому установку на арт, хоч я сказав би, що це не має з ним нічого спільного. Якби я розмірковував, як зробити фільм, який ніхто не хотів би подивитися, це не було б мистецтвом автоматично. Але деякі люди розуміють це так. Може, частково й освіта в кіновишах рухається в неправильному напрямку. Коли на практиці молодий кінематографіст каже собі: «У цій країні в мене лише тоді є шанс, коли я якимось чином зніму соціально-реалістичне артхаусне кіно, бо інакше все одно не дістану фінансування», то це небезпечно, адже не кожному така ніша підходить. Якби хтось хотів ставити романтичну комедію чи зомбі-екшн-горор-фільм, коли це було би зроблено цікаво, я перший підтримав би такий проект. Неправильно, коли така людина скаже: «Дай-но я створю краще соціальну драму», дарма, що охочіше робив би щось про зомбі. Із цього вийде нечесна стрічка.

Читайте також Юрій Винничук: «Говорити з наперсточниками делікатно – крок до поразки»

У. Т.: Ви казали, що використовуєте радше інтуїтивний, аніж інтелектуальний підхід до гри. Як ставитеся до того, що деякі актори скидають 20 кг для ролі або певний час живуть серед представників якогось суспільного прошарку?

– Коли я відчуваю брак інформації, а йдеться про фіктивну історію, мушу поговорити з режисером – за умови, що проект мене цікавить. Але якщо не вистачає забагато, то  скажу «ні». Те, що можу вичитати в книжках, рідко є важливими даними. Для «Фальшивомонетників» я втратив у вазі, та оскільки й так доволі худий, скинути 7 кг мені не було дуже важко. Часто маю чітке уявлення, що певний персонаж повинен носити бороду – обговорюю це з режисером і пропоную своє бачення, адже відчуваю це внутрішньо. Тоді я перевтілююсь. Постійно вивчаю людей. Не важливо де. За два дні в Києві я спостерігав дуже різні типи. Людей повністю звичайних: двірників, паркувальників, міліціонерів, водіїв таксі й автобусів – які вони зовні, як стоять. Звертаю увагу на такі речі. Наприкінці дня часто питаю себе, скільки всього я зберіг у пам’яті, чому це мене так цікавить? Весь час так чи так досліджую. Тож для певної ролі рідко потребую додатково щось вивчати. Скажу ще таку трохи старомодну річ: актор є лише тоді актором, коли може собі щось добре уявити. Я не бажаю бути імітатором. Граючи Зіґмунда Фройда, не хотів його наслідувати. Мене цікавило, як поводився би я, якби був ним, як занурюся в сценарну ситуацію з уявленнями цієї особистості та її часу.

У. Т.: Як змінилося ваше життя після «Оскара»?

– Зовсім незначно. У мене досі немає агента, як ніколи й не було. Я дістав більше пропозицій кастингу, частіше знімався. Найважливіше, що змінив для себе особисто, – моя внутрішня впевненість у тому, чого я досяг у житті, зросла. Певно, настільки, що нарешті наважився робити те, чого завжди бажав, зокрема створити свій фільм. Після «Оскара» (його, власне, здобув не я, а кінострічка, та все ж це були виробництво з таким успіхом і така роль) у мене з’явилося відчуття, що я більше не повинен нікому нічого доводити, зокрема й собі самому. Тепер, займаючись режисурою, почуваюся так, ніби раніше не робив нічого іншого. Ніби готувався до цього все життя, а так воно й було. Будучи актором, на знімальному майданчику я цікавився всім, тільки не собою, адже грати вже вмів. Тому перед фільмуванням власної стрічки знав, що роблю.

У. Т.: Що ви порадите режисерам-початківцям?

– Нічого. Я був би поганим учителем, і сам ніколи не вчився: не був ані в акторській, ані в кіношколі, не потребував цього. Єдине, що пораджу: треба дуже добре, тричі подумати, що робиш. Не варто себе переоцінювати. Думати, мовляв, як маєш ідею, то вона саме те, що треба, і ти вже режисер. Коли ти глибоко сумнівався, але не здатен більше ні про що думати, а можеш займатися лише цим і нічого іншого у світі не залишається, тоді треба це робити.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Карл Маркович

Актор театру і кіно, сценарист, режисер. Народився 1963-го у Відні. На екрані – від 1991 року. Зажив популярності завдяки ролі інспектора Штокінґера в серіалі «Комісар Рекс». 2000-го знявся у стрічці «Прийди, солодка смерте». «Фальшивомонетники» Штефана Рузовіцкі, в яких Маркович виконав головну роль, 2008 року здобули «Оскара» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». 2011-го дебютував як режисер та сценарист кінокартиною «Дихання». 2012-го знявся у фільмі «Єдиний Шлях» української режисерки Дар’ї Онищенко (виробництво України, Сербії та Німеччини).

Читайте також: Кінопрокат не дорахувався бійців


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено