Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 грудня, 2010   ▪   Наталя Петринська   ▪   Версія для друку

Медіатор культур

Людмила Попович про україністику в Сербії, ентузіазм студентів, роль культурних інституцій та кризу «неринкових» гуманітарних наук
Матеріал друкованого видання
№ 49 (162)
від 2 грудня, 2010

 

Доктор філологічних на­­ук, професор кафед­­ри славістики Белградсь­­кого університету Люд­­мила Попович може впевнено претендувати на лаври найактивнішого популяризатора ук­­ра­­їнської мо­­ви та літератури в Сербії. Завдяки її зусиллям сербські інтелектуали мають змогу прочитати не лише класику, а й сучасних українських авторів, яких здебільшого перекладають сербською її сту­­денти-україністи. І хоча, за словами пані Людмили, пересічні серби зазвичай плутають Тараса Шевченка з нашим сучасником футболістом Андрієм, Україна для Балкан не така вже й terra incognita.

У. Т.: Розкажіть детальніше про кафедру української мови та літератури Белградського університету. Чи багато там навчається студентів, і хто їм викладає профільні науки?

– Кафедру української мови та літератури Белградського університету створено в 2002 році. На кафедрі п’ять викладачів, із них один професор за контрактом із Нового Саду – історик Янко Рамач та два викладачі за контрактом з України. Вони приїжджають на період від двох до чотирьох років за угодою про співпрацю, яку в нас підписано з університетами Києва, Львова та Донецька. Крім цього, час від часу запрошуємо відомих україністів на посаду гостя-професора.

Українську мову викладають як іноземну з елементами зіставного аналізу з сербською та іншими слов’янськими. Щороку набираємо 16 студентів – майбутніх фахових україністів. Крім них українську мову щорічно обирає приблизно стільки ж інших славістів – русистів, полоністів та богемістів. Зараз у нас навчаються близько 60 студентів, це чимало для славістичної кафедри. Студенти напрочуд організовані – видають свій часопис, ставлять вистави українською мовою, готують літературні вечори та, головне, показують неабиякий нахил до нау­­ково-дослідної роботи.

У. Т.: Як сприймають у Сербії українську культуру в науково-мистецьких колах?

– Загалом позитивно – як культуру дружнього народу, з яким поєднує багато спільного. Адже українсько-сер­­бські культурні зв’язки сягають часів перших південно- та східнослов’янських державних формувань X–XIII століть.

Свого часу про українську літературу та її впливи на сербську писали Мілорад Павич та Йован Деретич у дослідженнях істо­­рії сербської літератури,  Петар Митропан, Стоян Суботин, Радослав Пайкович, Срджан Рашович. Про українське малярство періоду бароко та його впливи на сербських майстрів писали мистецтво­знавці Динко Давідов, Деян Медакович, Павле Васич, Сретен Петкович, Міодраг Йованович. Музикознавець Даниця Петрович ще в 1986 році опублікувала дослідження про впливи української музики XVIII століття на сербський хоровий спів. Як бачимо, зацікавленість укра­­їнсь­кою культурою в на­уково-ми­стецьких колах Сербії вродила плідними дослідженнями. Інша річ, що пересічні серби зазвичай плутають великого українського поета з відомим футболістом, але й спорт – це культура в широкому розумінні.

У. Т.: На ваш погляд, яка підтримка з боку України та українських інституцій була б най­ефективнішою?

– Було б добре, якби відповідні українські інституції займалися питаннями популяризації української культури за межами України та розвитку зарубіжної україністики систематично й цілеспрямовано. Складається враження, що це робиться спорадично, напливами. Візьмемо хоча б такий приклад. Філологія, як відомо, зараз може бути конкурентоспроможною на рівні інших «ринкових» наукових дисциплін завдяки різним маркетинговим трюкам. У такі вже прагматичні часи живемо. Так ось, на нашому філологічному факультеті, конкрет­­но на славістичному відділенні, кабінети для вивчення окремих слов’янських мов та літератур обладнали відповідні посольства. Залишився необладна­ним тільки кабінет україністики. На наші неодноразові усні та письмові звернення до Посольства України з проханням обладнати комп’ютерний кабінет завжди одержуємо усну відповідь, що кошторис не передбачає відповідних витрат. От і лишаємось, облизня спіймавши, а студенти порівнюють і роблять висновки про ставлення кожної з держав до пропагування своєї культури.

Популяризації української літератури сприяють літературні вечори, що їх проводять час від часу в Белграді та Новому Саді. Знову ж таки дається взнаки співпраця з інституціями. Коли в Посольстві України в Сербії питаннями культури займаються такі люди, як, скажімо, Юрій Лисенко (він же відомий поет Юрко Позаяк), гостей із України не бракне, а ми завжди готові організувати їм гарний літературний вечір і зустріч зі студентами та шанувальниками.

У. Т.: Коли зіставити державну промоцію культури Сербії та України, на чию користь буде порівняння?

– Збоку, мабуть, видніше. В Сербії, як ви кажете, промоцією української культури займаються не тільки україністи та відповідні культурно-освітні державні інституції, а й українська громада. Зараз у Сербії мешкає близько 5 тис. етнічних українців (ще 15 тис. записані русинами). Вони організовують численні фестивалі, літературні вечори, літні школи української мови. Ці заходи проводять переважно в осередках їхнього проживання у Воєводині – в місті Новий Сад та навколишніх містечках і селах.

Натомість організовані в столиці заходи набувають ширшого розголосу.  У Белграді за остан­нє десятиріччя двічі проведено Дні української культури. Вперше в 2000 році виставки, концерти, круглі столи, лекції, перегляд кінофільмів Довженка з архіву кінотеки Сербії організував актив Сербсько-українського товариства в Белграді. Всі ці заходи відбулись без жодної фінансової підтримки державних інституцій і стали можливими завдяки ентузіазму організаторів та учасників. Офіційні ж Дні української культури було проведено на міждержавному рівні в 2008 році. Коли порівняти їхній зміст та насиченість, то перевага буде на боці перших «неофіційних». Такий досвід учить, що для проведення відповідних заходів потрібні й кошти, й ентузіазм місцевої інтелігенції, яка надає їм характеру справжньої культурної події. Коли ж держава бере на себе обов’язок і право все виконати в межах співпраці між офіційними інституціями, результат виходить якимось мертворожденним.

У. Т.: Кого з класиків і сучасних українських авторів читають у Сербії? Наскільки гострою є проблема перекладів?

– Для того щоб сказати, кого і як читають, потрібно провести відповідне анкетування. Легше відповісти на запитання про переклади. Іноді буває так, що переклад зроблено, а публікувати нікому. Видавці вважають, що йдеться про некомерційне видання. Тут би й стала доречною допомога українських інституцій, про яку ви згадували. Приміром, було підготовлено до друку антологію українських репресованих поетів «Жигосани» (тавровані. – Ред.), упорядковану та перекладену Міодрагом Сибіновичем. Українська національна рада в Сербії взялася її опублікувати з фінансовою підтримкою МЗС України, та коштів вистачило тільки на підготовку до друку. Ось і лишилася ця антологія опублікованою в сигнальному примірникові. Як мені відомо, Ярослав Комбиль переклав «Солодку Дарусю» Марії Матіос та Boa Constrictor Івана Франка, проте ці книжки теж не опубліковано. Очевидно, та сама проблема – знайти видавця. Натомість приємно було, коли після виходу монографії «Фокусна перспектива» підходили колеги – професори філологічного факультету, письменники, пере­­кла­­дачі й говорили про те, що відкрили для себе багато нового про українську літературу. Значить, зацікавленість українською літературою в Сербії є наслідком відповідних публікацій і пере­­кладів, відтак видавцям не слід посилатися на її брак.
       
У. Т.: Ви активні в академічних колах і поза Сербією. Що можете сказати про тенденції в україністиці за межами України?

– Україністика, як і славістика та філологія в цілому, зараз переживає кризу. Прагматичний дух нашого часу, тенденція до глобалізації в усіх сферах життя призводять до витіснення «неринкових» наукових дисциплін. Тому україністів-фахівців лише в цій галузі славістики в академічних колах світу немає. Україністи світу – це філологи широкого профілю, що займаються теоретичними проблемами мовознавства або літературознавства, ведуть зіставні дослідження різних мов та літератур, беруть участь у інтердисциплінарних проектах.

 

 

 

Гостями літературних вечорів у Белграді були Віктор Кордун, Микола Рябчук, Юрій Андрухович, Василь Махно, Олек­­сандр Ірванець, Володимир Цибулько, Василь Шкляр, Іван Лучук, Тарас Лучук, Андрій Кокотюха, Назар Федорак, Сергій Пантюк, Світлана Поваляєва, Лариса Багірова.

У Сербії упорядковано двомовну антологію української поезії (2000), до якої увійшли переклади українських поетів XVI– XX століть. Вийшла в світ у перекладі сербською «Антологія українського оповідання» Юрія Винничука. Опубліковано монографію про українську літературу «Фокусна перспектива української літератури», переклад «Щоденника» Олександра Довженка, збірку поезій Віктора Кордуна, сербський переклад роману «Перверзія» Юрія Андруховича, «Українські народні казки» тощо. Казки та Довженковий кіносценарій «Україна в огні» переклали студенти Белградського університету, які з 2003 року в студентському часописі «Вікно» публікують переклади творів української літератури.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено