Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 квітня, 2012   ▪   Леся Кульчинська   ▪   Версія для друку

Над прірвою в житті

Документальні фільми про шахтарів Донбасу: соціальний антагонізм замість регіонального патріотизму
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Над прірвою в житті
Зробивши свій внесок у перемогу донецьких олігархів, «образ шахтаря» сьогодні, схоже, завдає «удару у відповідь». Жахливе становище реальних робітників тамтешніх шахт, що дедалі наполегливіше дає про себе знати, виявляє ганебний зворотний бік регіонального капіталу. Прірву між ідеалізованим і справжнім Донбасом яскраво унаочнюють документальні стрічки про нього, зняті в останні роки іноземними кінематографістами. Соціальні контрасти, які можна приховати за пафосними гаслами в дусі соцреалізму про «гордість і трудовий внесок» краю, у цих фільмах лежать на поверхні. Очевидно, що відверта демонстрація сучасних реалій регіону, звідки вийшла нинішня правляча верхівка, не всім до смаку. Про це свідчить ситуація, що склалася довкола стрічки «Шахта №8»,  показ якої скасували з такою незграбною аргументацією, що це наштовхує на думку про політичну мотивацію заборони. 
 

 
 
ПАРАЛЕЛІ НЕ ПЕРЕТИНАЮТЬСЯ
 
Фільм «Інший Челсі. Історія з Донецька» на тлі помпезного будівництва «перлини регіону» стадіону «Донбас Арена» та перемог «Шахтаря» в боротьбі за кубок УЄФА показує контрастні будні його вболівальників: представника місцевої бізнес-еліти та регіональної влади Колі Левченка та робітника аварійної шахти «Путилівська» Саші. Заручившись притягальним статусом «закордонного гостя», німецький режисер Якоб Пройс дістає доступ до життів та сердець своїх героїв, які в пориві місцевого патріотизму діляться з ним власними досягненнями. Коля Левченко щиро демонструє йому свої надбання: розкішні апартаменти, не менш розкішний офіс та інші атрибути «успішного бізнесмена та політика». Він так захоплений власним блискучим образом, що навіть забуває про те, що згідно з українським законодавством статус бізнесмена скандально суперечить його посаді. Водночас шахтарю Саші, схоже, залишається дивувати гостя хіба що своєю «героїчною готовністю» спускатися в напіврозвалену шахту, у якій внаслідок однієї з аварій загинув його син.
 
Для обох героїв перемоги «Шахтаря» – це значно більше, ніж просто спортивний інтерес, це боротьба за «честь регіону». Тільки якщо для Саші «честь регіону» – передусім моральна компенсація, символічна винагорода за всі особисті життєві втрати та розчарування, то для молодого й перспективного політика-регіонала Колі Левченка, який мріє опинитися у ВР, це насамперед стратегічно важливий здобуток у передвиборчій кампанії, гарантія підтримки тамтешньої політичної еліти гордим за «спільну перемогу» електоратом.
 

 
Виявляючи оманливу природу регіонального патріотизму, що насправді слугує легітимацією експлуатації місцевими елітами місцевого ж населення, Якоб Пройс пропонує українському глядачеві свій «тверезий матеріалістичний погляд». Так, звісно, розмірковує німецький режисер у фільмі, олігархія – неминучий етап становлення розвиненого капіталізму в більшості пострадянських країн, але, можливо, замість того щоб годувати своїх земляків картинами «величі Донбасу», вкладаючи мільйони у футбольний клуб та будівництво розкішного стадіону, місцевому герою Рінату Ахметову варто було б витратити якусь частину своїх коштів на забезпечення нормальних умов праці на шахтах.
 
БОРОТЬБА ЗА ВИЖИВАННЯ 
 
Ще більш нищівного удару імідж Донбасу зазнав від естонської режисерки Маріанни Каат. Цей край постає в її фільмі як регіон багатий не на ресурси,  а передусім на дешеву та безправну робочу силу. Стрічка показує визискування дитячої праці на нелегальних шахтах. Головний герой – підліток Юра, мешканець вимираючого шахтарського містечка Сніжне, позбавлений будь-яких засобів існування й змушений із юних літ іти працювати на шахту-копанку, щоб прогодувати себе та свою родину: двох сестер, матір-алкоголічку та безробітного вітчима.
 
 
Хоча показані реалії, безумовно, скандальні, – що може бути гірше, ніж експлуатація дитини, – фільм водночас сповнений певного оптимізму. Відповідальний і працелюбний хлопчик вселяє в глядача віру в те, що йому все-таки вдасться досягли в житті успіху. Останній кадр стрічки: Юра зі своїм другом їдуть на придбаному власним коштом мотоциклі у – хочеться вірити – світле майбутнє. Полишений із дитинства сам на себе, підліток у своєму юному віці є вже сильною та вольовою особистістю, йому неодмінно «все вдасться» – приблизно до такого висновку підштовхує нас захоплена своїм героєм режисерка.
 
Та все ж такий оптимізм – це не більше ніж ефект «невідомого майбутнього», відсиланням до якого закінчується фільм. Дитинство – завжди пора надій та сподівань. Насправді ж показані в стрічці реалії ще значно тривожніші, ніж в «Іншому Челсі». Шахтар Саша має принаймні потенційну можливість поскаржитися державі на недотримання норм безпеки. У той час як робітники нелегальних шахт за визначенням не мають такої змоги, адже в легітимному полі їх просто не існує. У боротьбі за виживання нелегали змушені розмінювати на копійки свої елементарні людські права, перетворюючись на безмовний інструмент збагачення своїх успішніших, підтримуваних владою земляків.
 
Благородно викриваючи соціальну несправедливість, обидва фільми, на жаль, не пропонують навзаєм нічого, окрім підкріплених сподіваннями очікувань. Шахтареві Саші залишається сподіватися, що, накопичивши з його допомогою достатньо капіталу, олігархи у владі нарешті подбають про забезпечення для нього умов праці. Юрі – на те, що, доклавши нелюдських зусиль, йому врешті-решт вдасться «кудись вирватися», туди, де буде «інше життя». 
 
ОБРАЗ ЖЕРТВИ
 
Завуальована безпорадними надіями неприглядна правда полягає в тому, що за цими очікуваннями приховується не що інше, як гірка безвихідь, на диво, прямолінійно висловлена анонімним робітником іншої нелегальної копанки, героєм стрічки «Адам і Єва (життя шахтарів Донбасу)»: «Все одно повинні бути раби. Справжній капіталізм не виросте без рабів». З такого погляду в надії на «справжній капіталізм» не залишається нічого іншого, як героїчно змиритися з власним «історично необхідним» становищем раба. Саме тому очікування і є найнебезпечнішою пасткою. І єдиний спосіб вирватися з неї – готовність до спільних дій. Своєчасним нагадуванням про таку можливість виявився показ у Києві фільму «Перестройка знизу» Деніела Валковіца та Барбари Абраш, присвяченому документації шахтарського руху на Донбасі в 1989–1991 роках. На тлі загального настрою безвиході оптимізм цієї стрічки полягає в тому, що замість звичного образу жертв несправедливості вона показує нам зовсім інших шахтарів: самоорганізовану спільноту, що, не сподіваючись на милість керівництва, безкомпромісно самостійно відвойовує свої права.
 
 

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено